Svoboda | Graniru | BBC Russia | Golosameriki | Facebook

Гонгадзе Георгій Русланович

Журналіст, засновник та головний редактор інтернет-газети «Українська правда»

Гонгадзе Георгій Русланович

Місце народження

Народився 21 травня 1969 року в Тбілісі.

Освіта

У школі Гія вчився добре. Крім навчання, займався танцями, малюванням і спортом. Мав хороші результати у плаванні та легкій атлетиці.

У 1987 р. почав навчатися на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов[4], одночасно працював та займався спортом.

У 1987—1989 рр. проходив службу в Афганістані. Після демобілізації повертається до Тбілісі, збуреного кривавим придушенням масових протестів у квітні 1989 р. За прикладом батька (лідера однієї з націонал-демократичних партій) поринає у суспільно-політичну роботу; очолює інформаційний відділ Народного фронту Грузії.

Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету ім. І.Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста (НРУ, Студентське Братство), створив тут Грузинський культурний центр Багратіоні. 

Кар'єра

Коли на межі 1991 і 1992 рр. у Тбілісі почалось антизвіадистське повстання, Георгій повернувся на батьківщину й приєднався до повстанців; брав участь у громадянській війні в Грузії, як журналіст працював в Абхазії та Осетії, дістав поранення в Сухумі. 1993—1994 — був головним режисером творчого об'єднання «Центр Європи» (на Львівському телебаченні виходить його програма «Монітор»), співпрацює з газетою «Пост-Поступ». У 1993 р. закінчив вищі студії у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

У 1993 р. (невдовзі після смерті батька) Георгій прибув до Грузії з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, відклав вбік кінокамеру і взяв до рук зброю. Під час одного з обстрілів був тяжко поранений (згодом лікарі нарахували 26 осколкових ран; деякі осколки залишилися в тілі назавжди, зокрема в лівій руці). Пораненого Гію літаком під зенітним обстрілом вивезли з оточеного Сухумі за кілька днів до падіння міста.

Створив документальні фільми «Біль землі» (1993), «Тіні війни» (1994), «Колиска» (1995), «Охоронці мрії» (1996) (деякі з них у той час демонструвалися в ефірі Українського телебачення).

Після перемоги повстання знову з'явився у Львові, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною (1997 року в них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).

1995 року Георгій і Мирослава переїздять до Києва, починають працювати на телебаченні (ММЦ «Інтерньюз», програма «Параграф» (1995—1997 рр.).

У 1996—1997 роках Георгій працює ведучим телепрограми «Вікна-Плюс» (СТБ), «Вікна-Новини».

За свідченнями ЗМІ, Гонгадзе з 1997 року перебував у позашлюбних романтичних стосунках з Оленою Притулою. 

Початок 1998 р. — ведучий програми «Моє» (телерадіокомпанія «Гравіс»).

1999 року працював прес-секретарем у штабі кандидата в президенти України, лідера ПСПУ Наталії Вітренко.

З 1 жовтня 1999 року (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Невдовзі почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

Червень 2000 року Гонгадзе бере участь у виборчій кампанії Володимира Ваховського, який балотувався на пост міського голови Вінниці (Ваховський вибори виграв).

«Українська правда»

17 квітня 2000 року в інтернеті з'явилося видання «Українська правда», засноване та редаговане Георгієм Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших, публікувалися матеріали щодо Леоніда Кучми та його оточення.

15 вересня 2000 року заснував україномовний спортивний сайт Champion.com.ua, який був частиною «УП».

На той час Інтернет ще не був популярним видом медіа. Тому, за словами Олени Притули, на початку вересня 2000 р. (перед зникненням Георгія Гонгадзе) сервер «УП» щодня відвідувало лише 3 тисячі користувачів, і лише після початку «касетного скандалу» популярність видання неймовірно зросла (19 грудня 2000 року було зафіксовано 80 тисяч відвідувачів).

Стеження за Гонгадзе

Як повідомляв сам Георгій, наприкінці червня 2000 року за ним було влаштовано зовнішнє спостереження. Зокрема, невідомі особи супроводжували журналіста на автомобілі «Жигулі». Цей автомобіль вранці очікував Георгія поблизу його будинку, а ввечері — біля роботи. Стеження Георгій помітив сам.

14 липня 2000 року Георгій Гонгадзе офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, у якому виклав факти щодо стеження за ним працівників міліції та невідомих осіб.

Прокуратура надіслала звернення журналіста до Головного управління внутрішніх справ міста Києва, яке й встановило, що машина, з якої велося спостереження за журналістом Георгієм Гонгадзе, мала номери, рік тому зняті з реєстрації. Загалом, прокуратура відреагувала на звернення журналіста формально.

Зникнення

Близько 22:30 вечора 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе вийшов із квартири Олени Притули, головної редакторки цієї газети, і зник. Зникнення Г. Гонгадзе викликало велике занепокоєння не лише у його родичів і друзів, а й серед політиків і журналістів.

2 листопада 2000 р. у лісі під Таращею (Київська область) знайшли обезголовлене тіло, яке, як вважає слідство, належить Гонгадзе.

27 лютого 2001-го Генпрокуратура України визнала факт смерті Гонгадзе та порушила справу за статтею "Умисне вбивство".

15 травня 2001 р. Кучма заявив, що знає імена вбивць. Наступного дня міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов оголосив, що вбивство не має політичних мотивів і скоєно "з хуліганських спонукань" двома карними злочинцями, які загинули у грудні 2000-го.

3 вересня 2002 р. ГПУ визнала, що тіло, знайдене у лісі, належить Гонгадзе.

У 2002-2003 роках розслідування загибелі журналіста очолював заступник генпрокурора Віктор Шокін, який ще тоді заявляв про причетність до вбивства Ґонґадзе співробітників МВС.

22 жовтня 2003 року генеральний прокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт генерала міліції Олексія Пукача і оголосив, що розслідування наближається до завершення. Начальник департаменту зовнішнього спостереження МВС України генерал Пукач потрапив у поле зору прокуратури після того, як під час розслідування з'ясувалося, що його підрозділ провадив стеження за журналістом. Генерала затримали у його робочому кабінеті та звинуватили у зловживанні владою. 29 жовтня Кучма звільнив Піскуна та Шокіна. Склад слідчої групи змінили. Пукача у листопаді 2003 р. рішенням Апеляційного суду Києва було випущено з-під арешту під підписку про невиїзд але він втік від слідства.

У дні "помаранчевої революції", у грудні 2004-го, Піскун домігся поновлення на посаді, розслідування "справи Гонгадзе" відновилося. СБУ оголосила у розшук Пукача.

Новообраний президент Віктор Ющенко неодноразово заявляв, що вважає справою честі покарання вбивць журналіста. Генпрокурор оголосив, що за допомогу в затриманні вбивць правоохоронці готові виплатити 5 млн. грн. Новий голова МВС Юрій Луценко змінив весь керівний склад міністерства та відновив внутрішнє розслідування за фактом незаконного стеження журналіста.

1 березня 2005 р. Ющенко офіційно заявив, що вбивців Гонгадзе затримано. 3 березня Піскун заявив, що його підлеглі мають намір наступного ранку допитати екс-главу МВС Кравченка. Але 4 березня його знайшли мертвим на своїй дачі під Києвом. Кравченко помер від подвійного кульового поранення в голову. На думку слідства, йдеться про самогубство.

23 листопада 2005-го Апеляційний суд Києва ухвалив до розгляду кримінальну справу за звинуваченням колишніх працівників міліції Миколи Протасова, Валерія Костенка та Олексія Поповича у навмисному вбивстві журналіста. 29 серпня 2006 р., після низки судових засідань у справі про смерть журналіста, мати загиблого Леся Гонгадзе заявила, що відмовляється від подальшої участі в процесі, оскільки не довіряє ні слідству, ні суду. Крім того, вона досі не визнає "таращанське тіло" трупом сина.

15 березня 2008-го столичний Апеляційний суд засудив обвинувачених у вбивстві Гонгадзе Протасова до 13 років, а Костенка та Поповича - до 12 років позбавлення волі. 8 липня цього року Верховний Суд України залишив вирок без зміни.

21 липня 2009 р. співробітники Генпрокуратури та СБУ затримали колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки МВС Пукача. За повідомленням правоохоронців, генерал одразу підтвердив свою безпосередню причетність до вбивства журналіста.

Печерський районний суд Києва 29 січня 2013 року визнав колишнього генерала МВС України Олексія Пукача винним у вбивстві у 2000 році відомого українського журналіста Георгія Гонгадзе та засудив його до довічного ув'язнення.

Поховання

22 березня 2016 року тіло Георгія Гонгадзе поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві після проведення траурної церемонії. Відомо, що він сам був прихожанином цієї церкви. Міністерство культури України не давало дозволу на поховання тіла Георгія Гонгадзе на території церкви Миколи Чудотворця Набережного.

Особисте життя

У 1995 році одружився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин. У 1997 році в них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе). Вдова журналіста Мирослава ще за президентства Кучми переїхала до США, де отримала політичний притулок. Нині працює у телерадіокомпанії Голос Америки. 

Пам'ять

Указом Президента України В. А. Ющенка від 23 серпня 2005 року за самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, вірність журналістській справі Георгію Гонгадзе присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно).

У грудні 2008 року в Києві встановлено пам'ятник Георгію Гонгадзе та загиблим при виконанні службових обов'язків журналістам у сквері на Великій Васильківській вулиці, 115—121. 

На його честь названо проспект у Києві, вулиці в різних містах України.

У Музеї новин у Вашингтоні, США, у залі Меморіалу загиблим журналістам на скляній стіні викарбувано ім'я Гії разом з іменами ще п'яти полеглих українських журналістів (станом на осінь 2012 року).

1 червня 2013 року набрало чинності рішення міської ради Луцька про перейменування вулиці Лазо на вулицю Георгія Гонгадзе.

Щорічно 16 вересня друзі Георгія, журналісти, громадські та правозахисні організації вшановують його пам'ять. Пам'ять як і про людину, так і символ свободи і правди.

У Дрогобичі, завдяки старанням Юрія Мацюрака, встановлено меморіальну дошку на будинку (вул. Юрія Дрогобича, 2), де колись працював Георгій Гонгадзе.

Посилання

21.05.2015