Їржі Волькер
Їржі Вóлькер (чеськ. Jiří Wolker; 29 березня 1900, Простейов — 3 січня 1924) — чеський поет, прозаїк, драматург.
Народився у Простейові, в заможній родині Фердинанда Волькера. У дитинстві значний вплив, зокрема й у питаннях літератури та мистецтва, на нього мала мати. Навчався в гімназії Простєйова, де вперше почав друкуватися в шкільних часописах. Був активним учасником руху «Сокіл» та скаутом, у 16 років написав щоденник про життя в таборі, який був опублікований.
Згодом у Празі вивчав право, а також відвідував лекції відомих чеських літературознавців З. Неєдлого та Ф. К. Шальди. Був учасником Літературного угруповання[cs] у Брно та «Дев'єтсилу». З дитинства хворів на легені, помер від туберкульозу. Похований у Простейові.
|
Їржі Волькер мав дуже витончену і чітку уяву. Якщо навіть час покаже, що він не був оригінальним стилістом чи шліфувальником вірша і рими, цей час ніколи не зможе змінити його рідкісного вміння композиції. [6] | 
|
Творчість поета поділяється на два періоди, відповідно до виданих поетичних збірок.
- Ранні поезії — ті, що були написані у 1918—1920 роках і не увійшли до першої книги. Ці твори відображають впливи таких поетів, як Ш. Бодлер, П. Верлен, К. Главачек, Ф. Шрамек.
- Збірка «Гість у дім» (Host do domu) була надрукована 1921 року. Її основні риси — метафоричність, ліричність. Це була своєрідна відповідь молодого покоління на жахи Першої світової війни. Вона полягала у прославлянні простого, щоденного життя, предметів і людей. Основні мотиви — любові та самотності. Структурно книга складається з трьох частин: «Юнак» (Chlapec), «Розіп'яте серце» (Ukřižované srdce) та «Гість у дім» (Host do domu). Показовими для збірки є вірші «Поштова скринька» (Poštovní schránka), «Речі» (Věci).
До першого видання не потрапила, але пізніше завжди включалася до складу збірки і поема «Сватий Копечек» (Svatý Kopeček). Вона розповідає про день, проведений поетом у гостях у бабусі на Сватому Копечку біля Оломоуца. Вільним переходом від мотиву до мотиву, політематичністю поема завдячує впливові «Зони» Г. Аполлінера. Її називають переломом у творчості Волькера: соціальні мотиви, заклики до перетворення світу починають домінувати.
- «Пролетарське мистецтво» — лекція проголошена Волькером від імені всіх учасників «Дев'єтсилу» 13 березня 1922 року, маніфест угруповання. У ньому названо такі ознаки нового мистецтва: революційність, колективність, тенденційність та оптимізм. При цьому революційність розуміється як відхід від старих канонів мистецтва, колективність — як тяжіння до висловлення колективних думок і почуттів, тенденційність — як усвідомлення митцями свого завдання, а оптимізм — як уміння насолоджуватися життям[7]. Волькер стає чільним представником угруповання «Девʼєтсил», репрезентуючи перший етап його розвитку — пролетарську поезію.
- Друга збірка поезій «Тяжка година» (Těžká hodina) побачила світ у 1922 році. У ній помітний перехід до монументальності та епічності зображення. У вірші «Тяжка година» поет описує власне переродження: одне своє серце, хлопчаче, він поховав, у ньому має народитися нове — чоловіче. Роздуми потрібно замінити на дії, самотню особистість — на колектив. До цієї збірки входить, зокрема, і низка соціальних балад, які продовжують традиції чеської балади К. Я. Ербена та П. Безруча. Це зокрема «Балада про ненароджену дитину» (Balada o nenarozeném dítěti), «Балада про сон» (Balada o snu), «Балада про кочегарові очі» (Balada o očích topičových). Вони подають історії повсякденного життя, підносячи їх до рівня філософського узагальнення на тему соціальної нерівності.
- Поезії, що не увійшли до збірок, написані у 1922—1923 роках («На лікарняне ліжко пада світло» та інші).
- Драми (збірка «Три п'єси» 1923 року), казки, новели, уривок з роману.
У радянські часи Волькер був одним із тих письменників Чехії, якими активно цікавилися українські критики і перекладачі, адже він належав до т. зв. «пролетарських поетів». Перші публікації про поета українською мовою з'явилися через рік після його смерті[8]. Вже цей невеликий відгук містить чимало емоційних позитивних оцінок поета. Серед найбільш змістовних матеріалів про Волькера — стаття А. Павлюка «Нова чеська поезія»[9][10]. У ній детально проаналізовано творчість поета за періодами, а також окремі тексти в перекладі українською. Поезія Волькера привертала активну увагу критиків у 1960—70-ті роки. Це матеріали З. Геник-Березовської[11], Н. Копистянської[12], Р. Лубківського[13], М. Рябчука[14], В. Житника[15]. У них творчість поета проаналізовано детально, проте часом доволі тенденційно, що мало створити образ Волькера як письменника, прихильного до комуністичної ідеології Радянського Союзу. Такий образ за ним і закріпився. Серед спроб нового прочитання поезії Волькера та її місця в історії чеської літератури — робота І. Забіяки[16].
Перші переклади з Волькера з'явилися українською у 1925 році в журналі «Культура». У 1920-х роках його перекладали С. Масляк, Р. Роздольський, А. Павлюк[17], В. Поліщук, Мирослав Ірчан. Переклади окремих віршів та оповідань друкували «Культура», «ВАПЛІТЕ», «Червоний шлях», «Нова хата», «Світ», «Плужанин», «Нові шляхи». Дослідники (Л. Новиченко, З. Геник-Березовська) вказують на стилістичну спорідненість творчості Волькера та Ірчана та навіть на можливість їх особистого знайомства.
У 1964 році побачила світ збірка «Чеська поезія. Антологія», де творчість поета представлена дев'ятьма поезіями (перекладачі — М. Лукаш, Є. Нарубіна та Г. Коновалов, М. Житний). У 1970 році велику добірку його текстів підготував часопис «Жовтень» (№ 3) у зв'язку із 70-літтям поета. Найвідоміші перекладачі цього періоду: Д. Павличко, Г. Кочур, Р. Лубківський, Л.Череватенко, В. Струтинський, П. Марусик. Підсумком перекладацької роботи над творчістю Волькера є окрема книжка його поезії, видана українською у 1986 році. У ній міститься розлога передмова В. Житника та переклади значної кількості творів (перекладачі — В. Житник, Л. Череватенко, Р. Лубківський, М. Рябчук, Г. Кочур, М. Лукаш, Д. Павличко, В. Струтинський, Є. Нарубіна та Г. Коновалов).
- ↑ [https://cs.isabart.org/person/16103_The_Fine_Art_Archive]
