Анджей Тшебіцький
Анджей Завіша Тшебіцький гербу Лебідь (нар. 23 листопада 1607, Тшебічна — пом. 28 грудня 1679, Кельці) — римсько-католицький і державний діяч Речі Посполитої; Перемишльський (1654–1658) і Краківський єпископ (1658–1679); підканцлер коронний (1653–1658).
Народився Анджей 23 листопада 1607 у селі Тшебічна біля Сєрадза. Був сином Марціна Тшебіцького, пізніше каштеляна велюнського і Катажини Рожнятовської гербу Остоя[2]. Мав двох братів і двох сестер.
Навчався у колегіумі єзуїтів у Каліші, потім вивчав філософію у єзуїтському колегіумі святого Петра у Кракові. Головне теологічне навчання отримав у Римі в Collegium Romanum, посвячення священника прийняв після повернення до Польщі[3]. Першою його церковним урядом була посада пробста парафіяльного в Прохах у Плоцькій дієцезії[2]. 1633 року став каноніком Плоцької капітули, пізніше був там схоластиком. Одночасно він здобув ступінь доктора обох прав[2].
30 квітня 1642 року Тшебіцький виголосив у Плоцькій катедрі промову-привітання королю Владиславові IV з родиною[2]. З того часу його кар'єра стрімко пішла вгору. 30 травня 1642 року він став каноніком ґнєзненським уже будучи королівським секретарем[4], a 1644 року каноніком капітули катедральної у Кракові[3]. Під час безкоролів'я 1648 року керував канцелярією примаса Мацея Лубенського[2].
Під час правління короля Яна Казимира з 1649 року Тшебіцький перебував на службі при королівському дворі: був регентом великої королівської канцелярії (1649–1653), 1651 року як секретар супроводжував Яна Казимира під час Берестецької кампанії. Наприкінці 1651 року став кантором ґнєзненським[5]. У квітні 1653 року отримав уряд коронного підканцлера, який займав до літа 1658 року[6]. Того ж року він відбув у посольство до імператора Фердинанда III і Рейхстагу в Регенсбурзі, шукаючи допомоги проти шведів, козаків і татар. Він також супроводжував короля під час Жванецької виправи 1653 року[3]. Займав посади пробста Плоцької катедральної капітули (1653–1659[7], абата червінського (1653–1657)[8].
Як сенатор духовний взяв участь у сеймах: 1654 (II), 1655, 1659, 1661, 1662, 1664/1665, 1665, 1666 (I і II), 1667, 1668 (I, II і III), 1669 (I і II), 1670 (I і II), 1672 (I), 1673, 1674 (I і II), 1676 i 1677 років[9].
12 грудня 1654 року за рішенням папи Інокентія X став Перемишльським єпископом. Посвячення єпископське прийняв у костелі єзуїтів у Кракові лише 21 вересня 1655 року[10] (через війну зі Швецією). Під час неї супроводжував короля Яна Казимира, зокрема в еміграції у Сілезії[2]. Він був прихильником вигнання з країни «польських братів», чого досягнув на сеймі 1658 року[11].
Після смерті у липні 1657 року краківського єпископа Петра Гембицького, король запропонував на цей уряд кандидатуру Анджея Тшебіцького. 2 березня 1658 року папа Олександр VII звільнив Тшебіцького з посади Перемишльського єпископа, водночас призначивши його єпископом до Кракова. 3 листопада 1658 року він відбув інгрес до Вавельської катедри[2].
На абдикаційному сеймі 16 вересня 1668 року Тшебіцький підписав акт, що підтверджував абдикацію Яна Казимира[12]. Був членом генеральної конфедерації, створеної на конвокаційному сеймі 1668 року[13]. Підтримував кандидатуру французького принца Конде на польський королівський трон[14]. Був електором Михайла Корибута Вишневецького 1669 року від Краківського воєводства[15].
Як краківський єпископ Анджей Тшебіцький 1665 року провів велику люстрацію маєтків Краківського єпископства[2], відбудував зруйновані після війни зі Швецією будівлі, підтримав, особливо фінансово, Архибратство Милосердя Пресвятої Діви Марії Скорботної у Кракові та заклав перший у Польщі шпиталь для божевільних, так званий «Будинок під Лебедем» (вул. Шпитальна, 13). У соборі він подбав про завершення будівництва каплиці Вазів, відреставрував вежу з годинником і пресбітерій. Він подарував собору дуже цінну серію гобеленів, чаші та виконуючи волю свого попередника, він замовив новий релікварій для святого Станіслава у Ґданську. Мощі святого були покладені там 1671 року[2]. Протягом 1669–1677 років з фундації єпископа біля єзуїтського костелу святих Петра і Павла у Кракові було зведено новий будинок єзуїтського колегіуму, так званий лат. collegium Trzebicianum (Колегіум Тшебіцького). Єпископ привіз і поховав у підземеллі родинної каплиці Яна Казимира, який помер після зречення у Франції[16].
1671 року власним коштом Тшебіцький виставив полк піхоти чисельністю 300 чоловік, який брав участь в українському поході коронного гетьмана Яна Собеського, а 1672 року створений ним загін із 500 піхотинців воював при обороні Кам'янця-Подільського[3].
Після смерті короля Михайла Корибута Вишневецького брав участь у підготовці до обрання нового короля. Через хворобу інтеррекса, примаса Казимира Флоріана Чарторийського, Тшебіцького призначили проводити вибори замість нього[2]. Був членом генеральної конфедерації під час конвокаційного сейму 1674 року[17]. Того ж року був електором Яна III Собеського від Краківського воєводства[18], підписав його pacta conventa[19]. Через кілька днів після смерті примаса Казимира Флоріана Чарторийського оголосив Яна III Собеського королем, хоча був його противником[20]. Цей прецедент змусив єпископа Тшебіцького претендувати на виконання повноважень примаса, включаючи право на королівську коронацію. Коли було обрано новим архієпископом Ґнєзненським Анджея Ольшовського, обидва ієрархи вступили в запеклий конфлікт, який завершився лише втручанням папи.
Наприкінці 1679 року єпископ почав сильно хворіти, ще під час Різдва Христового відправив святу месу. Помер 28 грудня 1679 року в Кельцях, був похований 29 січня 1680 року в костелі Петра і Павла у Кракові[3]. Відповідно до останнього заповіту, монастирю єзуїтів була передана величезна єпископська бібліотека (вона згоріла під час великої пожежі, що сталася в монастирі 26 липня 1719 року). Племінник єпископа — краківський декан Каспер Цєнський[pl] створив дядькові бароковий пам'ятник з чорного мармуру дембницького, прикрашеного білим у костелі, де був похований єпископ, і дещо скромніший мармуровий пам'ятник у Вавельській катедрі[2].
_1-0">а