Генрі Кіссінджер
Ге́нрі А́льфред Кі́ссінджер (нім. Heinz Alfred Kissinger, англ. Henry Alfred Kissinger; 27 травня 1923, Фюрт, Баварія, Німеччина — 29 листопада 2023, Коннектикут, США[13]) — американський політик, дипломат та політолог німецько-єврейського походження, який був державним секретарем Сполучених Штатів і радником з національної безпеки. Один із найвпливовіших зовнішньополітичних стратегів США 1970-х років. «Архітектор» короткочасного пом'якшення військово-політичного протистояння Радянського Союзу з країнами Заходу, що тоді одержав назву «розрядка». Лауреат Нобелівської премії миру у 1973 році («На знак визнання заслуг у зв'язку з перемир'ям у В'єтнамі»).
Народився у Німеччині в єврейській сім'ї, по народженні одержав ім'я Гайнц Альфред[14]. Його батько, Луїс Кіссінджер, був викладачем історії та географії в жіночому ліцеї. Сам Гайнц Альфред з дитинства дуже захоплювався футболом.
У 1938 році, за наполяганням матері, сім'я емігрувала від нацистської диктатури до США. Тринадцять родичів Кіссінджерів, що залишилися в Третьому рейху, загинули від рук нацистів під час Голокосту.
У 1943 році отримав громадянство США і того ж року вступив на військову службу до Армії США.
У 1945 році повернувся до Німеччини вже у ранзі службовця американської військової контррозвідки (Counter Intelligence Corps[en]).
Після війни вчився в Гарвардському університеті. У 1954 захистив докторську дисертацію (PhD) з історії політики (Тема: англ. «A World Restored: Metternich, Castlereagh and the Problems of Peace 1812–1822»).
Після видатної академічної кар'єри в Гарвардському університеті був призначений радником з національної безпеки при президенті Ніксоні в 1969, був державним секретарем у 1973–1977. Його місії в СРСР і Китаї поліпшили відносини США з обома країнами. При його безпосередній активній участі ядерно-політичне протистояння з СРСР («Холодна війна») набуло пом'якшення і отримало назву «Розрядка» (англ. Détente).
Вузловими пунктами цієї «Розрядки» були Договори США з СРСР про обмеження стратегічних наступальних ядерних озброєнь та обмеження Стратегічних протиракетних систем (1972).
Брав участь у переговорах про вивід американських військ з В'єтнаму в 1973 і в арабо-ізраїльських мирних переговорах у 1973-1975. За ці здобутки став лауреатом Нобелівської премії миру за 1973 рік.
У 2008 році Генрі Кіссінджер виступав проти прийняття України в НАТО та за те, щоб Україна залишалась у сфері, «яку росіяни вважають простором власної самосвідомості»[15]. Після початку відкритої війни Росії з Україною критикував санкції щодо Росії, виправдовував окупацію Криму[16].
5 березня 2014 року The Washington Post опублікувала статтю Кіссінджера за 11 днів до кримського референдуму про те, чи повинна Автономна Республіка Крим офіційно приєднатися до України, чи до сусідньої Росії.[17] У ній він намагався збалансувати українські, російські та західні прагнення до функціональної держави. Він зробив чотири основні висновки:
- Україна повинна мати право вільно обирати економічні та політичні асоціації, в тому числі з Європою;
- Україна не повинна вступати до НАТО, повторюючи позицію, яку він займав сім років тому;
- Україна повинна мати право вільно створювати будь-який уряд, сумісний з волевиявленням її народу. Мудрі українські лідери обрали б тоді політику примирення між різними частинами своєї країни. Він уявляв собі міжнародну позицію України, подібну до позиції Фінляндії.
- Україна повинна зберегти суверенітет над Кримом
Кіссінджер також писав: «Захід розмовляє українською, а схід — переважно російською. Будь-яка спроба одного крила України домінувати над іншим — як це було раніше — зрештою призведе до громадянської війни або розпаду».[18]
Після публікації своєї книги «Світовий порядок» Кіссінджер взяв участь в інтерв'ю з Чарлі Роузом і оновив свою позицію щодо України, яку він розглядає як можливого географічного посередника між Росією і Заходом.[19] Відповідаючи на запитання, яке він поставив собі для ілюстрації переосмислення політики щодо України, Кіссінджер заявив: «Якщо Україну вважати форпостом, то ситуація така, що її східний кордон є стратегічною лінією НАТО, і НАТО буде в межах 200 миль (320 км) від Волгограда. Це ніколи не буде прийнято Росією. З іншого боку, якщо західний кордон Росії буде на кордоні з Польщею, Європа буде постійно занепокоєна. Стратегічна мета мала б полягати в тому, щоб побачити, чи можна побудувати Україну як міст між Сходом і Заходом, і чи можна це зробити спільними зусиллями».[20]
У грудні 2016 року Кіссінджер порадив новообраному президенту Дональду Трампу визнати «Крим частиною Росії», намагаючись забезпечити зближення між Сполученими Штатами та Росією, відносини між якими погіршилися внаслідок кримської кризи.[21] Коли його запитали, чи вважає він суверенітет Росії над Кримом легітимним, Кіссінджер відповів ствердно, змінивши позицію, яку він зайняв у своїй колонці в Washington Post.[22]
26 травня 2022 року, під час російського вторгнення в Україну (2022), на економічному форумі в Давосі, Кіссінджер порадив Україні віддати свої території Росії[23], чим викликав хвилю критики на свою адресу від президента України Володимира Зеленського[24], низки українських чиновників[25] та громадськості.
25 липня 2022 року, в інтерв'ю виданню німецькому каналу ZDF, Кіссінджер заявив, що Україна не має поступатись територіями[26]:
Хай там як, перемовини однозначно доведеться базувати на необхідності запобігти жертвам. І якщо відповідальні на Заході вирішать це перед перемовинами, то це правильно. Вони повинні спочатку встановити межі того, чим вони за жодних обставин не поступляться. І відмова від української території не має бути однією з умов, які ми можемо прийняти | ||
— Генрі Кіссінджер, ZDF |
13 серпня 2022 року він заявив, що визнає свої помилки й що до України слід ставитись як до країни НАТО[27]. Пізніше Кіссінджер ще раз підтримав членство України в НАТО[28].
1995 року Олівер Стоун створив фільм «Ніксон», у головній ролі знявся Ентоні Гопкінс, Генрі Кіссінджера зіграв Пол Сорвіно.
- Кіссінджер, Генрі Світовий порядок. Роздуми про характери націй в історичному контексті / пер. з англ. Надія Коваль. — К.: Наш Формат, 2017. — 320 с. — ISBN 978-617-7388-77-6
- Kissinger, Henry. Diplomacy. New York: Simon & Schuster, 1994. ISBN 0671510991