Га-Арец
 | ||||
|
| ||||
| Країна |
 Ізраїль | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип | щоденна (крім суботи) | |||
| Мова |
Israeli (Modern) Hebrewd, англійська, іврит | |||
| Політична належність | соціал-лібералізм, соціал-демократія і лібералізм | |||
| Видавець | Amos Schockend | |||
| Формат | Berliner | |||
| Періодичність | 1 доба | |||
|
| ||||
| Засновано |
1919 | |||
| Власник |
Сім'я Шокен[en] (60%) М. Дюмонт Шауберг (20%) Леонід Невзлін (20%) [1] | |||
| Редактор | Алуф Бен[2] | |||
| Головний офіс | ||||
| — адреса | שוקן 21, תל אביב, 61001 | |||
| 32°03′07″ пн. ш. 34°46′20″ сх. д. / 32.052027066186461468° пн. ш. 34.77247308167169848° сх. д. | ||||
| Наклад |
72 000 (п'ятниця: 100 000)[3] | |||
|
| ||||
|
haaretz.com(англ.) haaretz.co.il(івр.) | ||||
 Га-Арец у Вікісховищі | ||||
 | ||||
«Га-Арец» (івр. הארץ — Країна) — найстаріша щоденна газета Ізраїлю, виходить івритом та англійською. Заснована за назвою «Hadashot Ha'aretz»[6] — «Новини Країни» в Палестині британською окупаційною владою 1918 року. У 1919 стала виразником поглядів сіоністів-соціалістів, які емігрували з України, а в 1937 році придбана сім'єю Шокен.
Виходить паралельно на івриті та англійською мовою у форматі Берлінер. Англійське видання продається спільно з International Herald Tribune. Обидві версії представлені в інтернеті. У Північній Америці, га-Арец виходить як тижневик, комбінуючи статті п'ятничного випуску з оглядом новин решти частини тижня.
У порівнянні з іншими великими газетами в Ізраїлі, га-Арец використовує менші за розміром і довжиною заголовки і шрифти. Менше місця зайнято ілюстраціями, більше — аналітикою. Його редакційні статті, і головне, op-ed, розміщуються на другій сторінці, вважаються найбільш впливовими серед представників влади і верхніх соціальних верств суспільства[7]. Крім новин, «Га-Арец» публікує тематичні статті з соціально-економічних та екологічних питань, а також книжкові та театральні огляди, журналістські розслідування та політичні коментарі.
Основна частина тиражу розповсюджується за передплатою, і в цьому теж відміна від решти ізраїльських газет. У видання на івриті 65 000 передплатників, в англомовного — 15 000[8][9]. За звітами самої газети на основі оплати передплатників повідомляється, що її тираж становить 65 000, щодня продається 72 000 примірників і по вихідних 100 000 примірників газети[10]. Основну масу читачів становить інтелігенція і політичні та економічні еліти Ізраїлю[11][12][13]. Статистичні дослідження газетного ринку Ізраїлю показали, що «імовірність того, що людина читає га-Арец, підвищується з доходом і суспільним становищем»[14]. Незважаючи на менший тираж в порівнянні з газетами Едіот Ахронот і Маарів, вважається, що «Га-Арец» надає більший, ніж вони, вплив на політичне життя країни.[11]
«Га-Арец» позиціонує себе як «ліберальне» видання стосовно як внутрішніх, так і міжнародних справ[15]. Ряд джерел називають її «ліберальною»[16][17][18][19], інші — «лівою»[20] і «вкрай лівою».
- Моше Гліксон (1922—1939)
- Гершем Шокен (1939—1990)
- Ханох Мармарі (1991—2004)
- Давид Ландау (2004—2008)
- Дов Альфон (2008—2011)
- Алуф Бен (2011-)
- Рут Альмог — письменник, публіцист
- Моше Аренс — колумніст
- Лілі Галілі — провідний спеціаліст газети по російськомовному населенню
- Аві Іссахар — військовий кореспондент
- Наташа Мозговая (Natasha Mozgovaya[en]) — глава американського бюро газети
- Даніель Рогов — провідний ресторанний і винний критик в Ізраїлі
- Аківа Ельдар — провідний оглядач і автор редакційних статей
- Аміра Хасс — автор статей по палестинській тематиці
- Гідеон Леві — колумніст і автор репортажів по палестинській тематиці
У квітні 2002 року письменниця Ірит Лінор написала відкритий лист у «га-Арец», в якому писала, що антисіонізм газети став «тупим і злісним»[21]. Лінор прийшла до висновку, що Держава Ізраїль викликає у керівництва газети огиду. Вона вирішила скасувати підписку на газету, яка всіляко намагалася змусити її соромитися свого сіонізму, патріотизму та інтелекту[22]. Видавець газети Амос Шокен відповів на лист і заперечував, що «га-Арец» підтримує відмову від військової служби і є антисіоністської газетою .
У травні 2005 року Амос Шокен опублікував у своїй газеті статтю, в якій, серед іншого, стверджував, що Ізраїль став «державою апартеїду» . Шокену відповіли правознавець Амнон Рубінштейн, журналіст Дан Маргаліт [en] і багато інших. Професор Рубінштейн відзначив, що Шокен помиляється і, обмежуючи імміграцію, Ізраїль діє в рамках міжнародного права. Дан Маргаліт висловив думку, що Шокен не просто надає свободу діяльності журналістам Ґідеону Леві і Аміра Хасс, а є лідером медіагрупи і «веде за собою тих, хто зневажає цінності сіонізму».
У статті, опублікованій в 2008 році в журналі «Ерец Ахерет», журналіст і письменник Гаді Тауб [en] описує той дух презирства до ізраїльтян, який, на його думку, панує в газеті «га-Арец». Він пише, що газета просуває «радикальні антисіоністські погляди, звані постсіонізмом», і відводить центральне місце «делігітимації … права євреїв на самовизначення». Тауб також піддає різкій критиці готовність видавця газети Амоса Шокена переглянути слова державного гімну «Хатіква», оскільки арабській меншині важко ідентифікувати себе з цими словами.
- ↑ Леонід Невзлін став співвласником «Гаарец». сайт Курсор (сайт). 12.06.2011. Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 30 березня 2014.
- ↑ У газети «Гаарец» з'явився новий головний редактор. Сайт «IzRus.co.il». 01.08.2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 вересня 2011.
- ↑ Dov Alfon named as new Haaretz editor-in-chief — Haaretz — Israel News. Архів оригіналу за 11 лютого 2009. Процитовано 19 серпня 2015.
- ↑
