Кавалерідзе Іван Петрович

Кавалерідзе Іван Петрович
Народився	1 (13) квітня 1887[[d:Track:Q932420]][[d:Track:Q34544468]]-2">[2] Новопетрівка, Роменський район, Україна
Помер	3 грудня 1978(1978-12-03)[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]-1">[1] (91 рік) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія  Українська Держава  СРСР
Діяльність	скульптор, актор, кінорежисер, режисер, сценарист, драматург, кіносценарист
Галузь	кінорежисураd[[d:Track:Q13550863]]-3">[3], кіносценаристикаd[[d:Track:Q13550863]]-3">[3], скульптура[[d:Track:Q13550863]]-3">[3] і драма[[d:Track:Q13550863]]-3">[3]
Alma mater	Гімназія Готліба Валькера, Київське художнє училище (1909) і Петербурзька академія мистецтв (1910)
Вчителі	Балавенський Федір Петрович, Гінцбург Ілля Якович, Аронсон Наум Львовичd і Оґюст Роден
Знання мов	українська[[d:Track:Q13550863]]-3">[3]
Заклад	Одеська кіностудія, Кіностудія ім. О. Довженка і АА УРСР
Членство	Спілка радянських художників України і Національна спілка кінематографістів України
Magnum opus	Пам'ятник Ярославу Мудрому (Київ)
У шлюбі з	Кавалерідзе Надія Пилипівна
Нагороди	Почесний громадянин Сум
IMDb	ID 0442519
Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (13 квітня 1887, Ладанський — 3 грудня 1978, Київ) — український радянський скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно; член Спілки радянських художників України з 1944 року та Спілки кінематографістів Української РСР з 1958 року. Народний артист Української РСР з 1969 року; почесний громадянин Сум. Чоловік актриси Надії Капельгородської.

Життєпис

Народився 1 [13] квітня 1887(18870413) року на хуторі Ладанському (нині село Новопетрівка Роменського району, Сумської області, Україна) в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та солдата Петра Кавалерідзе — сина Васо Кавалерідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині XIX століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Охрещений 2 квітня (за старим стилем) 1887 року в Покровській церкві села Перекопівки Роменського повіту Полтавської губернії. Дитинство провів в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Прилуцького району Чернігівської області). 1899 року закінчив початкову земську школу.

У дитинстві захоплювався ліпленям з глини фігурок людей та тварин, що привернуло увагу його дядька — художника й археолога Сергія Мазаракі. Він забрав хлопчика до Києва, де Іван навчався у приватній гімназії Готліба Валькера. Протягом 1907—1909 років навчався у Київському художньому училищі, де наставником у нього був скульптор Федір Балавенський. Дипломна робота — скульптурні композиції «Творчість» і «Скорбота». У 1909—1910 роках продовжив навчання у Петербурзькій академії мистецтв у Іллі Гінцбурга; у 1910—1911 роках удосконалював художню майстерність у Наума Аронсона й Огюста Родена у Парижі, після чого повернувся до Києва, щоби взяти участь у конкурсі на найкращий проєкт пам'ятника княгині Ользі.

Від 1911 року — художник-декоратор кінофірми П. Тімана та Ф. Рейнгарда. Працював разом з режисерами Яковом Протазановим та Володимиром Гардіним. У лютому 1915 року мобілізований до Російської армії й направлений для проходження служби у 119-й запасний батальйон, дислокований у В'ятці, а в квітні 1915 року його перевели до школи прапорщиків у Петергоф, згодом — до 3-го Зведеного гвардійського запасного батальйону в Царському Селі, що стояв на варті біля покоїв останнього російського імператора Миколи II у лютому 1917 року.

надгробний пам'ятник.

Упродовж 1918—1928 років жив у місті Ромнах, де працював у відділі народної освіти та викладав малювання у шести школах. Протягом 1925—1930 років обіймав посаду головного режисера Роменського пересувного робітничо-селянського театру; у 1928—1933 роках — режисера Одеської кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління. З 1934 по 1941 рік працював на Київській кіностудії художніх фільмів.

Протягом німецько-радянської війни керував відділом культури Київської міської управи. По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, № 17.

З 1944 по 1948 рік працював старшим науковим співробітник відділу монументальної скульптури Академії архітектури Української РСР. З 1957 по 1962 рік — знову на Київській кіностудії. Нагороджений орденом Червоної Зірки.

Протягом 1954—1978 років мешкав у Києві в будинку № 12 на вулиці Червоноармійській, у двокімнатній квартирі № 3 на третьому поверсі. Помер у Києві 3 грудня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 50). На могилі встановлений надгробний пам'ятник роботи скульптора Ростислава Синька.

Творчість

Працював у галузях монументальної та станкової скульптури, кіномистецтва, драматургії та мистецтвознавства.

Скульптура

«Прометей».

На скульптурній творчості позначилися впливи символізму, академізму, конструктивізму, кубізму (середина 1920-х) й соцреалізму, проте переважало почуття монументальної форми і реалістичне трактування. Станкові твори — це преважно портрети і композиції присвячені діячам культури, науки та історичним особам. Серед робіт:

станкова скульптура

статуетки

• «Борис Годунов» (1911—1912);
• «Іван Грозний» (1911—1912);

портрети, композиції

• «Бюрократ» (1905—1906, портретний шарж);
• «Актор Г. Боссе» (1908, гіпс);
• «Слов'янка» (1908);
• «Федір Шаляпін» (1909, гіпс; Санкт-Петербурзький музей театрального і музичного мистецтва);
• «Козак на коні» (1909; 1945);
• «Автопортрет» (1911);
• «Кінорежисер Яків Протазанов» (1912);
• портрети «Микола Гоголь», «Олександр Пушкін», «Модест Мусоргський» і декоративна група «Камо грядепга» для Оперного театру Зиміна у Москві (1914, гіпс);
• «Святослав у бою» (1915);
• «Ярослав Мудрий з папірусом» (1915);
• «Запорожець на коні» (1939);
• «Григорій Сковорода» (1944, гіпс; 1970, оргскло);
• «Скіф-стрілець» (1945);
• «Кобзар з поводирем» (1945);
• «Богдан Хмельницький» (1946, гіпс тонований; Національний художній музей України);
• «Іван Мічурін» (1949, бронза);
• «Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської» (1949);
• «Максим Горький» (1950, бронза, Харківський художній музей; 1951, мармур, Одеський національний художній музей);
• «Федір Шаляпін у ролі Дон-Кіхота» (1950, бронза; Національний художній музей України);
• «Лев Толстой» (1951, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України);
• «Лев Толстой і Максим Горький у Ясній Поляні» (1952);
• «Олександр Пушкін і Микола Гоголь» (1952);
• «Володимир Ленін і Максим Горький» (1952, бронза; Національний художній музей України);
• «Федір Шаляпін у ролі Івана Грозного» (1953, бронза);
• «Кобзар» (1954, бронза; експонувалася на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка);
• «Народний артист СРСР Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного»/«Украдене щастя» (1954; бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України);
• «Максим Горький і Федір Шаляпін» (1954, бронза; Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України);
• «Богдан Хмельницький посилає кобзарів на села» (1954);
• барельєф «Академік Микола Стражеско» (1956, мармур);
• «Федір Шаляпін у ролі Олоферна» (1956);
• «Ігор Ільїнський у ролі Акима» (1957, оргскло; Національний художній музей України);
• «Іван Паторжинський у ролі Карася» (1957);
• «Марія Литвиненко-Вольгемуту ролі Одарки» (1957);
• «Перекоп» (1957);
• «Тарас Шевченко на березі Неви» (1961, тонований гіпс);
• «Марко Кропивницький» (1963);
• «Тарас Шевченко» (1963, тонований гіпс);
• «Шевченко у кріслі» (1963, бронзова мініатюра);
• «Шевченко на засланні» (1964, оргскло);
• «Летять журавлі» (1967);
• «Тарас Шевченко» (1967, мініатюра, тонований гіпс);
• «Ярославів камінь» (1969);
• «Якби ви знали, паничі» (1974, оргскло);

горельєфи

• «Прометей» (1962, оргскло; Київський музей Лесі Українки);
• «Лев Толстой»/«Війна і мир» (1965, гіпс).

Крім згаданих музеїв, роботи митця зберігаються у Лебединському, Полтавському, Сімферопольському, Сумському, Бердянському художніх музеях, Конотопському і Роменському краєзнавчих музеях, Чорнохинському літературно-меморіальному музеї Григорія Сковороди.

пам'ятники

Фігура шахтаря у Харкові.

• Княгині Ользі у Києві (1911, бетон; у співавторстві з Петром Сниткіним);
• Тарасові Шевченкові у Ромнах (1918, бетон);
• Героям Революції у Ромнах (1918—1921, бетон);
• Григорію Сковороді в Лохвиці (1922, бетон; у 1972 році переведений у бронзу);
• Артему в Бахмуті (1923—1924; 2-га премія на Всесоюзному конкурсі; зруйнований під час німецько-радянської війни);
• Тарасові Шевченкові у Полтаві (1925, залізобетон);
• фігури шахтарів у Харкові на фасаді будівлі колишнього тресту «Донвугілля» по вулиці Пушкінській № 5 (1925);
• Володимиру Леніну в Шостці (1926);
• Тарасові Шевченкові у Сумах (1926, не зберігся);
• Артему в Святогірську (1927, залізобетон);
• Володимиру Леніну у Харкові (1927);
• Івану Франку у Лубнах (1927);
• Герою Соціалістичної Праці Ганні Денисівні Кошовій у селі Великополовецькому (1951, бронза, граніт);
• Івану Павлову у Києві на території Київської міської психіатричної лікарні імені Івана Павлова (1952; залізобетонне погруддя на цегляному прямокутному п'єдесталі і цоколі);
• Богданові Хмельницькому у Чернігові (1956);
• Богданові Хмельницькому у Кобеляках (1961);
• Петру Запорожцю у Білій Церкві (1971);
• Григорію Сковороді у Києві (1977);
• Григорію Сковороді у Харкові (1992).

Автор проєту пам'ятника Ярославу Мудрому у Києві (1944—1960 роки; встановлений у 1997 році).

Княгині Ользі	Т. Шевченку в Ромнах	Г. Сковороді у Лохвиці	Т. Шевченку в Полтаві	Т. Шевченку в Сумах	Артему в Святогірську

Автор меморіальних дошок у Києві: Михайлу Врубелю (1962), Вадиму Іванову (1963), Григорію Сковороді (1964), Юрію Шумському (1965), Миколі Доброхотову (1968), Любові Гаккебуш (1970), Борису Гмирі (1973).

Михайлу Врубелю	Вадиму Іванову	Григорію Сковороді	Юрію Шумському	Миколі Доброхотову	Любові Гаккебуш	Борису Гмирі

У 1950-ті роки створив барельєфи, вписані в тонго по периметру одного з ярусів вежі на будинку по Георгіївському провулку № 2 в Києві (не збереглися).

Проєкти

• Брав участь у міжнародних конкурсах на проєкт пам'ятника Тарасові Шевченкові в Києві (1911, 1914). Він подав два проєкти, в яких зобразив поета у стані гіркої задуми: Шевченко, одягнений у простий селянський одяг, сидить на кам'яній брилі, схиливши голову. За обидва проєкти одержав заохочувальні премії, а закладені в них художньо-композиційні рішення використав пізніше у пам'ятнику Шевченкові в Ромнах.

Проєкт пам'ятника для могили Тараса Шевченка в Каневі (бронза). Мистецький арсенал. 2013

• У 1927 році взяв участь у всеукраїнському конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові на його могилі в Каневі, а у 1933 році (у співавторстві з Сергієм Меркуровим) — у міжнародному конкурсі на проєкт пам'ятника Шевченкові в Харкові та на його могилі. Його проєкти тяжіли до велетенських узагальнено-монументальних форм і втілювали естетику мистецтва радянських часів: згідно із задумом поета зображено таким, що лежав на пагорбі й оглядав Україну. Якщо в першому варіанті погляд Шевченка спрямований вдалечінь, а поза втілювала внутрішню енергію, то в другому він спокійний і замислений, з опущеною вниз головою.
• У 1944 році розробляв проєкт пам'ятника «Шевченко на березі Неви» (оргскло) для Ленінграда, представивши поета на повен зріст, — одягнений у довгу шинелю, він іде вперед, назустріч вітру, під поривами якого за спиною розвівається пелерина; голову нахилено вниз, погляд спрямовано додолу, руки схрещено за спиною. 1962 року варіант цього проекту (тонований гіпс, 1961; експонувався на художній виставці до 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка) скульптор запропонував для участі у всесоюзному конкурсі проєктів пам'ятника Шевченкові в Москві. Його було відхилено, однак створений ним образ «окриленого поета», сповненого романтичної піднесеності, використали. Пам'ятник встановлено 1964 року у Москві до 150-літнього ювілею від дня народження Шевченка.

Виставки

Брав участь у республіканських виставках з 1927 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1955 року, зокрема:

• в СРСР у Харкові з 1927 року, Києві з 1944 року, Вінниці у 1950 році, Москві у 1951 році, Сталіно у 1952 році, Львові у 1952 році, пересувній у Львові, Ужгороді, Чернівцях і Запоріжжі у 1953 році, Горлівці у 1956 році;
• за кордоном у Відні у 1955 і 1965 роках, Мілані у 1955 році, Празі і Братиславі у 1957 році.

Персональна виставка відбулася у Києві у 1962 році.

Кіно

Художник-постановник

Працюючи у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» оформив кінокартини:

• «Відхід великого старця»;
• «Ключі щастя»;
• «Розтрощена ваза»;
• «Ноктюрн Шопена»;
• «Які хороші, які свіжі були троянди»;
• «Анна Кареніна»;
• «Війна і мир»;
• «Бранд»;
• «Крейцерова соната»;
• «Весна»;
• «Сильна, мов смерть»;
• «Гнів Діоніса»;
• «Енвер паша — зрадник Туреччини».

Режисерська робота

постер до фільму.

Як кінорежисер, створив 9 повнометражних фільмів та 1 короткометражний:

• «Злива. Кіно-офорти до історії Гайдамаччини» (1929, сценарист і художник; втрачений);
• «Перекоп» (1930);
• «Штурмові ночі» (1931);
• «Коліївщина» (1933);
• «Прометей» (1936);
• «Наталка Полтавка» (1936);
• «Запорожець за Дунаєм» (1937);
• «Стожари» (1939);
• «Григорій Сковорода» (1959);
• «Повія» (1961).

1941 року у Карпатах в селі Жабйому розпочав зйомки фільму про Олексу Довбуша «Пісня про Довбуша», які не завершив у зв'язку з початком німецько-радянської війни.

Інше

Автор п'єс «Вотанів меч» (1966), «Перша борозна» (1969; обидві поставлено у Тернопільському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка), «Перекоп» (1967, Харківський театр української драми), «Міст через Гниле море», «Сіль»; статей про мистецтво, зокрема «Роздуми про кіномистецтво» («Сабчота хеловнеба». Тбілісі, 1965, № 6); спогадів.

Вшанування

Музей-майстерня Івана Кавалерідзе.

Меморіальна дошка на Великій Васильківській.

Меморіальна дошка на Кіностудії Олександра Довженка.

• 1987 року започатковано Художньо-меморіальний музей Івана Кавалерідзе у селі Новопетрівцях Сумської області;
• 1987 року на будинку по вулиці Червоноармійській, № 12, де мешкав митець, встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор Людмила Кулябко‑Корецька, архітектор Василь Гнєздилов);
• 1989 року відкрито галерею скульптурних робіт Івана Кавалерідзе при Сумському художньому музеї;
• 1992 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Львові;
• 1992 року створено Благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві;
• 1993 року в Києві відкрито Музей-майстерню митця й виставковий зал «В домі Івана Кавалерідзе»;
• 2002 року на стіні знімального павільйону Кіностудії імені Олександра Довженка встановлено меморіальну дошку (скульптор Ростислав Синько);
• 2014 року ім'ям Івана Кавалерідзе названо вулицю у Києві (Подільський район, ЖК Липинка-2);
• 13 квітня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата — 130 років з дня народження Івана Кавалерідзе.

У мистецтві

• У 1957 році скульптор Макар Вронський виконав дерев'яний скульптурний портет Івана Кавалерідзе;
• У 1967 році скульпторка Людмила Кулябко‑Корецька виконала скульптурний портет Івана Кавалерідзе;
• У 1969, 1977 і 1986 роках художник Євген Лученко написав олійні портети митця;
• У 1977 році в журналі «Перець» № 7 розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца з нагоди 90-річчя Івана Кавалерідзе.

Митцю присвячено фільми

•  «Грані таланту» на YouTube (1970, М. Ліничук);
• «Іван Кавалерідзе. На зламі часу» (1987, телефільм Ростислава Синька);
• «Княжий пам'ятник» (1992; Л. Борисова);
• «Від Подолу до Золотих Воріт» (1999, відео; Родіон Єфіменко);
• «Шлях Івана Кавалерідзе» (1999, Григорій Десятник);

Примітки

_1-0">^а [[:Національна_бібліотека_Франції|Bibliothèque_nationale_de_France]]_BNF:_платформа_відкритих_даних_—_2011.[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]