Андрєєв Олександр Федорович (фізик)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрєєв Олександр Федорович
рос. Александр Фёдорович Андреев
Народився10 грудня 1939(1939-12-10)-1">[1]Leidse_Hoogleraren[[d:Track:Q23667505]]-2">[2]
Ленінград, РРФСР, СРСР-1">[1]
Помер14 березня 2023(2023-03-14)-3">[3] (83 роки)
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьфізик-теоретик, фізик, викладач університету
Alma materМФТІ
Галузьфізика низьких температур-4">[4], фізика твердого тіла-4">[4] і теоретична фізика
ЗакладІнститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН
Лейденський університетLeidse_Hoogleraren[[d:Track:Q23667505]]-2">[2]
Посадавіцепрезидент-1">[1]
Вчене званняпрофесор[d], академік АН СРСР[d] і академік Російської академії наук
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук
Науковий керівникЛандау Лев Давидович
ЧленствоРосійська академія наук
Академія наук СРСР
Грузинська національна академія наук
РодичіОлександр Грищук
Нагороди
Особ. сторінкаkapitza.ras.ru/~andreev/

Олександр Федорович Андрєєв (10 грудня 1939, Ленінград — 14 березня 2023) — російський фізик-теоретик, академік РАН (1987); член-кореспондент АН СРСР з 1981, доктор фізико-математичних наук. Професор МФТІ з 1979. Почесний член Національної академії наук України[5].

Біографія

[ред. | ред. код]

Віце-президент Російської академії наук (1991—2013). Голова Наукової ради РАН з фізики низьких температур. Член Відділення фізичних наук РАН (академік-секретар Відділення з 2002 по 2008 рр.). Член Президії Російського Пагуошського комітету (2009—2014).

Директор Інституту фізичних проблем ім. П. Л. Капиці РАН (з 1990 по 2017).

Головний редактор «Журналу експериментальної і теоретичної фізики». Головний редактор журналу «Природа».

Закінчив радіофізичний факультет МФТІ (1961).[6] У 1959 успішно здав «теормінімум» Л. Д. Ландау. А. Ф. Андрєєв був останнім студентом, якого Ландау прийняв у свою групу.

Онук — Олександр Грищук, російський шахіст[7].

Напрями досліджень

[ред. | ред. код]

Основні наукові праці присвячені фізиці низьких температур і фізиці твердого тіла, надпровідності, статистичній фізиці.

Побудував теорію проміжного стану надпровідників. Теоретично передбачив андріївське відбиття — ефект відбиття квазічастинки, що переносить заряд в нормальному металі від границі зі надпровідником (зареєстровано, як наукове відкриття).

Побудував теорію квантових кристалів (спільно з І. М. Ліфшицем), Передбачив явище квантової дифузії, а також квантову адсорбцію домішок на поверхні рідкого гелію та поверхневий другий звук.

Розв'язав загальну задачу про особливості термодинамічних величин в точці фазового переходу I роду. Передбачив явище надкристалізації квантових кристалів і існування хвиль плавлення і кристалізації, відкритих експериментально у твердому гелії.

Співавтор наукового відкриття «Явище квантової дифузії в кристалах» Диплом № 206, 17 листопада 1978 р. (з пріоритетом від 15.01.1969 р.), співавтори Б. Н. Есельсон, І. М. Лівшиць, В. Н. Григорьєв, В. А. Михєєв[8].

Визнання

[ред. | ред. код]

Статті та книги

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
_1-0">а
_1-1">б
_1-2">в http://ras.ru/win/db/show_per.asp?P=.id-7.ln-ru.dl-.pr-inf.uk-12
  • Leidse_Hoogleraren[[d:Track:Q23667505]]
  • _2-0">а Leidse_Hoogleraren[[d:Track:Q23667505]]