Людвіг Бірман

Лю́двіг Франц Бенеди́кт Бі́рман (нім. Ludwig Franz Benedict Biermann; 13 березня 1907, Гамм — 12 січня 1986, Мюнхен) — німецький астроном, член Баварської АН.

Людвіг Бірман
нім. Ludwig Franz Benedikt Biermann
Народився	13 березня 1907(1907-03-13)[[d:Track:Q29861311]]-1">[1] Гамм, Арнсберг, Провінція Вестфалія, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Помер	12 січня 1986(1986-01-12)[[d:Track:Q29861311]]-1">[1] (78 років) Мюнхен, ФРН
Поховання	Північний цвинтар (Мюнхен)d
Країна	Німеччина
Діяльність	астроном, фізик
Alma mater	Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Заклад	Інститут астрофізики імені Макса Планка
Членство	Леопольдина Баварська академія наук Національна академія наук США
Нагороди	медаль Карла Шварцшильда (1980) медаль Кетрін Брюс (1967) Emil Wiechert Medald (1973)

Життєпис

Родився в Гаммі (Вестфалія). Вчився в Мюнхенському (1925—1927), Фрейбурзькому (1927—1928) і Геттінгенському (1929—1932) університетах. У 1934—1937 викладав в Єнському, в 1937—1945 — в Берлінському університетах, в 1945—1947 — професор Гамбургського університету. У 1947—1958 — директор Інституту фізики в Геттінгені. У 1958—1971 — директор Інституту астрофізики, що входить в Інститут фізики і астрофізики ім. М. Планка в Мюнхені, в 1971—1975 — директор Інституту фізики і астрофізики ім. М. Планка, з 1975 — почесний співробітник цього Інституту.

Основні наукові роботи відносяться до теорії внутрішньої будови зірок і фізики космічної плазми. У 30-і роки побудував низку зоряних моделей, в яких враховувалася роль конвекції в перенесенні енергії; першим розглянув можливість існування зірки з повним перемішуванням речовини. Розрахував непрозорість зоряної речовини, обумовлену різними елементами з урахуванням їхньої йонізації; обчислив і табулював інтенсивності ліній для багатьох переходів в легких йонах, що представляють інтерес для теорії будови зірок і їхніх атмосфер. Вивчив динамічну стійкість зірок і її зв'язок з хімічним складом зоряних надр; одним з результатів цієї роботи була модель спалаху нової. Передбачив існування постійного корпускулярного випромінювання Сонця, що в наш час^[коли?] ототожнюється з сонячним вітром. Досліджував взаємодію корпускулярного випромінювання з хвостами комет і показав, що структура хвостів I типу визначається саме корпускулярним випромінюванням, оскільки спостережувані в них прискорення не можуть бути пояснені променистим тиском. Оцінив швидкість і концентрацію частинок сонячного вітру за ефектами, що викликаються цим вітром в хвостах комет. У 1964 висловив припущення про те, що голови комет повинні бути оточені дуже протяжними оболонками з нейтрального водню. У 1969 це припущення підтвердилося для комети Беннета при спостереженні емісії в лінії L_α від хмари, що оточує комету, а потім і для інших комет. Ряд робіт Бірмана присвячений сонячній хромосфері і короні. Провів розрахунок температури в короні за ступенем йонізації різних елементів; запропонував, незалежно від М. Шварцшильда, механізм нагріву хромосфери і корони акустичними хвилями, що виникають в конвективній зоні під фотосферою. До останніх років активно працював у галузі космічних досліджень.

Член Баварської АН, член Німецької академії природодослідників «Леопольдина» і Національної АН США. Медаль Катрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства (1967), Золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1974), медаль Віхерта Німецького геофізичного товариства (1973).

Див. також

• 73640 Бірманн — астероїд, названий на честь вченого.

Примітки

_1-0">^а SNAC_—_2010.[[d:Track:Q29861311]]