Андерсон народився в родині балтійських німців в Мінську у сім'ї науковця Миколи Андерсона. 1894 року родина переїхала до Казані, де батько почав працювати професором в місцевому університеті. У Вальтера було два брати — математик Оскар Андерсон та астрофізик Вільгельм Андерсон.
З 1920 року був членом Естонського вченого співтовариства, а з 1928 по 1929 рік був його президентом.[10][11] 1930 року став почесним членом співтовариства. Він також був почесним членом Американського фольклорного співтовариства та Грецького фольклорного співтовариства.[12] 1936 став членом-кореспондентом Прусської академії наук.[13] Крім цього, він був членом-кореспондентом Королівської академії Густавуса Адольфуса, Товариства фінської літератури, Фінно-угорського співтовариства та Варшавського наукового товариства.[12]
1939 року, як більшість німецького населення, був переселений до Німеччини. З 1940 по 1945 рік працював в Кенігсберзькому університеті. Після війни працював як запрошений професор в Кільському університеті. 1950 року був запрошений в США на Раду міжнародної фольк-музики до Блумінгтону, Індіана, після якої залишився ще на кілька місяців як запрошений професор у Блумінгтонському університеті Індіани.[14] 1953 року вийшов на пенсію, проте залишався в статусі емерит-професора Кільського університету до своєї смерті.
Андерсон був однією з рушійних сил відносного географічно-історичного методу у фольклористиці. Його найбільш відома монографія — «Імператор та аббат». Він також видав кілька статей з нумізматики.[8] Його внесок в дослідження ісламських монет вважається революційним.[15] З 1920 по 1939 рік зберігав колекцію монет Естонського вченого співтовариства.[16]
↑Stith Thompson (1996), A Folklorist's Progress: Reflections of a Scholar's Life (Special Publications of the Folklore Institute, Indiana University ed.), Bloomington: Indiana University Press
