Бош Євгенія Богданівна
Євге́нія Богда́нівна Бош (рос. Евге́ния Богда́новна Бош, при народженні Євге́нія Го́тлібівна Майш, 22 серпня (3 вересня) 1879, Аджігіолd, Херсонська губернія — 5 січня 1925, Москва) — радянська партійна і державна діячка, агітаторка і пропагандистка німецького походження. Членкиня РСДРП з 1901 року. Народна секретарка внутрішніх справ Української Народної Республіки Рад (1917–1918). Активна борчиня за встановлення радянської влади в Україні в 1917–1921 роках. Теща Юрія Коцюбинського, друга дружина Юрія П'ятакова.
Зовнішні зображення | |
---|---|
Могила Євгенії Бош на Новодівочому кладовищі в Москві. |
Народилася 22 серпня (3 вересня) 1879 року в селі Аджігіол[4][5][6] Одеського повіту Херсонської губернії[7], тепер — Миколаївська область, Україна, у родині вюртембергського підданого німця-колоніста Готліба Майша, який, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і бессарабської дворянки Марії Парфентівни Круссер.
Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. У жовтні 1896 року в містечку Братське одружилася з власником невеликої каретної майстерні німцем Петром Бошем[8]. У 1901 році вступила в Соціал-демократичну робітничу партію. У 1905–1907 роках займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. З 1908 року перебувала в Києві. У 1911–1912 роках — секретарка комітету РСДРП(б) у Києві. Навесні 1912 року заарештована, засуджена та заслана в Іркутську губернію. Під час тюремного ув'язнення захворіла на сухоти.
У 1914 році разом із Юрієм П'ятаковим утекла з місця заслання й емігрувала за кордон. Деякий час проживала в США та Швейцарії. Під час перебування в останній була співорганізаторкою «божийської групи» — її члени заперечували право народів Російської імперії на національне самовизначення.
Після Лютневої революції повернулася до Києва. З початку 1917 року входила до київського комітету РСДРП(б), Київської Ради робітничих депутатів. У квітні того року стала головою Південно-Західного окружного (обласного) комітету більшовицької партії. У грудні 1917 року на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові обрана до складу більшовицького уряду України — Народного Секретаріату. У ньому з грудня 1917 по березень 1918 року займала посаду секретарки внутрішніх справ та виконувала обов'язки голови уряду. Подала у відставку 4 березня 1918 року на знак протесту проти підписання Брестського мирного договору між РСФРР та Німеччиною й союзниками, після чого приєдналася до червоних військ, що з боями відступали з України під тиском німецько-австрійських військ та військ УНР[9].
У липні 1918 року як почесна гостя перебувала на І з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України, пізніше керувала більшовицькими організаціями в Пензі та Астрахані, навесні 1919 року — член Ради оборони Литовсько-Білоруської СРР, а в липні 1919 року призначена членом Ради оборони Української СРР та надзвичайною уповноваженою Раднаркома УСРР із організації політичної боротьби в прифронтовій смузі більшовицького Південного фронту.
З листопада 1919 року перебувала на лікуванні та епізодично — на другорядних посадах в ЦК Всеросійської спілки працівників землі та лісу, Народному комісаріаті освіти, Комісії Центросоюзу та Наркомату продовольства із надання допомоги голодуючим, Народному комісаріаті робітничо-селянської інспекції. Писала спогади.
У 1923 році підтримала Ліву опозицію в РКП(б) — підписала «Заяву 46-ти».
Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма) і страждань застрелилася у січні 1925 року. Похована в Москві на Новодівочому кладовищі (3-тя ділянка).
Невдовзі після смерті — 10 травня 1925 року — у Києві на честь Євгенії Бош було названо новозбудований міст через Дніпро (зруйнований 19 вересня 1941 року).
На честь Євгенії Бош у Києві також були названі узвіз (з 1928 по 1940 рік)[9][10] та вулиця (з 1966 по 1999 рік).
2015 року після прийняття Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» прізвище Євгенії Бош Українським інститутом національної пам'яті було включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію[11].
За спогадами націонал-комуніста Юрія Лапчинського, Євгенія Бош була віддана справі революції та партійного будівництва[12]:
Головна, провідна роля на конференції від самого початку, безумовно, дісталася Є. Б. Бош. Вона здобула відразу великого авторитету серед усіх товаришів, – мабуть крім певної частини киян, – і так воно й зоставалося до самого кінця, поки в березні місяці вона не пішла з уряду та не поїхала на фронт. Вона імпонувала нам і своїми глибокими змістом та дуже гарної форми промовами, і залізною енергією, що яскраво контрастувала з цим знесиленим надмірною працею та хоробливим тілом, і простотою, що сполучилася за надзвичайною елегантністю насправді культурної, по європейському вихованої людини |
- Национальное правительство и Советская власть на Украине. — М., 1919. — 55 с. (рос.)
- Октябрьские дни в Киевской области // Пролетарская революция. — 1923. — № 11. — С. 52–67. (рос.)
- Областной партийный комитет с.-д (б-ков) Юго-Западного края (1917 г.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 5. — С. 128—149. (рос.)
- Встречи и беседы с Владимиром Ильичем (1915—1918 гг.) // Пролетарская революция. — 1924. — № 3. — С. 155—173. (рос.)
- Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации / Е. Б. Бош. — М.-Л. : Госиздат, 1925. — 272 с., ил. (рос.) [Архівовано 9 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Год борьбы / Е. Б. Бош; под науч. ред. П. Л. Варгатюка. — 2-е изд. — К. : Политиздат Украины, 1990. — 447 с. — ISBN 5-319-00505-9. — (Б-ка ист.-рев. мемуаров). (рос.)
- ↑ [https://commons.wikimedia.org/wiki/File:ДАMО_Ф_484_Оп_1_Спр_888_Євгенія_Бош_(Євгенія_Готлібовна_Майш)_1879_народження.pdf_метрична_книга]
[[d:Track:Q932420]][[d:Track:Q34544468]]