Владислав Бандурський
Владислав Бандурський | ||
| ||
---|---|---|
з 1906—1918 | ||
Конфесія: | Римо-Католицька церква | |
Попередник: | Йозеф Вебер | |
Наступник: | Болеслав Твардовський | |
Альма-матер: | богословський факультет Львівського університетуd і Вища духовна семінарія Львівської архидієцезії | |
Діяльність: | офіцер, католицький священник, католицький єпископ | |
Народження: | 25 травня 1865 Сокаль | |
Смерть: | 6 березня 1932 (66 років) Вільнюс | |
Похований: | Собор святих Станіслава і Владислава (Вільнюс) | |
Престол: | Львівська архідієцезія | |
Посада: | Єпископ-суфраган Львівський | |
Нагороди: | ||
Владислав Бандурський (пол. Władysław Bandurski; 25 травня 1865, м. Сокаль, нині Львівської області — 6 березня 1932, м. Вільнюс) — польський римо-католицький релігійний діяч, діяч польського національного руху. Львівський римо-католицький єпископ-суфраган[2] (26 вересня 1906 — 1918)[3]. Почесний громадянин Львова (1927)[4].
У 1892 році Владислав Бандурський був призначений вікарієм Станиславівської «колегіати», окрім того, викладав катехізис у школах імені Адама Міцкевича, імені королеви Софії та промисловій, а також у пансіонаті Меланії Дубровської. З катехитичною метою ксьондз Бандурський їздив селами Станиславівського деканату, а в час, коли лютувала холера, сповідував хворих та причащав помираючих. 1893 року перебрався до Львова, приєднався до польських таємних радикальних організацій і став прибічником польської національної демократії. Виступав проти політики зросійщення Холмщини, але брав участь в акціях, спрямованих на спольщення українців–уніатів цього регіону[5]. 26 вересня 1906 року Владислав Бандурський обраний римо-католицьким єпископом-суфраганом у Львові та перебував на цій посаді до 1918 року[3].
23 червня 1907 року єпископ Владислав Бандурський провів обряд посвячення новозбудованого приміщення польського товариства «Сокіл» у Бучачі[6], а 16 вересня 1909 року — посвятив наріжний камінь під будівництво нового дому польського товариства «Сокіл» у Буську на передмісті Німецький Бік[7]. 2 травня 1910 року освятив каплицю у Репехові[8] і 23 червня 1912 року муровану філіальну каплицю у Старому Скалаті (нині — костел блаженого Якуба Стрепи)[9][10] та заклав перший освячений камінь у підмурки майбутніх храмів: 14 травня 1911 року — костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Кам'янці-Струмиловій[11], а 27 червня 1913 року — костелу святого Серця Ісусового у Ладичині (освячений 19 листопада 1922 року)[12].
1914 року помер доктор Альфред Бужинський, власник будинків — на вулиці Вірменській, 22 та на вулиці Словацького, 18 у Львові. Покійний у своєму заповіті записав один мільйон корон для придбання п'ятиморгових ділянок для потреб колоній скаутів, а виконавцями заповіту призначив правління польського товариства «Сокіл» та єпископа Владислава Бандурського.[13] Під час першої світової війни співпрацював із польськими легіонами Юзефа Пілсудського[5].
10 вересня 1927 року відбулося урочисте вручення диплома «Почесного громадянина Львова» львівському римо-католицькому єпископу-суфрагану Владиславу Бандурському[4].
Ще за життя єпископа, наприкінці 1920-х років, одному з підрозділів польського Стрілецького союзу, що діяв на той час у Поворську на Волині, присвоєно ім'я єпископа Владислава Бандурського.[14]
Давня площа Митна (Цлова, назва була відома вже наприкінці XVIII століття) у Львові 1933 року була перейменована на честь єпископа Владислава Бандурського та зберігала цю назву до 1945 року. У 1945—1990 роках — площа Радянська, а 1990 року повернена історична назва — площа Митна.[15]
- ↑ Internetowy_Polski_Słownik_Biograficzny
[[d:Track:Q96022943]]
- Расевич В. В. Бандурський Владислав // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 198. — ISBN 966-02-2681-0.
- Комарніцька Ю. (11 жовтня 2011). Сім'я не знала, що у них знаходяться святі мощі. credo.pro. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 27 червня 2020.
- Бонткевич-Брожек Й. (3 травня 2016). Армія Йоана Павла ІІ. credo.pro. Архів оригіналу за 18 липня 2018. Процитовано 27 червня 2020.
|