Багдасарова Софія Андріївна
Багдасарова Софія Андріївна | |
---|---|
Народилася |
Москва |
Країна |
Росія СРСР |
Діяльність | журналістка, вікіпедистка, блогерка, художня критикиня, письменниця, мистецтвознавиця |
Галузь |
образотворче мистецтвоCzech_National_Authority_Database |
Alma mater | МДУ |
Науковий керівник | Ivan Tuchkovd |
Знання мов |
російськаCzech_National_Authority_Database |
Заклад | Axel Springer SE, РИА Новости і The Art Newspaperd |
Членство | Вікімедіа РУ |
Батько | Andrey Ponomaryovd |
Софія Андріївна Багдасарова (нар. Москва, СРСР) — російська письменниця та історик образотворчого мистецтва, журналіст, художній критик, арт-блогер. Двічі номінант премії "Просвітитель".
Софія Багдасарова народилася у Москві.
Батько — Андрій Леонідович Пономарьов, відомий історик-візантиніст, нумізмат. Дід — Леонід Іванович Пономарьов, уродженець донецької Дружківки, радянський і російський фізик, академік РАН.
Закінчила відділення історії та теорії мистецтва історичного факультету МДУ, наукові керівники Федір Занічов, Іван Тучков, спеціалізація — європейський портрет.
Більше 15 років професійно займається журналістикою в галузі культури (РІА Новини, Ваше дозвілля, Росія сьогодні, Навколо світу, Культура.рф, Ніж, Культуроманія, та інші). З 2018 року співробітник видання The Art Newspaper Russia.
- Омерзительное искусство. — М.: Эксмо, Бомбора, 2018. ISBN 978-5-04-088717-0: 23 000 экз.
- Апокалипсис в искусстве. Путешествие к Армагеддону. — М.: Эксмо, Бомбора, 2018. ISBN 978-5-04-097010-0: 8 тыс. экз.
- Воры, вандалы и идиоты. Криминальная история русского искусства. — М.: Эксмо, Бомбора, 2019. ISBN 978-5-04-101420-9: 10 000 экз.
- Доброхотова-Майкова Н., Пятницкий В. «Лев Толстой очень любил детей…»: Анекдоты о писателях, приписываемые Хармсу / Ред.-сост. С. Багдасарова. — М.: Эксмо, Бомбора, 2020. ISBN 978-5-04-107778-5.
Каталоги виставок:
- Портрет дружини - такий особливий жанр // Олеся Авраменко, Софія Багдасарова. Дружини: портрети дружин російських художників . М: Музей російського імпресіонізму, 2018. ISBN 978-5-9908694-8-6
- Біографічні есе // Софія Багдасарова, Володимир Березовський, Анастасія Винокурова, Валерій Дудаков, Ганна Петрова, Наталія Семенова. Мисливці за мистецтвом. - М.: Музей російського імпресіонізму, 2021. ISBN 978-5-6040830-8-6
З 2004 року Софія Багдасарова веде в «Живому журналі» блог історика мистецтва (shakko.ru [Архівовано 29 жовтня 2021 у Wayback Machine.]). Блог набув широкої популярності у 2017 році, першою популярною його рубрикою стало «Огидне мистецтвознавство»:
Я пишу о тех темах в искусстве, о которых редко рассказывают в серьезных изданиях. Впрочем, на Западе они давно попали в научную сферу (например, можно вспомнить «Историю уродства» Умберто Эко), у нас с этим пока бедно. А людей-то интересует все необычное! Таким образом, у меня возникла рубрика «Омерзительное искусствоведение» (названная в честь ленты Тарантино «Омерзительная восьмерка»). В ней я стала публиковать всякие шокирующие вещи, ужасающие произведения искусства — причем не современные, а исключительно классику. Первый крупный поток читателей, мне кажется, привлекли именно эти сюжеты, а затем они стали читать и другие, более «спокойные» записи[2].
— София Багдасарова
Потім значну популярність отримала рубрика «Вопросы про искусство»:
Когда я поняла, что у меня образовалась довольно большая постоянная аудитория, которая не прочь узнать про более серьезные вещи, то придумала рубрику «Вопросы про искусство». Читатели, не являющиеся профессионалами от искусства, присылают для неё вопросы, и чем они проще и неожиданнее, тем интереснее на них отвечать. Сама постановка вопроса позволяет отвечать необычно. Именно так появился пост-ответ «Почему Шилов — плохой художник, а Брюллов — хороший, они же похожи?» На сегодня это самый популярный мой текст, около 400 тыс. просмотров. По сравнению с рекордами YouTube, конечно — мелочь, но для материалов про живопись это очень здорово. Или вот «Расскажите, что такое „сучасне мистецтво“? Только в двух словах, пожалуйста» и «Почему Репін дешевле Малевича и Кандинського?». На это, по идее, невозможно ответить серьезно, но в итоге вскрываются какие-то основополагающие принципы[2].
— София Багдасарова
За підсумками 2017 блог Софії Багдасарової, з відвідуваністю 40-50 тисяч переглядів на день (5-6 місце в загальному топі ЖЖ), був удостоєний премії NeForum Awards в номінації «Кращий лонгрід»[2].
Після успіху блогу до Софії Багдасарової звернулися представники видавництва «Ексмо» із пропозицією написати книгу. Софія переробила та адаптувала частину матеріалів блогу для друку, і приблизно половину її обсягу склали нові тексти. Орієнтиром для автора послужила стилістика «Загальної історії, обробленої „Сатириконом“», написаної Теффі, Аркадієм Аверченком та іншими класиками російської гумористичної прози початку XX століття. У книзі Багдасарової в гумористичному, осучасненому ключі переказуються давньогрецькі міфи про канібалів, трансвеститів, чоловіковбивць. Видання має кольорові репродукції Рубенса, Мікеланджело, прерафаелітів та інших художників — на відповідні теми, а також серйозними науковими коментарями.
Книга «Гидке мистецтво» стала бестселером, але отримала суперечливі відгуки читачів та критиків. Коментатори наголошували на несподіваній невідповідності враження від текстів Софії, опублікованих в інтернеті та на папері, а також компромісності в обробці матеріалу, коли гострі та актуальні жарти з блогу замінювалися на «бородаті» каламбури.
Літературний критик Костянтин Мільчин заявив, що книга Софії Багдасарової є «амікошонський [Архівовано 3 січня 2022 у Wayback Machine.] переказ давньогрецької міфології в стилі програми „Аншлаг“», визнавши при цьому, що «автор книги насправді справді крута просвітителька: вона веде чудовий блог у ЖЖ, де компетентно і по-справжньому дотепно розповідає про живопис»[3]. Шеф-редактор порталу Год.Литературы.РФ Михайло Візель зазначає: «Але при цьому навмисному комікуванні видно, що автор предмет любить і, головне, знає. Так що читання дозволить не тільки спокійніше реагувати на обурені зойки пильних співгромадян, а й впевненіше почуватися в європейських музеях»[4][5].
Рецензент Володимир Богданов налаштований більш доброзичливо:
Это рассказ об античных мифах и нравах на примере сюжетов европейских художников. Написано лихо, без академической тягомотины. По жанру это не научная монография, а скорее арт-басни, чистый фан, «скандалы-интриги-расследования» времен Одиссея… Лишь для непосвященного человека сюжеты некоторых картин просто пастораль, тишь, да благодать. А стоит чуть копнуть в мифологию, и вылезает сразу все: безжалостность, беспринципность, жестокость, коварство и бесстыдство. Нет ничего нового под солнцем. Всю мерзость, как выясняется, придумали задолго до нас[6].
— Владимир Богданов
Літератори Олександр Архангельський та Олександр Гаврилов включили книгу «Гидке мистецтво» до «довгого списку» претендентів на премію «Просвітитель» за 2018 рік[7]. Гаврилов обґрунтував це включення, знаходячи у підкресленій простоті подачі матеріалу головне значення книги[8]:
То, что в этой книге происходит, быть может, для многих читателей непонятно и незаметно. Вообще-то в современной русской литературе нет канона разговорной речи, записанной на бумаге. Если просто расшифровываешь, как звучит улица, это читать невозможно. Складывание вот этого канона началось довольно поздно, под конец шестидесятых годов; единственное существенное достижение советского времени — это, пожалуй, Довлатов, потом появляются какие-то ещё люди, в начале своего творчества интересно с этим работал Гришковець. И мне то, что в этой книжке делается, в особенности интересно с точки зрения литературы. Мне кажется, это очень яркая и существенная заявка на новый язык.
Строго говоря, сама конструкция научно-популярной книги изначально была очень приближена к тому, что делает Софья. Потому что любая популярная книга о науке должна рассказывать тем языком, который будет абсолютно прозрачен для человека, не потратившего двадцать лет на подготовку к чтению этой книжки. К сожалению, сами ученые делать это разучились довольно давно.
— Александр Гаврилов
Тим не менш, до «короткого списку» премії книга Софії Багдасарової не потрапила[9].
У жовтні 2018 року у відділенні «Бомбора» видавництва «Ексмо» вийшла друга книга Софії Багдасарової «Апокаліпсис у мистецтві. Подорож до Армагеддону». Видання є повним текстом «Одкровення Іоанна Богослова» («Апокаліпсису») з великою кількістю кольорових репродукцій творів художників минулого, що максимально повно ілюструють текст[10].
Во-первых, сразу успокою тех, кто опасается фривольностей на тему христианства — никакого юмора в ней нет! Из моих фирменных качеств я использовала тут другие — все очень просто и понятно, уровень объяснений — «для советского школьника-старшеклассника», для представителя технической интеллигенции. То есть для умного человека, который искренне хочет понять сложное, но боится углубляться в дебри.
Идея издания родилась из фразы искусствоведов об уникальности «Апокалипсиса»: это «единственная книга Библии, в которой проиллюстрирована каждая строчка, или хотя бы абзац». Так что вот оно, такое «Откровение Иоанна Богослова», в котором действительно проиллюстрированы каждая строчка или хотя бы абзац! По сути, вышел «графический роман» (это как «книга комиксов», только для интеллектуалов), или огромная житийная икона с двумястами клеймами, последовательно иллюстрирующими развитие событий Конца света.
— София Багдасарова
«Російська газета» відзначила презентацію книги серед найцікавіших подій ярмарку Non/Fiction-2018 [11], журнал Elle Girl включив книгу до списку «10 розумних нон-фікшн книг для серйозних дівчат»[12].
Ця книга теж увійшла в лонг-лист премії «Просвітитель» (2020)[13].
У вересні 2019 року у відділенні «Бомбора» видавництва «Ексмо» вийшла третя книга Софії Багдасарової «Злодії, вандали та ідіоти: кримінальна історія російського мистецтва». У книзі автор розповідає про найцікавіші злочини, що відбувалися в російських музеях, і зазначає, що « дурість, надія на авось і пияцтво — ось те, що відрізняє російські злочини у сфері мистецтва»[14]. Книга є першим літописом злочинів у сфері мистецтва, скоєних саме у Росії.
Згідно з рецензією мережевого видання «Горький», «автор не надто фокусується на мотивах та психологічних нюансах злочинців, обмежуючись грайливо-сатиричним, на кшталт лоу-файного Зощенка, описом того, що сталося. Градус розважальності підвищують арт-дилерські байки, розміщені між основними оповіданнями. Цікава й верстка видання — вона успішно мімікрує під науково-популярні книжки для підліткового віку кінця 1980-х»[15]. Аукціонний портал Artinvestment.ru рекомендує її колекціонерам-початківцям як щеплення від довірливості[16] The Village включив книгу в добірку нових «романів про життя в сучасній Росії», охарактеризувавши її як «книгу іспанського сорому»: при читанні книги «...сором за співвітчизників відчувається прямо фізично»[17]. Відповідно до рецензенту «Російської газети»: «лихе читання, пізнавальне та розважальне одночасно»[18]. Портал Год.Литературы.РФ пише: «сміятися ви будете голосно і заливисто. Сам собою гумор для цієї книги — не менш важлива категорія, ніж мистецтво, так що будьте готові до науково-розважальної еклектики», і вказує, що чорного гумору в порівнянні з першою книгою поменшало[19].
Книга була представлена на Московському книжковому ярмарку-2019, до найцікавіших книг фестивалю її включили ряд видань[20][21][22][23][24][18][25][26][27]. Сатиричні ілюстрації, виконані художником Марією Пономарьовою спеціально для цієї книги, порівняли з Бідструпом[19][23].
Через кілька місяців пройшла презентація книги на ярмарку Non/Fiction, організатори якої включили її у свій топ-лист[28]. До списку книг, які варто купити на ярмарку, її також включив ряд видань, як і саму презентацію — до найцікавіших заходів[29][30][31][32] [33]. Пізніше видання «Собака» включило книгу до списку 35 найкращих книг року[34].
У 2020 році Багдасарова виступила як редактор-упорядник книги М. Доброхотова-Майкова, В. П'ятницький "Лев Толстой дуже любив дітей ..." Анекдоти про письменників, що приписуються Хармсу (М., Бомбора). Книга включає факсиміле рукопису анекдотів псевдо-хармса з малюнками нонконформіста В. П'ятницького, великі коментарі та наукові та біографічні статті різних фахівців[35]. Книга була представлена на Московському книжковому ярмарку-2020[36], книжковими рецензентами включалася в огляди «книга тижня» та «найцікавіші новинки останніх місяців»[37][38]. Рецензія на книгу вийшла в альманаху, присвяченому історії самвидаву в Росії «Acta samizdatica» (№ 5, 2020): «Без перебільшень можна сказати, що ми, нарешті, отримали книгу, на яку всі давно чекали»[39]. Угорський літературознавець Жофія Калавскі у рецензії, написаній для угорського Інституту літературознавства, зазначає, що у виданні показано, як цей твір увійшов до соціального та культурного контексту 1970-х років, що він доповнений серією досліджень та інтерв'ю, які досліджують роль та значення анекдотів у багатьох суміжних галузях культури[40]. Художник, засновник арт-комуни ОДЕКАЛ Сергій Сігерсон включив книгу до списку «5 книг про те, що являв собою радянський арт-самвидав[41]».
10 лютого 2021 року презентація книги відбулася у Державній публічній історичній бібліотеці Росії. Захід пройшов у рамках спільного проекту Історичної бібліотеки та Гуманітарного факультету РДСУ — дослідницької лабораторії «Не/зберігається», яка присвячена роботі із самвидавом, «летучими виданнями» та цифровими ресурсами[42][43]. У 2021 році книга була представлена на презентації у ДМІІ ім. О. С. Пушкіна[44].
Софія Багдасарова — активний учасник російської Вікіпедії з січня 2006 року (під ніком Shakko).
За підсумками 2014 року Софія удостоєна «Вікі-премії» як співавтор списку року «Список картин Дієго Веласкеса».
Софія Багдасарова дуже активна як популяризатор Вікіпедії: регулярно проводить майстер-класи та вебінари, виступає у ЗМІ з коментарями на теми, пов'язані з вікі-проектами, бере участь в організації та журі вікі-конкурсів.
З 2015 року Софія Багдасарова є членом некомерційного партнерства «Вікімедіа РУ».
Для структурирования информации я использовала два инструмента — Википедию и мой блог. Причём Википедию тоже не как читатель, а как место, где можно вести заметки. Многие об этом не догадываются, но Википедия — прекрасное место для ведения конспектов прочитанных книг и статей… В настоящий момент файлохранилище Википедии — это самое надёжное и долговечное хранилище иллюстраций в мировом интернете. Особенно для тех работ, которые мне нужны — произведений искусства до середины XX века.
— София Багдасарова
Входить до складу Наукової ради Живого Журналу[45] з моменту її організації (липень 2019 року).
- ↑ Czech_National_Authority_Database
[[d:Track:Q13550863]]
- Софья Багдасарова: Познаём культуру через ужасы [Архівовано 12 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Дайджест блогу Софії з 2004 по 2020 рік [Архівовано 29 жовтня 2021 у Wayback Machine.], shakko.ru