Очікує на перевірку

Багратіон Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Багратіон Петро Іванович
პეტრე ივანეს ძე ბაგრატიონი
Портрет П. І. Багратіона
роботи Джорджа Доу. Військова галерея Зимового Палацу, (Санкт-Петербург)
Народження1765(1765)
Кизляр
Смерть12 (24) вересня 1812(1812-09-24)
село Сіма Володимирська губернія Російська імперія
гангрена
ПохованняЮр'єв-Польський район
Країна Російська імперія
Роки служби1782–1812
Звання Генерал від інфантерії
Командуванняармія
Війни / битвиБитва під Аустерліцем, Бородинська битва
Титулкнязь
РідHouse of Mukhranid
Діти (0[[:ru:s:РБС/ВТ/Багратион,_Петр_Иванович|Багратион,_Петр_Иванович]]_//_''[[:d:Q21175473|Русский_биографический_словарь]]''_—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_1900._—_Т. 2._—_С. 394–398.[[d:Track:Q21175473]][[d:Track:Q656]][[d:Track:Q1960551]][[d:Track:Q20830595]]-1">[1])Marie-Clementine Bagrationd
Автограф
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святого Володимира 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Чорного орла
Орден Чорного орла
Орден Червоного орла
Орден Червоного орла
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
CMNS: Багратіон Петро Іванович у Вікісховищі

Петро́ Іва́нович Багратіо́н (рос. Пётр Иванович Багратион, груз. პეტრე ბაგრატიონი; 1765 — 12 (24) вересня 1812), російський генерал. Герой франко-російської війни 1812 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Народився на Північному Кавказі, у Кизлярі. Походив зі стародавнього грузинського князівського роду, в якому служба в російської армії стала сімейною традицією. Навчався в кизлярській школі для обер- і унтер-офіцерських дітей. Військову службу почав у 1782 році. Першим військовим званням був чин сержанта Астраханського мушкетерського полку. Перший бойовий досвід набув у зіткненнях із горцями, що нападали на Кавказьку укріплену прикордонну лінію.

Військова служба

[ред. | ред. код]

Офіцером князь Багратіон здобув перші військові нагороди й популярність у рядах російської армії під час російсько-турецької війни 1787–1791 років і Польської кампанії 1793–1794 років. На нього звернув увагу Олександр Васильович Суворов. У 1798 році Багратіон був призначений командиром 6-го єгерського полку. На цій посаді він виявив себе як чудовий військовий педагог, вихователь солдатів.

Талант Багратіона-воєначальника розкрився під прапорами Суворова під час італійського й швейцарського походів 1799 року. Під час швейцарського походу в бою на гірському перевалі Сен-Готтард російський авангард під командуванням Багратіона блискуче виконав своє завдання, і багато в чому завдяки цьому французам довелося, зазнаючи великих втрат, звільнити шлях суворовським військам.

У своїх наказах і повідомленнях імператорові Павлові I у далекий від Швейцарії й Італії Санкт-Петербург Суворов постійно відзначав заслуги Багратіона.

Визнання прийшло до Багратіона після битви під Аустерліцом 2 грудня 1805 року, яку Наполеон вважав «сонцем» у своїй військовій біографії. Армія французького імператора нараховувала 75 тисяч осіб, його супротивники (російсько-австрійська армія) мали 85 тисяч чоловік і 278 гармат. Союзною армією формально командував генерал Кутузов, але в ході бою в його рішення постійно втручалися російський імператор Олександр I і австрійський імператор Священної Римської імперії Франц II. Багратіон командував військами правого крила союзної армії, що тривалий час стійко відбивали всі атаки французів. Коли переможна чаша ваг стала схилятись у бік наполеонівської армії, майже оточені війська Багратіона склали ар'єргард союзної російсько-австрійської армії, прикривши собою відхід головних сил і зазнавши при цьому великих втрат.

Під час Російсько-пруссько-французької війни 1806–1807 років генерал Багратіон знову командував ар'єргардом союзної армії, яка відзначилась у великих боях на території Східної Прусії — під Пройсіш-Ейлау й під Фрідландом. У першому з них, що відбувся 7–8 лютого 1807 року, генерал Багратіон командував ар'єргардом російської армії, прикриваючи її відхід до Пройсіш-Ейлау. В нагороду за успішне виконання поставленого завдання генерал-лейтенант Багратіон одержав почесну золоту Георгіївську зброю — шпагу, прикрашену діамантами, з надписом «За бій під Пройсіш-Ейлау». На той час він уже мав за Шенграбен полководницьку нагороду — орден Святого Георгія 2-й ступеня.

Під час Російсько-турецької війни 1806–1812 років генерал Багратіон із серпня 1808 року по березень 1810-го був головнокомандуючим російською Молдавською армією. У серпні 1811 року Багратіона призначили командуючим Подільською армією, яка в березні наступного року була перейменована в 2-у Західну армію. Разом із 1-ю Західною армією М. Б. Барклая-де-Толлі вона прикривала кордон Росії.

Франко-російська війна

[ред. | ред. код]

На початку Франко-російської війни 1812 року генерал Багратіон вивів свою 2-у Західну армію від Вилковиська до Смоленська на з'єднання з 1-ю Західною армією. Цей маневр не дозволив Наполеону розгромити російські армії біля кордону поодинці й тим самим змусити офіційний Санкт-Петербург підписати з Францією мир на вигідних для неї умовах.

З перших днів війни 1812 року Багратіон виступав за активні дії проти наполеонівської Великої армії, наполягаючи на якнайшвидшому генеральному бою з французами. Однак у тій ситуації він міг не дати бажаної стратегічної перемоги, і з цього приводу Багратіон постійно конфліктував із Барклаєм-де-Толлі, військовим міністром Російської імперії.

26 серпня, у самий розпал Бородінської битви, командувач 2-ї Західної армії Багратіон одержав важке поранення осколком ворожої гранати в ногу. З поля бою Багратіона відвезли в маєток його друга, князя Бориса Андрійовича Голіцина[2], поблизу села Сими Володимирської губернії, де він незабаром помер.

З ініціативи одного з героїв франко-російської війни 1812 року, гусарського поета-партизана, генерала Д. В. Давидова, прах Багратіона був урочисто перенесений із села Сими на бойовище й похований на Курганній висоті біля підніжжя пам'ятника героям Бородіно.

Багратіон у мистецтві

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • 3127 Багратіон — астероїд, названий на честь полководця[3].
  • Багратіон у філателії: поштова марка СРСР 1962-ого году, поштовий конверт СРСР 1990-ого року, поштова марка Росії 2015-ого року.
  • Поштова марка СРСР
    Поштова марка СРСР
  • Поштова марка Росії
    Поштова марка Росії

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. [[:ru:s:РБС/ВТ/Багратион,_Петр_Иванович|Багратион,_Петр_Иванович]]_//_''[[:d:Q21175473|Русский_биографический_словарь]]''_—_[[:Санкт-Петербург|СПб]]:_1900._—_Т. 2._—_С. 394–398.[[d:Track:Q21175473]][[d:Track:Q656]][[d:Track:Q1960551]][[d:Track:Q20830595]]
_1-0">↑ Багратион, Петр Иванович // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 394–398.
  • ↑ Голицын Борис Андреевич. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 16 червня 2011.
  • ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

    • Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Багратіон_Петро_Іванович&oldid=40437958