Єгіше
| Єгіше | |
|---|---|
| вірм. Եղիշե | |
 File:Moscow Armenian cathedral Yeghishe.jpg | |
| Народився | 410 |
| Помер | 475 |
| Діяльність | історик |
| Галузь | історія |
| Знання мов | вірменська |
| Magnum opus | History of Vardan Mamikoneand |
Єгіше ( вірм. Եղիշե , pronounced [jɛʁiˈʃɛ], 410 – 475 роки; англізований Eghishe або Ełišē, романізований Єлисей) — вірменський історик з часів пізньої античності. Він був автором історії, яка задокументувала успішне повстання вірмен у п'ятому столітті проти панування та релігії сасанідських персів.
Згідно з давніми та середньовічними джерелами, які дійшли до істориків, Єгіше був одним із молодших учнів Саака Партева та Месропа Маштоца, винахідника вірменського алфавіту.[3] У 434 році його разом з кількома іншими студентами відправили до Олександрії для вивчення вільних мистецтв, грецької та сирійської мов.[3][4] Повернувся до Вірменії у 441 році і вступив на військову службу, служивши солдатом або секретарем у Спарапета Вардана Маміконяна.[5] Брав участь у війні за релігійну незалежність (449–451) проти перського короля Яздегерда II.[3]
Після поразки в битві при Аварайрі відмовився від військового життя, став відлюдником і відійшов у гори на південь від озера Ван (у провінції Рштунік). У 464–465 роках священик на ім’я Давид Маміконян попросив його написати історію подій, які передували і після битви при Аварайрі.[6] Після його смерті його останки були вилучені та доставлені до монастиря Сурб Аствацацин, розташованого вздовж берегової лінії озера Ван.[3] Всі стародавні авторитети говорять про Єгіше як про вардапета (церковного лікаря).
Починаючи з Бабгена Гулесеріана в 1909 році та отця Нерсеса Акініана, члена конгрегації Мхітаріан, у 1930-х роках, датування роботи Єгіше було поставлено під сумнів і просунулося на століття або два вперед.[7][8] Один момент з їхньої аргументації ґрунтувався на припущенні, що вірменський переклад творів Філона, який використовує Єгіше, був зроблений лише приблизно в 600 році нашої ери. Проте переклад творів Філона відбувся в період раннього «еллінізації» Золотого віку вірменської літератури (V століття нашої ери).[7][9] Вчені стверджують, що ні датування фази еллінізації, ні наявність еллінізованої лексики не обов’язково залежать від датування Єгіше.[7] Крім того, між двома авторами немає словесних буквальних паралелей, оскільки Єгіше безпосередньо переклав твір Філона з його оригінальної грецької мови на вірменську.[7]
Іншим аргументом на підтримку пізнішого датування було твердження, що, враховуючи паралелі, « сторія Вардану» Єгіше є просто адаптацією вірменського історика кінця V століття Газара Парпеці «Історія Вірменії». Газар, однак, безпристрасно й аналітично розповідає історію Вірменії від кінця четвертого століття до його власних часів, битва при Аварайрі є лише одним із багатьох епізодів у його роботі. Мета Єгіше, навпаки, полягала в тому, щоб увічнити «небесну доблесть» вірмен і «забезпечити втіху друзям, надію для тих, хто сподівається, і підбадьорення для хоробрих».[7] На відміну від Газара, Єгіше вміє давати окремі назви фортець і демонструє досвідчене знання військової тактики, яку використовували вірмени та перси під час битви, вказуючи на те, що він «стояв ближче до подій». [7] Його розуміння звичаїв зороастризму та зурванітської доктрини також набагато детальніше й краще, ніж у Газара.[7][10][11] Повна відмова Єгіше згадати Халкидонський собор [12], богословські висновки якого призвели до повного розриву відносин між Грецькою Православною та Вірменською Апостольськими Церквами після Двінського Собору 506 року, також змусило вчених відкинути пізнішу датування.[7]
| «Մահ ոչ իմացեալ՝ մահ է, մահ իմացեալ՝ անմահութիւն է:» </br> «Смерть, непередбачена, є смерть; смерть, очікувана, це безсмертя». |
| — Єгіше, Історія Вардана і Вірменської війни . [3] |
Найвідомішим твором Єгіше є «Історія Вардану та вірменської війни» [написана] на прохання Давида Маміконяна, яку він називає «Хішатакаран» («Յիշատակարան», «Меморіал» або «Спогад», а не стандартна історія). У цьому він розповідає про боротьбу вірмен у союзі з іберами та кавказькими албанцями за спільну віру проти персів (449–451). Обидві сторони розглядали релігію як знак національної ідентичності; вірмени були сповнені рішучості зберегти християнство, тоді як перси намагалися змусити відновити зороастризм. За його власними словами, Єгіше написав твір «для того, щоб докорити свої гріхи, щоб кожен чув і знав, що можуть кинути на нього прокляття, а не пожадливість його вчинків».[7] Твір вважається одним із шедеврів класичної вірменської літератури і майже повністю вільний від грецьких слів і виразів.
Є й ряд інших творів Єгіше. Є Заклик до ченців; На Преображення Господнє проповідь про Страсті Господні . «Запитання та відповіді про Буття», ймовірно, не є справжніми.[13]
Оригінального тексту твору Єгіше, як і всіх інших, написаних у цей період, не існує (всі вірменські рукописи, що збереглися на сьогодні, датуються Х століттям або пізніше).[7] Найдавніший збережений рукопис його «Історії Вардана» датується 1174 роком.[14]
Чудове його видання було опубліковано у Венеції в 1826 році мехітаристами Сан-Лаццаро. Один з рукописів, на якому він заснований, нібито є вірною копією іншого рукопису, датованого 616 роком. У наступних виданнях на тому самому місці (1828, 1838, 1859 і 1864 рр.) текст цього видання вдосконалювався. Серед інших видань цінності – Феодосії в Криму ( Україна ) 1861 р. та Єрусалимської 1865 р. Єгіше також є автором коментаря до Ісуса Навина і суддів, пояснення молитви «Отче наш», листа вірменським ченцям тощо, які можна знайти у венеціанських виданнях « Історії Вартану» . Знакове дослідження та критичне видання тексту підготував філолог Ерванд Тер-Мінасян у 1957 році[15].
На додаток до семи розділів, згаданих самим Єгіше у своїх вступних зауваженнях, наступні видання містять восьму розділ, в якому йдеться про так званих Леонтинських мучеників та інших. Справжність цієї глави була поставлена під сумнів. Також було зазначено, що в усіх рукописах відсутня п’ятий розділ, тоді як у виданнях оригінальний шостий розділ розрізаний на дві частини, щоб заповнити відсутній розділ.
Є французький переклад Ланглуа (1869)[16] та італійський переклад Г. Каппеллетті (Венеція, 1840).
Існує скорочений переклад англійською мовою Ноймана, CF (1830)[17] і нескорочений переклад Dickran H. Boyadjian (1952) і Robert W. Thomson (1982).[18]
_1-0">↑ https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/120781667- Thomson, Robert W. (1998). EŁIŠĒ. Encyclopaedia Iranica, Vol. VIII, Fasc. 4. с. 365—366.
- Pane, Riccardo (2005). Storia di Vardan e dei martiri armeni. Rome: Città Nuova. ISBN 9788831131827. (італ.)
Цитати за темою Yeghishe (Armenian Wikiquote) у Вікіцитатах
 | Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. |
|
