Анжерський апокаліпсис

Анжерський апокаліпсис

Tapisserie de l'Apocalypse
Творець:	Jan Boudolfd[[d:Track:Q19866706]][[d:Track:Q667886]][[d:Track:Q77001341]]-1">[1], Nicolas Batailled[[d:Track:Q19866706]][[d:Track:Q667886]][[d:Track:Q77001341]]-1">[1] і Robert Poinçond[[d:Track:Q104009380]][[d:Track:Q15762594]][[d:Track:Q104008909]]-2">[2]
Замовник:	Людовик І[[d:Track:Q19866706]][[d:Track:Q667886]][[d:Track:Q77001341]]-3">[3]
Час створення:	1373—1381
Висота:	4,5 м
Ширина:	100 м
Матеріал:	Шерсть, шовк
Техніка:	tapestry weaved[[d:Track:Q2886424]][[d:Track:Q68471231]]-5">[5]
Жанр:	готика[[d:Track:Q97309629]]-6">[6]
Зберігається:	Анже
Музей:	Анжерський замок
Анжерський апокаліпсис у Вікісховищі

«Анжерський апокаліпсис» — серія гобеленів, що зображає сцени Одкровення Івана Богослова. Знаходиться у французькому місті Анже. Гобелени створені між 1373 і 1381 роками для Людовика I Анжуйського. Первісно в серії було сім частин, кожна з яких складалася з чотирнадцяти гобеленів — семи з червоним тлом і семи з синім, а також містила зображення великої постаті під балдахіном, що уособлювала самого Івана Богослова. До теперішнього часу збереглись лише 64 гобелени, вони експонуються в спеціальному музеї на території Анжерського замку. Це найбільша в світі серія середньовічних гобеленів.

Історія

Картони для гобеленів були виконані у 1375–1379 роках нідерландським художником Жаном де Бондолем, який працював при дворі французького короля Карла V. Джерелом для композицій, втілених у серії килимів, слугували мініатюри з рукописних «Коментарів до Апокаліпсису» Беатуса з Льєбани (X століття), манускрипт належав Карлу V. Гобелени були замовлені придворному ткалю Миколаю Батаю для Людовика I Анжуйського. Вони виготовлялися, вочевидь, в Парижі в майстерні Миколая Батая майстром Робером Пуассоном і були завершені близько 1381 року. У XV столітті Рене Добрий, герцог Анжуйський і король Неаполя, подарував їх Анжерському собору.

Гобелени виткані з шовку і шерсті, використані рослинні фарбники — індиго, корінь марени, жовтоцвіт, кармін. У кожного кольору не більше п'яти відтінків. В кінці XVIII і на початку XIX століття серія гобеленів зазнала значної шкоди, оскільки була виставлена в галереї з великими вікнами і фарби вицвіли під дією сонячного і місячного світла. Між 1843 і 1870 роками гобелени були відреставровані.

В кінці 1930-х років цикл ретельно вивчав реформатор мистецтва гобеленів Жан Люрса, який назвав «Анжерський апокаліпсис» «Сикстинською капелою, виконаною з шерсті». Дослідження уславленої нині серії допомогли Люрса сформувати базові принципи гобеленового ткацтва XX століття, яке багато в чому спирається на досвід середньовічних майстрів.

Література

• Савицкая В. Превращения шпалеры. — М.: Галарт, 1995. — ISBN 5-269-00294-9
• Louis Réau, Iconographie de l'art chrétien — Presses universitaires de France 1955
• Liliane DelwasseI La tenture de l'Apocalypse d'Angers — SBN 978-2-85822-968-0
• Giraud-Labalte, Claire: Der Wandteppich der Apokalypse. Rennes 1982 (Amtlicher Kunstführer des Museums)
• Hansmann, Wilfried: Das Tal der Loire. Köln [1976] 13. Auflage 1989. (DuMont Kunst-Reiseführer), S. 259–270
• Erlande-Brandenburg, Alaine: Gotische Kunst. Freiburg-Basel 1984
• Regards sur la tapisserie. Association des conservateurs des antiquités et objets d'art de France; unter Leitung von Guy Massin-Le Goff und d'Étienne Vacquet. Edion Actes Sud, 2002.
• L'Apocalypse d'Angers., Zeitschrift: Dossier de l'art, n°31, August 1996.