Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ідоменей
дав.-гр. Ἰδομενεύς |
|---|
 |
| Божество в | давньогрецька міфологія |
|---|
| Посада | король Критуd |
|---|
| Батько | Девкаліон[[:ru:Любкер,_Фридрих|Любкер Ф.]]_[http://dlib.rsl.ru/01003599381_Idomeneus]_//_''[[:d:Q30059240|Реальный_словарь_классических_древностей_по_Любкеру]]''_/_под_ред._[[:Зелінський_Тадей_Францович|Ф. Ф. Зелинский]],_[[:ru:Георгиевский,_Александр_Иванович|А. И. Георгиевский]],_[[:ru:Куторга,_Михаил_Семёнович|М. С. Куторга]]_и_др._—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_[[:ru:Филологическое_общество|Общество_классической_филологии_и_педагогики]],_1885._—_С. 657.[[d:Track:Q4249594]][[d:Track:Q101490]][[d:Track:Q656]][[d:Track:Q694826]][[d:Track:Q4135787]][[d:Track:Q24933120]][[d:Track:Q45181264]][[d:Track:Q1459210]][[d:Track:Q30059240]]-1">[1][[:ru:Любкер,_Фридрих|Любкер Ф.]]_[http://dlib.rsl.ru/01003599381_Deucalion]_//_''[[:d:Q30059240|Реальный_словарь_классических_древностей_по_Любкеру]]''_/_под_ред._[[:Зелінський_Тадей_Францович|Ф. Ф. Зелинский]],_[[:ru:Георгиевский,_Александр_Иванович|А. И. Георгиевский]],_[[:ru:Куторга,_Михаил_Семёнович|М. С. Куторга]]_и_др._—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_[[:ru:Филологическое_общество|Общество_классической_филологии_и_педагогики]],_1885._—_С. 391.[[d:Track:Q4249594]][[d:Track:Q101490]][[d:Track:Q656]][[d:Track:Q694826]][[d:Track:Q4135787]][[d:Track:Q24933120]][[d:Track:Q30059240]][[d:Track:Q45179098]][[d:Track:Q1459210]]-2">[2] |
|---|
| Мати | Cleopatrad |
|---|
| Діти | Chalcioped, Idamanted, Клісітіра і Iphiclusd |
|---|
 Медіафайли у Вікісховищі |
Ідомене́й (дав.-гр. Ἰδομενεύς) — критський володар, онук Міноса, син Девкаліона і Клеопатри, батько Іфікло, Халкіопи, Ідаманта і Клісітіри.
Був одним із 80 женихів Єлени.
Доєднався до походу проти Трої на вимогу власних підданих[3]. Водночас, за твердженням Філострата умовою його участі в поході була згода призначити Ідоменея співкомандувачем грецького війська поруч із Агамемноном[4]. Під час битв уславився хоробрістю й завзятістю. Був одним з тих, кого вибрали для двобою з Гектором, а також серед воїнів, що сховалися в Троянському коні.
За «Одіссеєю», Ідоменей щасливо повернувся додому. Згідно з пізнішими переказами, при поверненні додому Ідоменея захопила буря на морі. За свій порятунок він обіцяв Посейдонові принести в жертву першу істоту, яку побачить на Криті. Першим, кого він побачив, був його син; виконуючи присягу, Ідоменей приніс його в жертву. Це викликало обурення народу, який вигнав Ідоменея з Криту. Владу захопив прийомний син царя (і коханець його дружини Меди) Левк[5].
Після вигнання він оселився в Калабрії, де й помер[6]. За іншою версією — завершив свої дні в Колофоні[7]. Натомість Діодор стверджував, що Ідоменей був похований на Криті — в одній усипальниці з Меріоном[8].
Образ Ідоменея втілено в європейській драматургії (А. Аллегрі, П. Ж. Кребільйон, А. М. Лем'єр) та музиці (В. А. Моцарт, Ф. Паер та ін.).
_1-0">↑
Любкер Ф. Idomeneus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 657.
[[:ru:Любкер,_Фридрих|Любкер Ф.]]_[http://dlib.rsl.ru/01003599381_Deucalion]_//_''[[:d:Q30059240|Реальный_словарь_классических_древностей_по_Любкеру]]''_/_под_ред._[[:Зелінський_Тадей_Францович|Ф. Ф. Зелинский]],_[[:ru:Георгиевский,_Александр_Иванович|А. И. Георгиевский]],_[[:ru:Куторга,_Михаил_Семёнович|М. С. Куторга]]_и_др._—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_[[:ru:Филологическое_общество|Общество_классической_филологии_и_педагогики]],_1885._—_С. 391.[[d:Track:Q4249594]][[d:Track:Q101490]][[d:Track:Q656]][[d:Track:Q694826]][[d:Track:Q4135787]][[d:Track:Q24933120]][[d:Track:Q30059240]][[d:Track:Q45179098]][[d:Track:Q1459210]]_2-0">↑
Любкер Ф. Deucalion // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 391.
↑ Гомер. Одіссея, XIV, 237—239
↑ Філострат. Герої, 30
↑ Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.114
↑ Вергілій. Енеїда, III, 400
↑ Сервій. Коментар до Енеїди, III, 401
↑ Діодор Сицилійський. Історична бібліотека, V, 79, 4
