Алчевський Іван Олексійович
Алчевський Іван Олексійович (27 грудня 1876, Харків, Російська імперія — 10 травня 1917, Баку, Азербайджан) — український співак (ліричний тенор), громадський діяч; організатор, голова українського літературно-мистецького товариства «Кобзар» (Москва).
Був четвертою дитиною в родині харківського банкіра та промисловця Олексія Алчевського та громадської діячки, засновниці недільних шкіл для дорослих Христини Алчевської. Брат Григорія та Христі Алчевських[2].
Закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету в 1901 році [3]. Час закінчення Іваном університету збігся з трагічною смертю батька.[4]
Співу навчався у старшого брата Григорія, потім у Парижі та Брюсселі. Удосконалював свою вокальну та сценічну майстерність під керівництвом О. Палечека у Петербурзі, А. Панаєвої-Карцевої, у Парижі у Ж. Решке, брав приватні уроки співу у співачки Фелії Литвин. Виступав на сценах російських і багатьох закордонних оперних театрів у містах: Петербург (1901–1905), Брюссель (1905–1906), Лондон (1906), Нью-Йорк (1906–1907), Москва (1907–1908, 1910–1912), Париж (1908–1910, 1912–1914). 1915–1917 позмінно виступав на сценах Маріїнської опери та Великого театру. Гастролював по Україні (Київ, Одеса, Харків).
Співак широкого творчого діапазону. Мав у своєму репертуарі близько 50 оперних партій, в тому числі Андрія в опері «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, Петра в «Наталці Полтавці» Миколи Лисенка, Германа у «Піковій дамі» Петра Чайковського, Хозе в «Кармен» Жоржа Бізе, Фауста в однойменній опері Шарля Гуно та багато інших.
Кращі партії: Хозе («Кармен»), Рауль («Гугеноти»), Іоанн Лейденський («Пророк»), Радамес («Аїда»), Самсон («Самсон і Даліла»), Лоенгрін, Зігфрід («Загибель богів», «Тангойзер»), Дон Жуан («Камінний гість»). Серед інших партій — Собинин («Життя за царя»), Баян «Руслан і Людмила», Синодал («Демон»), Садко («Садко»), Звіздар («Золотий півник»), Михайло Хмара «Псковитянка»), Карл VII («Сарацин»), Петро («Наталка Полтавка»), Андрій («Запорожець за Дунаєм»); Адмет, Рінальдо («Альцеста»), Фауст («Мефістофель»), Ромео («Ромео і Джульєтта»), Макс («Вільний стрілець»), Герцог («Ріголетто»), Альфред («Травіата»), Каніо («Паяци»), Єлеазар («Жидівка»).
Відомі партнери: Ф. Шаляпін, А. Нежданова, Н. Забіла-Врубель, В. Касторський, В. Куза, М. Михайлова, B. Петров, К. Серебряков, Н. Фріду, М. Баттістіні, диригенти — Ф. Блуменфельд, Е. Купер, М. Малько, Е. Направник, А. Нікіш, Н. Федоров[5].
І. Алчевського поважали такі відомі композитори як К. Сен-Санс та Р. Леонкавалло.
У концертних виступах широко пропагував українську народну пісню, твори на слова Т. Шевченка, серед них — солоспіви «Огні горять, музика грає», «I широкую долину», «Б'ють пороги», «Чого мені тяжко» та ін..
У Москві організував драматичне товариство «Кобзар»[6], у яке об'єдналися вихідці з України й популяризували в Росії українське мистецтво. Був його головою у 1910–1912 роках.
Помер від менінгіту[7]в Баку під час гастролів на Кавказі, похований у Харкові, на Єпархіальному цвинтарі. Про похорон співака писала харківська газета[8] «Рідне слово»[9]. Поховання співака зараз перебуває на 13-му харківському кладовищі.
З 1999 року у Харкові стало традиційним проведення Міжнародного конкурсу вокалістів імені Івана Алчевського.
- ↑ Алчевский_Иван_Алексеевич_//_[[:ru:Большая_советская_энциклопедия_(третье_издание)|Большая_советская_энциклопедия]]:_[в_30_т.]
_/_под_ред._[[:Прохоров_Олександр_Михайлович|А. М. Прохорова]]_—_3-е_изд._—_[[:Москва|Москва]]:_[[:Велика_російська_енциклопедія_(видавництво)|Советская_энциклопедия]],_1969. [[d:Track:Q649]][[d:Track:Q17378135]]
- Кізченко В. І. Алчевський Іван Олексійович [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 70. — ISBN 966-00-0734-5.
- Трубникова Л. М. Алчевський Іван Олексійович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=43868 [Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Прес-центр[недоступне посилання з травня 2019]
- Співаки України. Енциклопедичне видання. — 2-ге вид., перероб. і допов. / Лисенко І. М. — К., 2011. — 629 с., С.12-15, ISBN 978-966-346-499-2
- Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.234
- Ивановский П. Иван Алчевский: [1876-1917] / П. Ивановский, К. Милославский; Предисл. засл. деят. иск. РСФСР и УзССР О. Чишко.— М.: Сов. композитор, 1972.— 126 с. URL: https://www.worldcat.org/title/ivan-alchevskii/oclc/977883180 [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.]
- Іван Алчевський: Спогади. Матеріали. Листування / Вступ. ст., упоряд. І прим. І. Лисенка, К. Милославського.— К.: Муз. Укр., 1980. — 294 с. URL: https://www.worldcat.org/title/ivan-alchevskyi-spohady-materialy-lystuvannia/oclc/7554384 [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.]
- Литвин Ф. В. Моя жизнь и мое искусство./ Сокр пер. с фр. С Бушуевой. Вступ.с и ред..пер. А.Гозенпуда. Л.: Музыка, 1967—163 с..
- Ижицкий Г. В. Харьков в газетном репортаже. 1917. — Х.: Издательство Сага, 2014. — 192 с.; рус., ISBN 978-617-575-069-8. Алчевский. С.57— 59. (рос)
- Алчевський Іван Олексійович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.11
- Запис арії з «Лоенґріна» Вагнера, 1903 рік [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Большая советская энциклопедия: Алчевский Иван Алексеевич [Архівовано 23 вересня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
- Міжнародний конкурс вокалістів ім. Івана Алчевського (www.mkvia.org)
|