Віктор Луї (журналіст)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Луї
англ. Victor Louis
Народився5 лютого 1928(1928-02-05)
Москва, СРСР
Помер18 липня 1992(1992-07-18)[https://www.independent.co.uk/news/people/obituary-viktor-louis-1534573.html_The_Independent]_—_[[:Велика_Британія|Britain]]:_1986._—_176681_екз._—_ISSN_[https://www.worldcat.org/issn/1741-9743_1741-9743][[d:Track:Q11149]][[d:Track:Q145]]-1">[1] (64 роки)
Лондон, Велика Британія
ПохованняВаганьковське кладовище
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьжурналіст, шпигун
ГалузьжурналістикаCzech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]-2">[2] і спецслужба[d]Czech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]-2">[2]
Знання мовросійськаCzech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]-2">[2] і англійськаCzech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]-2">[2]

Віктор Луї (5 лютого 1928 — 18 липня 1992) — радянський журналіст, який мав тісні робочі зв'язки з вищим керівництвом КДБ СРСР. [3] [4] Він використовувався радянським урядом як неофіційний канал зв'язку та для операцій з дезінформації під час холодної війни. Вважаючи агентом-провокатором таємної поліції [5], його ненавиділа і бойкотувала московська інтелігенція. [6]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 5 лютого 1928 як Віталій Євгенович Луї[7] у Москві. Його мати-росіянка померла через тиждень після його народження; його батько походив із заможної німецької родини, яка жила в Москві.[8]Віталій змінив своє ім'я на Віктор Луї в 1950-х роках, коли почав писати для західної преси.

Починаючи з 1944 року, Луї вдалося влаштуватися на низку посад допоміжного персоналу в іноземних посольствах у Москві, через що він мав проблеми з НКВД; його заарештували в Ленінграді у 1946 році і засудили до 25 років таборів за звинуваченням у шпигунстві (ст. 58) .[9] Відсидів в місті Інта (Республіка Комі).

Звільнився у 1956 році і почав тісно співпрацювати з КДБ.[4] Його перше офіційне працевлаштування було в московському бюро CBS News[10]. За його власними словами, він підказав своєму босові Даніелю Шорру про неминуче радянське вторгнення до Угорщини в листопаді 1956 року, нібито на основі статті у газеті Вєчерная Москва, де повідомлялося про скасування поїздки угорського балету до Москви[11]. Наступною його роботою була посада асистента Едмунда Стівенса у журналі Look.[12]

Луї писав для The Evening News до 1980 року, а потім для Sunday Express. Оскільки він мав новини, яких ніхто інший не мав, час від часу він потрапляв у світові заголовки. Як журналіст і джерело інформації для інших іноземних кореспондентів у СРСР, він постачав західному світу інформацію, яку дозволяв йому радянський режим, але вона неповинна була виходити з офіційних джерел.

Його першою сенсаційною журналістською новиною була новина про неминуче усунення Хрущова в жовтні 1964 року. У своїй автобіографії Луї стверджував, що новина ґрунтувалася виключно на його аналізі непрямих доказів, таких як зникнення великого портрета Хрущова в центрі Москви та уникання імені Хрущова з повідомлень радянських ЗМІ[13], хоча він зізнався, що перший натяк йому дав його «друг», який працював у Комітеті радіомовлення СРСР.[14]

Луї стверджував, що з кінця 1960-х роках він кілька разів зустрічався з головою КДБ Юрієм Андроповим і за його дорученням у 1973 році побував у Чилі, щоб переконатися, чи живий заарештований після воєнного перевороту керівник Комуністичної партії Чилі Луїс Корвалан.

Луї також повідомив, що Радянський Союз, розглядає можливість превентивного ядерного удару по Китаю, а також надав інформацію про теракт у московському метро 1977 року, який дав радянській владі привід для жорстких репресій дисидентів.[5] У 1967 році Луї без дозволу автора продав рукопис «20 листів до друга» доньки Йосипа Сталіна Світлани Аллілуєвої (яка втекла на захід за два роки до цього).[6] Він зіграв важливу роль у контрабандному вивезенні на Захід мемуарів Хрущова та «Ракового корпусу» Олександра Солженіцина, хоча в останньому випадку він, як вважають, мав на меті скомпрометувати письменника вдома.[5]

Він мав розкішну дачу в Баковці на захід від Москви, де жив заможнім життям;[7] він був колекціонером дорогих автомобілів, у тому числі марок Porsche, Bentley та Mercedes-Benz, Ford Mustang, Land Rover, деякі з них були вінтажними.[15]

У листопаді 1958 року Луї одружився з англійкою Дженніфер Стейтем, яка працювала нянею в сім'ї англійського дипломата . У них народилося троє дітей: Ніколас (нар. 1958), Майкл та Ентоні — усі троє британські піддані. З 1965 року він і його дружина вели прибутковий «валютний» бізнес, видаючи в Москві довідник «Information Moscow» для іноземців.[4][16]

Він помер від серцевого нападу в Лондоні 18 липня 1992 року, через кілька місяців після розпаду СРСР; його кремовані останки поховані на московському Ваганьковому кладовищі.[17]

Його книги

[ред. | ред. код]
  • (with Jennifer Louis) A Motorists guide to the Soviet Union. Pergammon. 1967.
  • (with Jennifer Louis) Complete Guide to the Soviet Union. London, Michael Joseph, 1976. ISBN 0718110773.
  • Sport in the Soviet Union. Elsevier. 1980. ISBN 0-08-024506-4.
  • Collet’s Guide to Moscow, Leningrad, Kiev. Collets. 1990.
  • The Moscow Street Atlas. Collets. 1990. ISBN 0-569-09258-2.
  • Complete Guide to the Soviet Union. 1991. ISBN 0-312-05837-3.

Примітки

[ред. | ред. код]
_1-0">а [https://www.independent.co.uk/news/people/obituary-viktor-louis-1534573.html_The_Independent]_—_[[:Велика_Британія|Britain]]:_1986._—_176681_екз._—_ISSN_[https://www.worldcat.org/issn/1741-9743_1741-9743][[d:Track:Q11149]][[d:Track:Q145]]
_1-1">б The IndependentBritain: 1986. — 176681 екз. — ISSN 1741-9743
d:Track:Q11149d:Track:Q145
  • Czech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]
  • _2-0">а Czech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]
    _2-1">б Czech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]