● Це — авторська версія тексту українською.
Авторскую русскую версию текста можно прочитать тут.
Tulkojums latviski pieejams šeit.
Я розговорився з Валерієм із Києва, перепитав, чому він тільки зараз почав планувати щось відкривати у Латвії. «Я займався постачанням та обслуговуванням побутового електрообладнання з Китаю в Україну у великому обсязі, — пояснив він. — Удома в мене ще щось працює, але об'єми, звісно, не ті.
Перенести сюди цей бізнес нереально, непорівняні ринки та й своїх гравців вистачає.
Думаю, що треба намагатись шукати в іншому напрямку. Може, у сфері послуг».
Багато українців не чекали і за два роки, як переїхали до Латвії, визначилися і почали відкривати компанії. Ними зареєстровано понад 350 підприємств, більшість із них у Ризі. Минулого року в Латвії були періоди, коли саме громадяни України виходили в лідери зі створення нових підприємств із іноземним капіталом.
Здебільшого новий бізнес пов'язаний із досвідом, набутим в Україні
— транспортні та IT послуги, кафе та ресторани української кухні, виробництво напівфабрикатів, магазини з українськими продуктами та товарами, ремонт побутової техніки. У галузі краси з'явилося багато самозайнятих українських майстрів, що призвело на радість клієнтів до збільшення конкуренції та зниження цін на деякі послуги.
Моя знайома Ольга працює у сфері громадського харчування у Ризі. У неї це вже друга спроба: перше її кафе закрилося за півроку роботи. Тоді виникли проблеми із орендодавцем, який вирішив переглянути договір. Вона не зневірилася, вийшла зі своєю компанією на конкурс і виграла його, зараз орендує їдальню при великому підприємстві.
«Що ж, для мене це був урок.
Бізнес — скрізь однаковий: нікому не вір на слово, всі домовленості скріплюй на папері, май хорошого юриста.
Все як у нас», — каже вона. І не просто мріє відкрити ще один заклад у центрі Риги, а вже бере участь у новому тендері на оренду приміщення.
Ольга з тих людей, для кого власна справа - сенс життя. Що відрізняє заповзятливу людину від людей не схильних до свого бізнесу? Поміркованість, прагматизм, особливий склад розуму, віра у власні сили. Але й обов'язково — якийсь здоровий авантюризм: незважаючи на всі бізнес-моделі, маркетингові дослідження ринку та цільової аудиторії, все одно залишається високий відсоток ризику, що нічого не вийде.
В Україні таких людей завжди було багато.
До війни у країні більшість середнього бізнесу становили приватні підприємства, які ніколи не були державними.
Вони створювалися з «нуля» на власні гроші, взяті кредити, а дві третини нині працюючих українських середніх підприємств — малий бізнес, що виріс і «подорослішав».
Для багатьох українців повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022 року поклало край їхній власній справі. На корені знищено магазинчик, майстерню, готель чи салон — у когось у прямому, фізичному сенсі, у когось у переносному фінансовому. Війна змінила все: знизилася купівельна спроможність населення, бракує співробітників. Виручка впала наполовину. У середньому кожна п'ята компанія в Україні зупинила свою роботу через бомбардування та обстріли, на сході країни — майже кожна друга, а на півдні — приблизно кожна третя.
І зараз деякі з цих активних людей тут. Я для себе вивів дві категорії українських підприємців, які тією чи іншою мірою займаються чи розмірковують про відкриття власної справи у Латвії.
До перших належить та ж Ольга, яка наявні кошти практично одразу вклала у нову справу. Так,
у неї були невеликі накопичення, досвід керування власним гостьовим будинком у Бердянську. Але там нічого не лишилося — все відібрали окупанти.
Зараз вона стоїть разом із помічницею біля плити на кухні по 10 годин на добу, виїжджає на ярмарки зі своїм прилавком і продукцією в сніг і спеку. І її секрет простий: «Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.»
А ось Олександр не хоче відкривати кафе в Латвії, хоча справа начебто знайома — має ресторан у Харкові, і, незважаючи на щоденні обстріли, він працює:
«Я думаю вкластися тут у стоматологічний кабінет. Вивчаю зараз нормативні документи, підшукую наших фахівців, які, як на мене, конкуруватимуть із місцевими».
Він із другої категорії: хто має дотепер якісь дивіденди з України чи справді не абиякі заощадження. Але прибуток падає, накопичення мають сумну закономірність закінчуватися. І поки цього не сталося, такі люди намагаються розібратися, у що вкластися в Латвії. Ті, хто працював в онлайн-продажах, розуміють, що копіювання та масштабування моделей їхнього бізнесу з України на Латвію не коректне. Різний попит, інший обсяг. Створення нового чи перенесення існуючого виробництва до Латвії можливе, але, на їхню думку, у Польщі чи Литві вигідніше. Там простіша логістика, більше робочих рук, у тому числі кваліфікованих, комфортніша податкова система.
Отут спостерігається
парадокс: багато хто сподівається повернутися додому і продовжити там, але бізнес-семінари у Латвії відвідують.
Що вони виберуть зрештою — прогнозувати не беруся. Напевно, це також залежить від програм підтримки та стимулювання бізнесу, які їм може запропонувати Латвія. Можливості та досвід в українців-підприємців є.
