Борисюк Михайло Дем'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борисюк Михайло Дем'янович
Народився21 листопада 1934(1934-11-21) (89 років)
с. Харліївка,
Корсаківський район,
Орловська область
ГромадянствоСРСР СРСР Україна Україна
НаціональністьУкраїнець
Діяльністьнауковець
Галузьмашинобудування
Alma materСаратовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ і Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського
Науковий ступіньдоктор технічних наук
Вчене званняпрофесор[d]
ЗакладХарківське конструкторське бюро машинобудування
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ленінська премія Орден Трудового Червоного Прапора Орден Жовтневої Революції
Сайтborisyuk.openua.net/bio.php
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Борисюк.

Борисюк Михайло Дем'янович — доктор технічних наук, професор; Казенне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О. О. Морозова», генеральний конструктор із створення бронетанкової техніки та артилерійських систем — начальник КП ХКБМ (з 03.2002); професор кафедри колісних та гусеничних машин Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»; голова концерну «Бронетехніка України»; член ради Міжвідомчої комісії з питань науково-технічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України; член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з 03.2000).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 21 листопада 1934 в с. Харліївка, Корсаківського району, Орловської області, Росія; батько Дем'ян Тимофійович (1901—1965); мати Тетяна Кузьмівна (1903—1988); дружина Алевтина Іванівна (1936); сини Сергій (1959) і Михайло (1969) — підприємці.

Освіта: Військова академія бронетанкових військ ім. Малиновського (1959—1964), військовий інженер-електромеханік, «Електроніка та автоматика танків»; кандидатська дисертація «Випробування та оптимізація якості електрообладнання об'єктів броньованої техніки» (1976); докторська дисертація «Розробка і випробування елементів і пристроїв танкових систем автоматики та електрообладнання» (1993).

З вересня 1949 — учень, Задонський технікум механізації та електрифікації сільського господарства З вересня 1953 — курсант Саратовського танко-технічного училища. З грудня 1956 — начальник контрольно-технічного пункту, заступник командира роти навчально-бойових танків, Орловське танкове училище (Ульяновськ). З листопада 1957 — заступник командира танкової роти з технічної частини 95-го танкового полку, Група радянських військ в Німеччині. З вересня 1959 — слухач Військової ордена Леніна академії бронетанкових військ (Москва). З серпня 1964 — молодший військовий представник, а з липня 1968 — заступник старшого військового представника, військове представництво № 751 Міністерства оборони СРСР. З вересня 1974 — начальник — головний конструктор Челябінського КБ «Ротор» ВО «Електромашина». З травня 1990 — генеральний конструктор ВО «Завод ім. Малишева» — начальник Харківського КБ машинобудування ім. О. О. Морозова. З червня 1992 — генеральний конструктор з бронетанкобудування України — начальник Харківського КБ машинобудування ім. О. О. Морозова.

В період з вересня 1999 до березня 2002 — генеральний конструктор з бронетанкобудування України — начальник Казенного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О. О. Морозова». Член Колегії з питань науково-технічної політики Державної думи України (02.-11.1992). Член спеціалізованої ради з захисту докторських дисертацій Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (з 1996). Почесний доктор НТУ «ХПІ» (2000). Ген.-л. (08.1997). Член Ради експортерів при КМ України (з 02.1999).

Автор (співавтор) понад 200 наукових праць, зокрема 70 винаходів, 5 монографій.

Захоплення: любительське розведення риб в присадибному ставку, полювання.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Заслужений машинобудівник України (09.1994)[1]. Лауреат Ленінської премії (1990), Державної премії України (1996, 2004). Ордени Трудового Червоного Прапора (1976), Жовтневої революції (1986). Орден «За заслуги» III ст. (09.1997)[2]. Герой України (з врученням ордена Держави, 21.08.2000). Орден «За трудові досягнення» IV ст. (2000). 10 медалей. Почесна грамота КМ України (12.2004)[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Указ Президента України від 21 вересня 1994 року № 549/94 «Про присвоєння почесного звання "Заслужений машинобудівник України"»
  2. ↑ Указ Президента України від 9 вересня 1997 року № 971/97 «Про відзначення працівників Харківського конструкторського бюро по машинобудуванню імені О.О. Морозова»
  3. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2004 року № 1656 «Про нагородження Борисюка М.Д. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Посилання

[ред. | ред. код]
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (вересень 2015)
Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Борисюк_Михайло_Дем%27янович&oldid=41397005