У вас великий досвід роботи у сфері компенсацій шкоди внаслідок конфліктів. Як це зазвичай працює?
Великий досвід роботи у мене передусім з реституціями, коли людей примусово переселяли або вони були змушені тікати, а їхні будинки займали інші люди. Після конфліктів, або коли вони поверталися, виникали суперечки щодо прав власності.
Під час війни в Косові багато косоварів були вимушені залишати свої будинки. Туди приїхали серби — попит на житло був високий, тож вони іноді селилися в будинках людей, які втекли. Після війни косовські албанці повернулися, і постало питання, хто має право на житло. Створили таку комісію під егідою Організації Обʼєднаних Націй. І ця комісія займалася «реституцією нерухомого майна».
Найяскравішим прикладом була Компенсаційна комісія ООН, яку створили після вторгнення Іраку в Кувейт. На ній ґрунтується нинішній Реєстр збитків, завданих Росією. У цій комісії я очолював юридичну службу. Але спочатку я був у такій самій ролі, як Маркіян [Ключковський] — мав створити й запустити комісію. У підсумку вона розглянула близько 2 мільйонів заяв. Більшу частину подали прості люди, які тікали з Іраку чи Кувейту через війну.
Засідання Ради Безпеки ООН, присвячене закриттю роботи Компенсаційної комісії щодо шкоди, якої завдав Ірак Кувейту.
United Nations Iraq / «Бабель»
Ще одна велика програма діяла в Німеччині й стосувалася людей, яких під час Другої світової війни примушували працювати на нацистів. Німеччина створила фонд, який мав виплачувати фінансову компенсацію. Близько 2,5 мільйона заявників подали свої претензії та отримали фіксовані суми. Люди, які перебували в концтаборах, отримали більше за тих, хто був у суто трудових таборах або зайнятий у сільському господарстві.
Цю програму створили за ініціативою Німеччини?
Німеччина створила цей фонд і заплатила, але не зовсім добровільно. До Німеччини було багато судових позовів не лише всередині країни, але і в США. Існував ризик, що ці суди вона програє і їй доведеться виплатити велику компенсацію. Тому в судах досягли мирової угоди і Німеччина виплатила кошти через цю програму.
Ви працювали в Палестині над Реєстром шкоди, завданої побудовою стіни. Чи є там рішення про компенсації?
Стіна, яку Ізраїль побудував на палестинських територіях, обірвала багато звʼязків, зашкодила бізнесу та ускладнила життя навіть школярам, які через неї мусили значно довше добиратись до школи.
Бетонна стіна, яку побудував Ізраїль на кордоні з Палестиною. Палестинці збирають оливки на полі біля стіни в селі Бейт-Авва на захід від міста Хеврон.
Getty Images / «Бабель»
Існує реєстр претензій на відшкодування збитків, яких завдало це будівництво. Реєстр створила ООН, за рішенням Генасамблеї. Рада Безпеки цього зробити не змогла. Це схоже на ситуацію з Україною. Різниця в тому, що Реєстр для палестинських претензій може лише збирати інформацію. Країни не домовились, впроваджувати програму компенсацій чи ні — немає політичної волі, хоча реєстр працює вже 15 років.
Певний час існував план компенсацій палестинським біженцям.
Так, існував план компенсації й можливо реституції майна палестинських біженців з 1948 року, коли створили державу Ізраїль. Тоді близько 700 тисяч палестинців були змушені покинути свої домівки. Багато палестинців сподівалися, що зможуть повернутися. Протягом років виникали різні ідеї та плани, але їх так і не реалізували.
На мою особисту думку, це одна з причин, чому конфлікт між палестинцями та Ізраїлем досі триває. Але тут я не маю на увазі Газу — це інше питання.
Якщо повернутися до Боснії та питання реституцій. Як саме це відбувалося? Бо ж українці теж колись повернуться на окуповані території.
Комісію в Боснії створили за Дейтонською угодою. Нагадаю, що під час війни в Боснії були масові переміщення. А після війни частина людей хотіла повернутися, але через політичну ситуацію не могла. Ця угода передбачала, що комісія буде вирішувати претензії та питання, хто є власником землі або житла. Було важливо встановити право власності, щоб люди могли продати цю землю або здавати її в оренду.
Але у Косові ми отримали абсолютно протилежний результат. Спочатку албанські косовари тікали зі своїх домівок і туди заселялись серби. Тож початкова ідея міжнародної спільноти полягала в тому, щоб косовари могли повернутися додому. Але згодом, після військової операції НАТО, серби втекли, а косовари повернулися. Тож у підсумку претензії в цій комісії виявилися переважно від сербів. І деяким повернули право власності. Вони не повертаються в Косово, але розпоряджаються майном — існує міжнародна «Косовська агенція з нерухомості», яка управляє майном, а серби отримують від цього дохід.
Виснажені тривалим переходом косовари прибувають до Албанії. Косовари повертаються до свого села 29 березня 1998 року, через чотири тижні після нападу сербських воєнізованих формувань.
Getty Images / «Бабель»
Зараз на окупованих територіях в українців забирають власність, віддають її росіянам. Що з цим робити?
Це в дечому схоже на ситуацію в Косово і Боснії. Але політична ситуація відрізняється, тому рано казати, які будуть рішення і як розвиватимуться події. Загалом це питання вирішується кількома способами: якщо люди не можуть повернутися, вони мають право отримати компенсацію — це можуть бути реституції, або визнається їхнє право власності, і вони можуть продати чи здати майно в оренду.
Сирійці в турецькому таборі для біженців мітингують проти режиму президента Башара аль-Асада.
Getty Images / «Бабель»
Як на практиці вирішують, хто є власником?
Якщо зʼявиться така комісія, вона повинна буде визнати право власності за первинними власниками майна. Рішення залежить від того, якою була правова ситуація. І це має відповідати загальним принципам міжнародного права. У недемократичних країнах буває, що один уряд в країні змінює закони на користь певної частини населення. Наприклад, у Сирії є відомий «Закон номер 10», який вимагає, щоб люди, які залишили свою власність, досить швидко повернулись і заявили право на землю, квартири та будинки. Якщо вони цього не зроблять, то втрачають все. Цей закон порушує міжнародне право.
Я зараз консультую одну міжнародну організацію. Існує програма, мета якої зберегти майнові документи в Сирії. Коли стає зрозуміло, що уряд [Башара Асада] от-от відвоює якісь території, групи з неурядових організацій фотографують кожну сторінку земельного кадастру і заради безпеки передають фото одному з західноєвропейських урядів. Після цього міжнародна організація на основі отриманих даних створює базу, яка згодом допоможе зʼясувати імена реальних власників землі.
Уряд Сирії діє так само, як Росія чинить зараз в окупованих частинах Херсонської області.
Так і є.
Реєстр шкоди, завданої Росією, схожий на той, який створювали для Іраку. Але Ірак погодився сплачувати компенсації. Росія не погоджується. Як це можна подолати?
Зараз є спроби пустити на компенсації частину заморожених російських активів, які наразі перебувають під санкціями. У ЄС інша пропозиція — використати відсотки від заморожених активів російського Центробанку не на компенсації жертвам, а на закупівлю військової техніки. А ще після закінчення війни гроші потрібні будуть на відбудову. І я вже понад рік кажу, що однією з проблем компенсацій людям, які зазнали збитків в Україні, будуть ці конкуруючі запити на гроші. Ці питання треба вирішувати комплексно.
Якщо ми згадуємо Ірак, то він погодився сплачувати компенсації, бо в тій ситуації просто не міг відмовитись. З нього зняли ембарго на продаж нафти, але частину грошей з продажів він мав вносити в фонд і з нього сплачувати компенсації.
Зараз важко уявити, що Росія, яка попри санкції торгує нафтою, погодиться на щось подібне. Але вона може побачити в цьому власний інтерес і тоді хоч якась частина коштів надходитиме в такий фонд.
Тобто головне, щоб ембарго на торгівлю російською нафтою було реальним, а не декларативним?
Так, бо якщо ембарго беззубе, то Росії немає ніякого інтересу йти на поступки — вона і так торгує.
Проблема в тому, що українцям, домівки яких зруйновані, гроші треба вже зараз, а всі розмови про компенсації виглядають чимось далеким.
Я був в Україні тричі. Україна робить правильні речі — вона допомагає своїм людям відбудовувати будинки. Робить виплати сімʼям, які втратили годувальника. Все це йде з власної кишені, а мала б платити Росія. Чим більше звернень буде до реєстру, тим більшим буде тиск на Росію.
Наступний крок — компенсаційний механізм. Чи можете ви оцінити, які у нього перспективи?
Звернень буде так багато, а цифри будуть настільки великими, що точну суму збитків можна буде вираховувати дуже довго. Потрібна система, яка дозволить робить це швидко.
Також треба буде розробити систему швидкої оцінки доказів для різних видів заяв. Окремим викликом будуть екологічні збитки. Будуть дуже суттєві претензії [до Росії] з боку українського уряду або державних установ, комунальних підприємств, енергетичних державних компаній та інших. Це будуть складні позови, вони потребуватимуть більш детальних і переконливих доказів.
Були випадки, коли росіяни не руйнували майно, а крали його. Наприклад, мистецтво — книжки, картини, а ще холодильники, пральні машини. Чи це питання до реєстру збитків?
Усе це має йти в один реєстр. Я не думаю, що треба створювати різні механізми для таких речей, бо це все збитки, завдані Росією. Мистецтво — це обʼєкти культурної історії та спадщини, буде складно оцінювати їхню вартість. Але принцип має бути той самий.