Антун Вранчич народився в далмаційськомуШибенику, який в XVI столітті входив до складу Венеційської республіки. За деякими даними сім'я Вранчича переїхала в Шибеник з території сучасної Боснії і Герцеговини, рятуючись від турецького нашестя[10]. Вранчичі були у родинних стосунках з деякими знатними хорватськими будинками, зокрема їх родичем був Петар Беріславіч, бан Хорватії в 1513—1520 роках, важлива особа в житті юного Антуна, зокрема його освіті. Після навчання в Падуї, Відні і Кракові Вранчич в 26-річному віці вступив на дипломатичну службу до короля Угорщини Яноша Запольє, після його смерті служив королеві-регентші Ізабеллі Ягеллонці. З дипломатичними дорученнями відвідував Польщу, Італію, Францію, Англію; за дорученнями імператорів Фердинанда I і Максиміліана II двічі їздив до Стамбула в 1553 та 1567 роках. Метою обох поїздок була підготовка мирного договору між державою Габсбургів і Османською імперією.
Паралельно розвивалася і церковна кар'єра Вранчича, в 1554 він був висвячений в єпископи і став єпископом міста Печ, в 1560 році зайняв Егерськукафедру, а в 1569 році досяг вищого поста в угорській церковної ієрархії, ставши архієпископом Естергома і примасом Угорщини. Також очолив Раду Угорського королівства. Був ініціатором появи на прапорах земель угорської корони також їх гербів, що стало вперше в історії Угорського королівства. Це факт стався під час церемонії коронації ерцгерцога Рудольфа в Пожоні 1572 року.
У 1573 році папа Григорій XIII призначив Вранчича кардиналом, але той помер буквально через кілька днів після призначення. Похований у церкві Святого Миколая в Трнаві.
Вранчич був одним з найосвіченіших людей свого часу, володів безліччю мов, включаючи турецьку, листувався з Еразмом Роттердамським і Філіпом Меланхтоном. Він переклав з турецької на латинь анонімну турецьку хроніку часів Баязида II. Власні історичні праці Вранчича присвячені угорсько-турецьким відносинам і боротьбі Яноша Запольї з Фердинандом Габсбургом. Збереглося близько 4000 його листів, які служать важливим джерелом з історії XVI століття. Вранчич — автор ряду ліричних віршів і філософських трактатів. Писав латинською мовою. Повне зібрання його творів у 12 томах було видано угорською Академією.
↑Setton, Kenneth Meyer (1984). The Papacy and the Levant, 1204–1571: The Sixteenth Century. Т. IV. Philadelphia: The American Philosophical Society. с. 921. ISBN0-87169-162-0.
