Вальтер Герман Нернст
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Вальтер Герман Нернст (нім. Walther Hermann Nernst; нар. 25 червня 1864, Брізе — пом.18 листопада 1941, Обер-Цібелле) — німецький хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії у 1920 році.
Вальтер Герман Нернст народився в Брізені, містечку Східної Пруссії (тепер Вомбжезьно, Польща). Нернст був третьою дитиною в сім'ї прусського судді в цивільних справах Густава Нернста й Оттіліі (Нергер) Нернст. У гімназії у Грауденце він вивчав природничі науки, літературу та класичні мови й у 1883 році закінчив її першим учнем у класі.
З 1883 по 1887 роки Нернст вивчав фізику в Цюрихському (у Генріха Вебера), Берлінському (у Германа Гельмгольца), Грацькому (у Людвіга Больцмана) та Вюрцбурзькому (у Фрідріха Кольрауша) університетах. Больцман, який надавав великого значення тлумаченню природних явищ, виходячи з теорії атомної будови речовини, спонукав Нернста зайнятися вивченням змішаного впливу магнетизму і теплоти на електричний струм. Робота, проведена під керівництвом Кольрауша, привела до відкриття: металевий провідник, нагрітий з одного кінця і розташований перпендикулярно до електричного поля, генерує електричний струм. За проведене дослідження Нернст у 1887 році здобув докторський ступінь.
Приблизно в цей же час Нернст познайомився з хіміками Сванте Арреніусом, Вільгельмом Оствальдом і Якобом Вант-Гоффом. Оствальд і Вант-Гофф тоді тільки що почали випускати «Журнал фізичної хімії», в якому вони повідомляли про зростаюче використання фізичних методів для розв'язання хімічних проблем. У 1887 р. Нернст став асистентом Оствальда в Лейпцизькому університеті, і незабаром його почали вважати одним із засновників нової дисципліни — фізичної хімії, попри те, що він був значно молодший Оствальда, Вант-Гоффа й Арреніуса.
У 1891 році Нернста було призначено ад'юнкт-професором фізики в Геттінгенському університеті. У 1894 році Нернст став професором фізичної хімії в Геттінгенському університеті й створив Інститут фізичної хімії та електрохімії Кайзера Вільгельма. Разом з групою вчених з різних країн, які приєдналися до інституту він займався там вивченням таких проблем, як поляризація, діелектричні константи і хімічна рівновага. У 1905 році Нернст покинув Геттінген, щоб стати професором хімії в Берлінському університеті. У тому ж році формулює Третій закон термодинаміки — відомий також як Теорема Нернста, та офіційно представляє його на доповіді 23 грудня 1905 року на засіданні Королівської Академії наук.
З 1922 по 1924 рр. Нернст був президентом Імперського інституту прикладної фізики в Єні, проте, коли повоєнна інфляція позбавила його можливості здійснити в інституті ті зміни, які йому хотілося провести, він повернувся в Берлінський університет як професор фізики. У 1934 році Нернст вийшов у відставку й оселився у своєму будинку в Лузатіі, де у 1941 році раптово помер від серцевого нападу.
У 1921 році ученому була вручена Нобелівська премія з хімії, присуджена в 1920 році «в визнання його робіт з термодинаміки». У своїй Нобелівській лекції Нернст повідомив, що «понад 100 проведених ним експериментальних досліджень дозволили зібрати цілком достатньо даних, що підтверджували нову теорему з тією безпомилковістю, яку допускає точність часом дуже складних експериментів». Нернст був членом Берлінської академії наук, Геттінгенської академії наук та Лондонського королівського товариства.
У 1892 році Нернст одружився з Еммою Лохмейер, дочкою відомого в Геттінгені хірурга. У них було двоє синів (обидва загинули під час першої світової війни) та донька.
- Теоретична хімія з позицій правил Авогадро та термодинаміки (нім. Theoretische Chemie vom Standpunkte der Avogadroschen Regel und der Thermodynamik). Штутгарт, 1893 рік.
- З Артуром Шьонфлісом: Введення в математичний опис природничих наук (нім. Einführung in die mathematische Behandlung der Naturwissenschaften). Мюнхен, 1895 рік.
- Теоретичні та експериментальні основи нових законів термодинаміки нім. Die theoretischen und experimentellen Grundlagen des neuen Wärmesatzes. Галле, 1918 рік.
На честь вченого його іменем названо астероїд 24748 Нернст головного поясу, відкритий 26 вересня 1992 року[6] і кратер Нернст на зворотному боці Місяця.
