Григорович-Барський Іван Григорович
Григорович-Барський Іван Григорович | |
---|---|
Народження | 1713 |
Смерть | 11 вересня 1791 |
Країна (підданство) | Гетьманщина Російська імперія |
Навчання | Києво-Могилянська академія |
Діяльність | архітектор |
Праця в містах | Київ, Козелець, Золотоноша, Нові Петрівці |
Архітектурний стиль | українське бароко |
Найважливіші споруди | Покровська церква Собор Різдва Богородиці перебудова Межигірського монастиря (Нові Петрівці) Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря (Золотоноша) |
Григорович-Барський Іван Григорович у Вікісховищі |
Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський (січня 1713 — 11 вересня 1791) — український архітектор, представник пізнього козацького бароко (рококо). Народився в Києві[а], походив із купецького роду Григоровичів-Барських, брат мандрівника Василя Григоровича-Барського. Навчався в Києво-Могилянській академії. Працював інстигатором і, ймовірно, виконував обов'язки міського архітектора[1][б]. Також був депутатом Київського магістрату та батьком 15-ти дітей. Автор багатьох сакральних і цивільних споруд Києва (фонтан Самсон (1748—1749), Покровська церква (1766), церква Миколи Набережного (1772—1775), Козельця (Собор Різдва Богородиці, будинок полкової канцелярії) та інших міст і містечок України. У його пізній творчості помітний перехід до класицизму. Помер у Києві.
Народився в 1713 році у Києві у родині вихідців із міста Бар на Поділлі.
Батько майбутнього архітектора був заможним крамарем і старостою соборної подільської церкви Успіння Богородиці Пирогощі. Як і його старший брат Василь, Іван навчався у Києво-Могилянській академії в 1724[2] — початку 1730-х[1] років.
До роботи архітектором служив у київському магістраті (зокрема депутатом, лавником, райцем). Був відомим і як промисловець, який успішно торгував разом з синами у своїй крамниці на Подолі[1].
У 1744[2] році одружився, налагодив сімейний побут. У 1744—1748 роках проживає за межами Києва[2].
Спробував себе в архітектурному мистецтві вже у зрілі роки. Пройшовши вишкіл на будовах інших зодчих, зокрема, ймовірно, Йогана Шеделя[2], заходився творити самостійно.
З 1740-х служив інстигатором[3], за деякими даними[1], виконував обов'язки міського архітектора (про це свідчить те, що він відповідав за садибні межі, запобігаючи пожежам). Багато будівель він спорудив саме на замовлення магістрату.
У 1776 році проводив ремонт Царського палацу[4].
Був батьком 15 дітей. З них двоє були підприємцями: Олександр був головою цехової управи, згодом був бургомістром, помічником командира Київського озброєного міщанського корпусуа. Яким володів кількома цегельнями на Подолі та на річці Либідь, лавкою батька, також був бургомістромРодина Григоровичів-Барських. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 19 травня 2019.. Іван після визнання спадкового дворянства був у військовій службі корнетом, хорунжим у Земському суді, надвірним радником, володів селом Козинець Київського повіту.
Хворів і був при смерті у травні 1785 року. Проте йому вдалося одужати і прожити ще 6 років. У 1787 році Київські Дворянські депутатські збори (на підставі свідоцтва внесеного до Книг Градських Київського воєводства) надав архітектору підтвердження його шляхетського походження.
Помер 11 вересня 1791 року у віці 78 років. Похований на Подолі біля відбудованої ним церкви Богородиці Пирогощої, точно місце його могили не встановлено[5]. У метричній книзі собору Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі міста Києва за 1791 рік зберігся запис про смерть під номером 31, знайдений науковцем Л. Проценко[1][6]:
Преставися Іван Григорович Барский, прежде смерти исповѣди и святых тайн удостоин Погребен священником Іѡсифом Сементовским соборнѣ почину христіанскому лѣт 78. |
Дружина — Тетяна Данилівна (19.1.1727-12.2.1792, шлюб 15.1.1744), дочка київського лавника, бургомістра Данила Васильовича Чишинича-Власенка. Діти: Михайло (5.9.1745); Іуліана (16.3.1747-4.7.1749); Олександр (12.5.1749-22.10.1794), київський бургомістр; Йоаким (10.9.1751-1815), київський бургомістр; Василь (5.4.1753-5); Микола (6.5.1754-28.6.1754); Іван (13.9.1755-1833), надвірний радник; Агафія (4.2.1757-3.9.1779); Параскєва (15.10.1758-8.12.1758); Степан (23.15); Герасим (3.3.1761-1769); Ірина (25.4.1762, у шлюбі Скородумова, потім Чижова / Чижевська); Тетяна (17.1.1765, у шлюбі Гущина, потім Свєшнікова); Євдокія (5.8.1766, у шлюбі Паго); Анна (1.2.1770, у шлюбі Хотянівська)[1].
Іван Григорович-Барський — творець оригінальних типів культових та світських споруд у Києві та інших містах України. Для творчості зодчого характерні багатство композиційних прийомів, мальовнича пластика фасадів та рослинні орнаменти в стриманому, витонченому декорі, а в історію українського мистецтва він увійшов передовсім як архітектор-новатор[2][1].
Був послідовником українського бароко, проте наприкінці творчої кар'єри перейшов до зведення церковних споруд з рисами, властивими класицизмові. Стислий перелік архітектурної спадщини зодчого міститься у начерку його епітафії:
Трудившийся в разных сооружениях, воду провел в различніе места, в городе сем от различных источников спод гор, а потом строил камения церкви, колокольні і покои. Первую зділав у Кириловским монастирі, звоницею, й брамою й погребами. Церков Покровскую й Набережно-Никольскую. У Козельці церков штукатуриею украшал й тынковал, й колокольню вновь построил у Золотоношском Красногорскім монастирі, церков, колокольні у Петропавловском монастирі, у Соборноуспенском монастирі з церквою, еще магазейн городской, й гостиной дом, жилые покои греческому монастиру й Юрию Дранчеву, реперовав Воскресенскую й Успенскую, у Межигорському монастирі келій… |
Починається перелік із водогону, який він влаштував у 1748-1749 роках на Подолі. Її частиною був фонтан-запобіжник, над яким зодчий збудував вишуканий цегляний павільйон. На даху павільйону було встановлено статую апостола Андрія. Вода витікала з посудини, яку тримав янгол. Вже на початку XIX століття янгол поступився місцем Самсонові, що роздирає пащу леву[7].
Зодчий будував не тільки в Києві, але також виконував замовлення з різних міст та містечок України. Зокрема, на замовлення родини Розумовських разом з Андрієм Квасовим у 1752—1770 роках споруджував комплекс собору Різдва Богородиці в Козельці, багато та пишно оздоблені ліпниною[8]. Згодом в 1772—1774 роках за кошти Петра Калнишевського[9] збудував Петропавлівську надбрамну церкву, келії та інші споруди Межигірського монастиря, а також Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря в 1767—1771 роках за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського[10].
Близько 1760 проводив будівельні роботи в Кирилівському монастирі на околиці Києва.[11] Наново декорував стародавню Кирилівську церкву, збудував монастирську огорожу, а також триярусну дзвіницю з брамою та невеликою церквою на другому ярусі. Провів реконструкцію ще однієї пам'ятки часів Київської Руси — церкви Богородиці Пирогощі[12], де був старостою його батько, також перебудував Воскресенську церкву на Подолі[12]. На жаль, більшість із раніше згаданих споруд не збереглася. Так само не збереглися монументальна дзвіниця Петропавлівської церкви на сучасній Притисько-Микільській вулиці (з 1967 року там розташована військова частина[13]) та дзвіниця Успенської церкви на Контрактовій площі (її знесли після пожежі 1811 року, за іншими даними 1835 року[12]; контур споруди викладено бруківкою біля відтвореного храму Богородиці Пирогощої).
З наявних нині будівель Григоровича-Барського виділяється Покровська церква на однойменній вулиці, збудована ним у 1766 як парафіяльна. Ймовірно, на зодчого справила[12][14] враження Андріївська церква, збудована за проектом відомого петербурзького архітектора Франческо Бартоломео Растреллі. Їх можна разом побачити з Покровської вулиці та знайти деякі спільні риси — зокрема, напівкруглі вигнуті фронтони та елементи зовнішнього оформлення, проте, як зауважив мистецтвознавець Федір Ернст, «конструкція церкви навіяна зразками українського дерев'яного будівництва». Дуже приємне враження справляють затишні ґаночки обабіч церкви[12][14].
Також на Подолі збереглася Набережно-Микільська церква на вулиці Григорія Сковороди, збудована в 1772-1775 роках. Барабан бані має оригінальний декор — на подвійні колони коринфського ордеру замість карнизу спирається ряд напівкруглих архівольтів[12]. Цілком можливо, що цю форму архітектор запозичив із зображення альтанки на одному з малюнків свого брата, мандрівника Василя Григоровича-Барського. Вигляд будівлі було дещо змінено перебудовою бані після пожежі 1811 року, в якій також загинув весь первісний інтер'єр[12].
Зберігся, хоч і дуже перебудований, «городской магазин» — колишній хлібний склад по вулиці Братській, 2, збудований архітектором на замовлення магістрату в 1766-1769 роках на випадок неврожаю[15][16].
Також у 1760-х збудував старий гостиний двір біля Межигірської вулиці, який мав форму каре[15]. Проте його, як і келії Грецького монастиря та будинок Юрія Дранчева, що стояли на Контрактовій площі, давно втрачено.
Після викупу магістратом всіх київських маєтностей Биковських, у 1780-х на його замовлення він проводив перебудову будинку Биковських, яка завершилася в 1791 році, після чого за рішенням магістрату там було розташовано божевільню[17].
Деякі споруди традиційно приписують зодчому через близькість до його стильової манери — зокрема, дзвіницю Ближніх печер Лаври[18], залишки церкви Костянтина та Єлени[19] на розі вулиць Щекавицької та Кирилівської, Михайлівську церкву[20] у Воронежі Сумської області тощо.
Його творчість відіграла помітну роль у розвитку українського бароко другої половини XVIII століття. На думку Б. Яремченка,
Вирісши під впливом народної творчості і прекрасно засвоївши всі елементи українського бароко, Григорович-Барський ніколи не був простим наслідувачем, а прагнув зберегти творчу індивідуальність, історичні традиції української архітектури. Водночас в його творчості відбилися сучасні художні течії, яскравими представниками яких були такі видатні майстри, як Шедель, Растреллі, брати Квасови, Ковнір, Старченко...
Іван Григорович-Барський наблизив українське архітектурне мистецтво до кращих зразків європейської культури. [...] Різнобічна й плодотворна діяльність великого майстра відіграла помітну роль у визначенні художнього обличчя української архітектури XVIII ст. |
||
— Б. Яремченко, [2] |
-
Собор Різдва Богородиці (Козелець)
-
Собор Різдва Богородиці (Козелець). Храмовий комплекс — собор та дзвіниця. 2008
-
Собор Різдва Богородиці (Козелець). Дзвіниця
Назва | Місцерозташування | Час спорудження або перебудови | Коментар | Фото |
---|---|---|---|---|
Трапезна церква Софійського монастиря | Київ, місто Ярослава | 1769 | Перебудована після пожежі. В 1822 та 1869–1872 зазнавала подальших перебудов та прибудов. Під час реставрації в 1970 році частково повернуті первісні форми[21]. | |
Міський водогін із фонтаном «Феліціан» | Київ, Поділ | 1748–1749 | Знищений 1934 року, відбудований 1982 року. | |
Покровська церква | Київ, Поділ | 1766–1772 | Первісно була двоярусною, проте під час пожежі завалилися склепіння першого поверху[14]. | |
Церква Миколи Набережного | Київ, Поділ | 1772–1775 | Баня перебудована після пожежі 1811 року, тоді ж втрачено первісний інтер'єр[12]. | |
Бурса Києво-Могилянської академії | Київ, Поділ | 1760–1778 | Первісно була дерев'яною на кам'яному фундаменті, у 1809–1811 за проектом Андрія Меленського було надбудовано другий поверх[22]. | |
Запасний хлібний магазин (міське зерносховище) | Київ, Поділ | 1756–1766 або 1756–1769 | Значно постраждало під час пожежі, відбудоване за проектом Андрія Меленського в 1811—1812 роках. 1837 року передане під пересильну в'язницю, 1875 року передане Олександрівському ремісничому училищу, 1892—1893 надбудовано третій поверх[15][16]. | |
Муровані брама та огорожа коло Іллінської церкви | Київ, Поділ | 1755 | [12] | |
Житловий будинок Яна Биковського[в] | Київ, Поділ | 1791 | Перебудований[17]. | |
Дзвіниця церкви Миколи Доброго | Київ, Поділ | 1781 | Перебудована[12]. | |
Кирилівська церква | Київ, Дорогожичі | 1748–1760 | Перебудована[11]. | |
Мурована огорожа Кирилівського монастиря з брамою та вежами | Київ, Дорогожичі | 1748–1760 | Більша частина огорожі з брамою та трьома вежами зруйнована в 1937 році, збереглася лише невелика частина стіни з однією вежею[23]. | |
Собор Різдва Богородиці | Чернігівська область, Козелець | 1752–1763 | Збудований разом з Андрєм Квасовим на замовлення Розумовських[8]. | |
Дзвіниця собору Різдва Богородиці | Чернігівська область, Козелець | 1766–1770 | Двоярусне барокове завершення було знищене пожежею 1848 року[24]. | |
Будинок полкової канцелярії | Чернігівська область, Козелець | 1753–1758 або 1759–1765 | Збудований на замовлення полковника Київського козацького полку Юхима Дарагана. | |
Спасо-Преображенський собор Красногірського монастиря | Черкаська область, Бакаївка коло Золотоноші | 1767–1771 | Збудований за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського[10]. |
Назва | Місцерозташування | Час спорудження або перебудови | Час зруйнування | Примітка/Коментар | Фото |
---|---|---|---|---|---|
Старий Гостиний двір | Київ, Поділ | 1778 | Знаходився навпроти Воскресенської церкви, мав форму каре[1][15]. | [2] [Архівовано 20 серпня 2019 у Wayback Machine.] | |
Келії Грецького монастиря | Київ, Поділ | 1766 | Були одноповерховими з двоповерховим ризалітом[12]. | ||
Будинок Юрія Дранчева | Київ, Поділ | 1776 | Був двоповерховим. В будинку з 1785 року була розташована міська контора Асигнаційного банку, з 1789 року міський поштамт. До 1803 року в будинку розташовувалося Головне народне училище Київської губернії. Будинок пережив Подільську пожежу[15]. | [3] [Архівовано 20 серпня 2019 у Wayback Machine.] | |
Будинок Івана Григоровича-Барського | Київ, Поділ | XVIII століття | Будинок пережив Подільську пожежу[15]. | [4] [Архівовано 20 серпня 2019 у Wayback Machine.] | |
Петропавлівська церква | Київ, Поділ | 1744–1750 | 1935 | Перебудована. Первісно це був костел домініканського монастиря, збудований в 1600–1640-х роках. У 1786–1811 – грецька церква[25]. | |
Дзвіниця Петропавлівської церкви | Київ, Поділ | 1744–1750 або 1761–1763 | 1935 | Первісне барокове завершення бані, пошкоджене внаслідок Подільської пожежі, було замінене банею зі шпилем в стилі ампір[25]. | |
Келії Києво-Братського монастиря | Київ, Поділ | 1781 | [15] | ||
Корпус викладачів Києво-Могилянської академії | Київ, Поділ | 1781 | [15] | ||
Церква Богородиці Пирогощої | Київ, Поділ | 1752–1772 або 1779 | 1935 | Перебудована[12]. Була частково зруйнована в результаті пожеж, 1809 року завалилася баня. Після цього перебудована Андрієм Меленським у стилі класицизм, храм став знову однобанним. 1835 року над входом надбудували дзвіницю в стилі ампір. Після руйнування в 1935 відбудована в 1997–1998 роках у формах XII століття. | |
Дзвіниця Церкви Богородиці Пирогощої | Київ, Поділ | 1751–1762 або 1782 | 1811 або 1835 | [12]. Офіційною причиною знесення було те, що вона нібито заважає вуличному рухові. | |
Воскресенська церква | Київ, Поділ | 1760 | 1935 | Перебудована[12]. 1809 року за проектом архітектора Андрія Меленського було прибудовано дзвіницю. Дуже постраждала під час пожежі 1811 року. | |
Магістратський поштовий двір | Київ, Поділ | XVIII століття (не раніше 1740-х) | Зображений на плані 1786 року, знаходився на розі сучасних Спаської вулиці та Контрактової площі[15]. Був двоповерховим[3]. | [3] | |
Благовіщенська надбрамна церква-дзвіниця Кирилівського монастиря | Київ, Дорогожичі | 1748–1760 | 1937 | Після пожежі 1849 року отримала півсферичний класицистичний купол. З 1999 року внесена в програму відтворення видатних храмів України[26]. | |
Трапезна з церквою Василя Великого Кирилівського монастиря | Київ, Дорогожичі | 1748–1749 | [2]. Згідно деяких джерел, тотожна Благовіщенській надбрамній церкві-дзвіниці[26]. | ||
Келії Кирилівського монастиря | Київ, Дорогожичі | 1748–1760 | 1937 | ||
Будинок архімандрита Кирилівського монастиря | Київ, Дорогожичі | 1748–1760 | |||
Петропавлівська надбрамна церква Межигірського монастиря | Київська область, Нові Петрівці | 1772–1774 | 1935 | Побудована на кошти Петра Калнишевського[9]. | |
Корпус братських келій Межигірського монастиря | Київська область, Нові Петрівці | 1764 або 1766 | 1935 | [2]. Побудовані на кошти Петра Калнишевського[9]. |
Кілька споруд традиційно приписують зодчому через близькість до його стильової манери, проте документальних підтверджень цьому не знайдено. Зокрема, серед них:
Назва | Місцерозташування | Час спорудження або перебудови | Примітки | Фото |
---|---|---|---|---|
Церква Святих Костянтина та Єлени | Київ, Поділ | 1747–1757 | Перебудована. Також добудовані церква святого Дмитрія, галерея та дзвіниця. 1797 року надбудовано другий ярус дзвіниці[19]. Ще раз перебудована 1865 року. Більшість будівель зруйновано перед 1930 роком, вціліла лише церква святого Дмитрія. | |
Будинок ігумена Києво-Могилянської академії | Київ, Поділ | 1781 | [15]. У 1821 році перебудований Андрієм Меленським, первісне планування втрачене[27]. | |
Дзвіниця Ближніх печер | Київ, Печерськ | 1759-1762 | Дзвіницю будував лаврський зодчий Степан Ковнір, проте деякі дослідники приписують авторство проекту Івану Григоровичу-Барському[18], документально його авторство не підтверджене. | |
Дзвіниця Дальніх печер | Київ, Печерськ | 1754–1761 | Дзвіницю будував лаврський зодчий Степан Ковнір, проте деякі дослідники приписують авторство проекту Івану Григоровичу-Барському[1]. Також серед авторів проекту називають Йогана-Ґоттфріда Шеделя, Петра Нейолова або власне Ковніра[28]. | |
Трьохсвятительська церква | Чернігівська область, Лемеші | 1755–1760 | Храм зведений над могилою Григорія Розума (Лемеша). Також припускають, що автором проекту міг бути Андрій Квасов або Семен Карін[29]. | |
Церква Іоана Богослова | Чернігівська область, Ніжин | 1752 | Збудована за кошти грека Івана Тернавіота[30]. | |
Свято-Воскресенська церква | Чернігівська область, Чернігів | 1772–1775 | Подібна за оздобленням та формами[31]. | |
Михайлівська церква | Сумська область, Вороніж | 1776–1781 | В оздобленні широко застосовані горельєфи. 1890 року прибудована дзвіниця[20]. | |
Церква Успіння Пресвятої Богородиці | Вінницька область, Бар | 1755–1757 | Існує версія, що Іван Григорович-Барський причетний до спорудження цього храму[32][33], проте підтверджень цьому не знайдено. |
Донедавна не було відомо про збережені креслення архітектора. Проте серед інших креслень у збірнику XVIII століття, опублікованому в 2000 році, було виявлене креслення «постоваго дому» (поштамту), підписане Григоровичем-Барським. Воно може бути датоване не раніше кінця 1740-х років. Станом на травень 2019 року це єдине відоме креслення зодчого[3].
|
У 1981 році в Києві на честь Івана Григоровича-Барського назвали вулицю[34].
У 1996 році «Укртелефільм» зняв документальний фільм «Іван Григорович-Барський» (режисер Валентин Соколовський) з циклу «Архітектори Києва»[35].
26 серпня 2011 року випущена срібна монета «Родина Григоровичів-Барських» номіналом 10 гривень[36], при цьому на монеті вказано помилкову дату смерті Івана Григоровича-Барського — 1785 рік замість 1791.
20 грудня 2013 року був введений в обіг поштовий конверт з оригінальною маркою «Іван Григорович-Барський. 1713—1791»[37]. На пам'ятний конверт помилково потрапив портрет письменника Дмитра Григоровича.
У Красногірському монастирі, де він збудував церкву, архітекторові встановлено пам'ятний хрест[38].
У грудні 2015 року у місті Бар Вінницької області одну із вулиць названо на честь Григоровичів-Барських[39].
Деякі джерела, зокрема «Історія України: практичний довідник»[40] та бібліотека КНУБА[5], подають портрет російського письменника Дмитра Григоровича[41] як портрет Григоровича-Барського. У 2013 році цей портрет потрапив на пам'ятний конверт[37].
Ще одна світлина подається в різних джерелах як світлина Івана[42] або Василя Григоровича-Барського[43]. Проте необхідно зазначити, що фотографію як таку винайшли в першій половині XIX століття.
- Григорович-Барський Василь Григорович
- Йоган-Ґоттфрід Шедель
- Квасов Андрій Васильович
- Ковнір Степан Дем'янович
- Список мурованих храмів у стилі українського бароко
- Українське бароко
- Франческо Бартоломео Растреллі
- ↑ а б в г д е ж и Григорович-Барський Іван Григорович. Національний університет "Києво-Могилянська академія". Архів оригіналу за 25 січня 2019. Процитовано 24 січня 2019.
- ↑ а б в г д е ж и Історія України в особах, IX–XVIII ст. Київ: "Україна". 1993. с. 385—387. ISBN 5-319-01062-1.
{{cite book}}
:|first=
з пропущеним|last=
(довідка) - ↑ а б в г Юрченко, С. Б. (17.04.2016). Маловідоме креслення Івана Григоровича-Барського (PDF). Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України. Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2022.
- ↑ МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ. Інститут історії України. Архів оригіналу за 25 січня 2019. Процитовано 23 квітня 2019.
- ↑ а б Іван Григорович Григорович-Барський. Бібліотека КНУБА. Архів оригіналу за 25 січня 2019. Процитовано 24 січня 2019.
- ↑ Метрична книга собору Успіння Пресвятої Богородиці Пирогощі міста Києва за 1791 рік. ЦДІАК України. Ф. 127, оп. 1012, спр. 946, арк. 46 зв.
{{cite web}}
: Пропущений або порожній|url=
(довідка) - ↑ Київ м Київ м Контрактова площа Фонтан “Самсон”. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 28 травня 2019.
- ↑ а б Козелець смт Собор Різдва богородиці 2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 14 травня 2019.
- ↑ а б в Межигір'я як унікальна археологічна пам'ятка. Історична правда. Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 14 травня 2019.
- ↑ а б Бакаївка. Красногірський Покровський монастир | Україна Інкогніта. Україна Інкогніта. Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 14 травня 2019.
- ↑ а б Київ м Київ м Теліги вул. Монастир св.Кирила 1999 р. Звід пам’яток Києва. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 13 травня 2019.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Парнікоза, Іван. Храми та монастирі Києвоподолу у 1750–1800-х. Мислене древо. Архів оригіналу за 11 січня 2019. Процитовано 10 січня 2019.
- ↑ День відкритих дверей у військовій частині 3030. НГУ. Архів оригіналу за 16 жовтня 2018. Процитовано 21 травня 2019.
- ↑ а б в Публікації. Київ. Провідник. Петрівка (кол. Поділ). Покровська церква. Архитектор Павел Алешин. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 13 травня 2019.
- ↑ а б в г д е ж и к л Парнікоза, Іван. Поділ бароковий: Києвоподіл в 1719–1799 рр. Мислене древо. Архів оригіналу за 11 січня 2019. Процитовано 10 січня 2019.
- ↑ а б Хлібної магістратської крамниці, Олександрівського ремісничого училища комплекс, 18— 20 ст. Звід історії пам'яток Києва. Архів оригіналу за 25 січня 2019. Процитовано 24 січня 2019.
- ↑ а б Дом Петра I. relax.com.ua (російською) . Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 14 травня 2019.
- ↑ а б Київ м Мазепи вул. Дзвіниця (№ 38) 2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування…. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 13 травня 2019.
- ↑ а б Парнікоза, Іван. Храми та монастирі Києвоподолу у 1720-1750-х рр. Мислене древо. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 13 травня 2019.
- ↑ а б Вороніж смт Церква св.Михаїла 2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 14 травня 2019.
- ↑ Отченашко, Віталій. Трапезна (Тепла, або Мала Софія), 1722–30. Звід пам'яток історії та культури. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 14 січня 2019.
- ↑ Історія КМА. Національний університет «Києво-Могилянська академія». Архів оригіналу за 29 серпня 2018.
- ↑ Київ м Київ м Теліги вул. Наріжна башта мурів. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Козелець смт Дзвіниця 1986 г. Памятники градостроительства и архитектуры. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
- ↑ а б Петропавлівська церква. Архів оригіналу за 22 червня 2014. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ а б Київ м Київ м Теліги вул. Надбрамна дзвіниця. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Отченашко, Віталій. Будинок ігумена, 1781. Звід Історії Памяток Києва. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 18 травня 2019.
- ↑ Київ м Київ м Мазепи вул. Дзвіниця (№ 62) 2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування…. Прадідівська слава. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
- ↑ Трьохсвятительська церква у Лемешах. Інтер'єри. Україна Інкогніта. Архів оригіналу за 17 травня 2019. Процитовано 17 травня 2019.
- ↑ Церква Іоанна Богослова, Ніжин. UA.IGotoWorld.com. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Свято-Воскресенська церква у Чернігові. Чернігівський Формат. 16 січня 2015. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Пам’ятки історії та культури. Барська районна бібліотека. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Перлина духовності Поділля. Вінницька єпархія ПЦУ. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 3 квітня 1981 року № 583 «Про найменування нових вулиць на житловому масиві Південна Борщагівка» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 2350. Арк. 229–231. [Архівовано з першоджерела 18 жовтня 2013.]
- ↑ Історія Києва, Іван Григорович Барський
- ↑ Монета Родина Григоровичів-Барських 10 грн., ціна, графік і динаміка зміни ціни, опис, зображення. www.ua-coins.info. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 29 травня 2019.
- ↑ а б 20.12.2013 вводиться в обіг художній поштовий конверт з оригінальною маркою: «Іван Григорович-Барський. 1713-1791» (КОМ 273, ОМК 268). Львівське обласне товариство Асоціації філателістів України. Архів оригіналу за 18.11.2016. Процитовано 23 травня 2019.
- ↑ Монастыри Черкащины. Золотоноша. UnexploredCity (російською) . Архів оригіналу за 14 травня 2019. Процитовано 14 травня 2019.
- ↑ Куц, Тетяна. У Бару вулиці стануть Каштановими, а провулки Затишними. Новини Вінниці | ВЛАСНО.info. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 15 серпня 2019.
- ↑ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в другій половині XVIII ст. - ЛІКВІДАЦІЯ РОСІЙСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ - Практичний довідник - Історія України - Земерова - Скирда. history.vn.ua. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 24 травня 2019.
{{cite web}}
:|first=
з пропущеним|last=
(довідка) - ↑ Биография Дмитрий Григорович. www.peoples.ru (рос.) . Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 24 травня 2019.
- ↑ ИВАН ГРИГОРОВИЧ-БАРСКИЙ - Сто великих украинцев - История Украины. history.vn.ua (рос.) . Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 24 травня 2019.
- ↑ Знавець далеких країн Василь Григорович-Барський. Острів знань. Архів оригіналу за 26 березня 2019. Процитовано 24 травня 2019.
- а. ^ Помилково[джерело?] вважається, що переїзд сім'ї до Києва з Літковичів стався в 1715 році. Але насправді, у знаменитому власному листі Івана Григоровича-Барського до В.Г.Рубана (див. стор. IX—X: "Пешеходца Василия Григоровича-Барскаго-Плаки-Албова, уроженца киевскаго, монаха антиохийскаго, Путешествие к Святым местам, в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723, и окончанное в 1747 году, им самим писанное.— Изданное шестым тиснением. -В Санктпетербурге: Иждивением Императорской Академии наук, 1819.— 4° (26 см).— Предисл. В.Г.Рубана (с. III—XII ч. 1) містяться відомості про сім'ю:[якому?]родина переселилася з Литковичів до київського Печерська раніше 1710 р., під час епідемії виїхала в поля, а потім, повернувшись, оселилася на Подолі..
- б. ^ Варто зауважити, що в час життя Григоровича-Барського не існувало такої посади, як головний архітектор Києва, її було засновано лише 1799 року. Втім, в обов'язки інстигатора входило стеження за маєтностями.
- в. ^ Також відомий під назвами Будинок Петра І та Кам'яниця київського війта.
- Кальницький, М. (2002). Нариси з історії Києва. Київ: «Генеза». с. 139—141. Архів оригіналу за 5 вересня 2013. Процитовано 29 вересня 2006.
- Марголіна, Ірина (18 липня 1998). Перлина Григоровича-Барського. «Вечірній Київ». Архів оригіналу за 17 вересня 2008. Процитовано 15 листопада 2009.
- Києво-Могилянська академія в іменах: XVII-XVIII ст (PDF). Київ: Видавничий дім «КМ Академія». 2001. с. 155. Архів оригіналу (PDF) за 22 серпня 2021. Процитовано 22 травня 2019.
- До 310-ої річниці народження архітектора Івана Григоровича-Барського. ЦДІАК України. 20 липня 2023. Процитовано 25 липня 2023.
- Пешеходца Василия Григоровича-Барскаго-Плаки-Албова, уроженца киевскаго, монаха антиохийскаго, Путешествие к Святым местам, в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723, и окончанное в 1747 году, им самим писанное. — Изданное шестым тиснением. -В Санктпетербурге: Иждивением Императорской Академии наук, 1819. — 4° (26 см). — Предисл. В. Г. Рубана (с. III—XII ч. 1) содержит биогр. сведения об авт.
- Бондаренко, Р. І. Григорович-Барський Іван Григорович. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 7 січня 2017. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 201. — ISBN 966-00-0405-2.
- Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К.:Видавництво «Україна», 1993, с. 385—387, 396.
- Невідомі факти життя і творчості Івана Григоровича-Барського / Т. Кілессо // Архітектура України. 1992. № 3 С. 52—54.
- Толочко Л. І. Подільські храми Києва / Л. І. Толочко, М. Г. Дегтярьов. — К.: Техніка, 2003. 176 с.: іл. (Нац. святині України). — Бібліогр.: с. 170—173.
- Архитектура древнего Киева / Асеев Ю. С. — Киев: Будівельник, 1982. С. 160.
- Григорович-Барський Іван Григорович (1713—1791): бібліогр. покажчик / О. В. Углова, Г. А. Войцехівська, А. О. Пучков. – Київ: ДНАББ імені В. Г. Заболотного, 2016. – с.197.
- Барський Іван (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 березня 2021. Процитовано 3 червня 2019. // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 74. — 1000 екз.
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії. |