Істрорумунська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Істрорумунська мова
vlåskę límbę, vlåškę límbę
Територія поширення істро-румунської мови: зелені лінії у 1800 році, заштриховані зони у 1900 році.
Територія поширення істро-румунської мови: зелені лінії у 1800 році, заштриховані зони у 1900 році.
Поширена вХорватія
Носіїблизько 300 чол.
КласифікаціяІндоєвропейська сім'я
Італійська група
Романська група
Східнороманська
Істрорумунська мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-2roa
ISO 639-3ruo

Істрорумунська мовасхіднороманська мова, поширена в кількох селах півострову Істрія, найбільшого півострова в Адріатичному морі, розташованого між Трієстською затокою і бухтою Кварнер, більшість якого належить Хорватії. Також після двох світових воєн носії істро-румунської мови оселились в США, Канаді, Австралії, Аргентині, Німеччині та інших країнах.

Поширення

[ред. | ред. код]

Істрорумунська - вимираюча мова. Поширена в хорватських селах Желяни Приморсько-Ґоранська жупанії та в селах Шушневиця та Ланіще Істрійської жупанії.

Точне число мовців істрорумунської на даний час невідоме, але в будь-якому разі їх кількість не перевищує кілька сотень. У 1971 році їх було близько півтори тисячі, у 1983 році близько 500 осіб. Всі носії істрорумунської, також володіють хорватською (істрійським діалектом), а деякі і італійською, яка досить поширена в Істрії.

Діалекти

[ред. | ред. код]

Істрорумунська поділяється на два діалекти - на північному діалекті розмовляють у Желянах, на південному - у декількох селах на південь від гори Учка - Шушневиця, Нова Вас, Ясеновік, Брдо та Лєтай.

переклад Істрорумунська
Південні діалекти Желянські (північні) діалекти
небо čer nebo
місто grad četåte
груша per hrușva
ведмідь medvid urs
понеділок ponedili̭âc lur
п'ятниця petâc virer

Історія

[ред. | ред. код]
Істрорумунська серед інших східнороманських мов

Історично істрорумуни є нащадками романомовних пастухів (валахи), що кочували в середньовіччі Балканським півостровом. Згідно з письмовими джерелами, вже в XII столітті вони доходили до річки Тальяменто, проте невідомо, наскільки довго вони там затримувалися. Перші відомості про істрорумунів, що живуть в районі Чічарії і острова Крк відносяться до кінця 15 - початку 16 століття. В Желянах істрорумуни оселилися в 1510 році. Епідемії чуми та холери в 15 столітті серйозно прорідили населення Істрії, і Венеційська республіка, якій Істрія на той момент належала, проводила політику, спрямовану на припинення міграційних процесів і збільшення осілості населення.

Аж до XIX століття поширення мови охоплювало більшу частину півострова Істрія, аж до Трієста, а також острови Раб та Крк. На островах істрорумунська мова вимерла в першій половині XIX століття.

Лінгвістична характеристика

[ред. | ред. код]

Істрорумунською мовою не видається періодичної та художньої літератури, викладання також не ведеться. Вона функціонує виключно як мова усного спілкування в побуті. Всі тексти істрорумунською мовою є записами усних текстів, зроблені лінгвістами. Для запису використовується румунський алфавіт з додатковими буквами å, ä, ę, ľ, ń, ş и š, використовуваними для позначення звуків, відсутніх в румунській мові. Фольклор на істрорумунській мові існує, але його записи нечисленні.

Незважаючи на приналежність до романських мов, в лексиці істрорумунської мови численні слов'янські запозичення, а багато морфологічних структур будуються за схемами, типовим для слов'янських мов, що викликано тривалим проживанням істрорумунів в хорватському оточенні. Більшість лексики (близько 65 %) має латинське походження. Існує велика кількість запозичень з хорватської мови (cńige «(священна) книга», ócna «вікно»), а також деяка кількість італьянізмів (sémpre «завжди», setimåne «тиждень»)

Наявність значної кількості запозичень з хорватської можна помітити навіть у числівниках:

Кількісні Порядкові
1 ur (ч. р.), úro (сер. р.)
úra (ж. р., півн.), úrę (ж. р., півд.)
p(ă)rvi (ч. р.), p(ă)rvi (сер. р.)
p(ă)rva, p(ă)rvę (ж. р.)
2 dói̯ (ч. р.), do (ж. р.) dói̯le (ч. р.), dóvo (сер. р.), dóva (ж. р.)
3 trei̯ trei̯le (ч. р.), treɪ̯o (сер. р.), treɪ̯a (ж. р.)
4 pátru
5 činč, ținț
6 šåse
7 šåpte
8 opt (півн.), os(a)n (півд.)
9 dévet
10 déset
11 i̯edănái̯st
12 dvanái̯st
13 trinái̯st
20 dvádeset
21 dvádeset ši ur
30 trídeset
40 cvarnår
50 pedesét
60 šéstdeset
70 sédamdeset
80 ósamdeset
90 dévetdeset
100 sto
200 dvísto
300 trísto
1000 míľe

Приклад

[ред. | ред. код]
Істрорумунська Румунська
Čåče nostru, carle ști ân čer,
neca se spunę voli̯a a Tę,
cum ân čer, așa și pre pemint.
Pâra nostrę såca zi dę nam åstez.
Odprostę nam dužan,
ca și noi̯ odprostim a lu noștri dužnič.
Neca nu ne Tu vezi ân napastovańe,
neca ne zbaveșt de zvaca slabę.
Amen
[1].
Tatăl nostru care ești în ceruri,
facă-se voia Ta,
precum în cer, așa și pe pământ.
Pâinea noastră cea de toate zilele dă-ne-o nouă astăzi.
Și ne iartă nouă păcatele noastre,
precum și noi iertăm greșiților noștri.
Și nu ne duce pe noi în ispită,
ci ne izbăvește de cel rău.
Amin.

Література з вивчення істророманської мови

[ред. | ред. код]
vol. II. Introducere – Gramatică – Caracterizarea dialectului istroromân, București, Cultura națională, 1926;
vol. III. Bibliografie critică – Listele lui Bartoli – Texte inedite – Note – Glosare, București, Cultura națională, 1929(рум.)
  • Rosetti, Alexandru, Asupra repartizării dialectale a istroromânei, Grai și Suflet, V, nr. 1, 1931-1932, pp. 1–9(рум.)
  • Sala, Marius (coord.), Enciclopedia limbilor romanice, București, Editura Științifică și Enciclopedică, 1989, ISBN 973-29-0043-1(рум.)
  • Saramandu, Nicolae, Originea dialectelor românești (pe baza surselor istorice), București, Editura Academiei Române, 2005(рум.)
  • Sârbu, Richard și Vasile Frățilă, Dialectul istroromân. Texte și glosar, Timișoara, Amarcord, 1998(рум.)
  • Scărlătoiu, Elena, Istroromânii și Istroromâna. Relații lingvistice cu slavii de sud: cuvinte de origine veche slavă, București, Staff, 1998
  • Skok, Petar, Studi toponomastici sull'isola di Veglia (Studii toponomastice pe insula Krk), Archivio glottologico Italiano, vol. XXIX, 1938, pp. 113–119(рум.)
  • Vasiliu, Emanuel, Fonologia istorică a dialectelor dacoromâne, București, Editura Academiei, 1968(рум.)
  • Vassilich, Giuseppe, Sui rumeni dell'Istria. Riassunto storico-bibliografico [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (Despre românii din Istria. Rezumat istorico-bibliografic), Archeografo triestino, serie nouă, vol. XXIII (XXVII), Trieste, 1900, pp. 157–237. Accesat la 30 mai 2015(італ.)
  • Vrzić, Zvjezdana, Limba de saka zi [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (Limba de fiecare zi), Tragovi, 2009, ISBN 978-953-55781-0-9. (хор.)
  • Zegrean, Iulia-Georgiana, Balkan Romance: Aspects of the Syntax of Istro-Romanian [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Tatăl nostru [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.] Варіант публікації 1856 року, транслітерований абеткою Ковачеца. Видано 30 травня 2015 року

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Языки мира. Романские языки. - М., 2001