Гільда Гейрінгер
Гі́льда Гейрінгер (нім. Hilda Geiringer), також відома як Гільда фон Мізес (28 вересня 1893, Відень, Австро-Угорщина — 22 березня 1973, Санта-Барбара, Каліфорнія, США) — американська математик австрійського походження. Відома своїм внеском у математичну теорію пластичності.
Народилася 1893 року у Відні в єврейській сім'я. Була другою з чотирьох дітей. Батько, Людвіг Гейрінгер (нім. Ludwig Geiringer), був уродженцем Угорщини, у Відні займався виробництвом текстилю; мати, Марта Вертгеймер (нім. Martha Wertheimer — з Відня[9]. Батьки підтримували потяг Гільди до освіти[10].
У старшій школі Гільда проявила відмінні математичні здібності. Батьки забезпечили доньці можливість вступити до Віденського університету. Після здобуття ступеня, Гейрінгер продовжила вивчення математики, і 1917 року стала доктором філософії. Керівником її дисертації про ряд Фур'є для функції двох змінних під назвою «Trigonometrische Doppelreihen» був Вільгельм Віртінґер. До 1921 року Гейрінгер була асистенткою Леона Ліхтенштейна[en], редагуючи математичний журнал Jahrbuch über die Fortschritte der Mathematik[9].
1921 року Гейрінгер переїхала до Берліна, де вступила на роботу в Інститут прикладної математики при Берлінському університеті в асистенткою Ріхарда фон Мізеса. Того ж року вийшла заміж за Фелікса Поллачека, який, як і Гейрінгер, народився у Відні в єврейській родині і навчався в Берліні. Поллачек здобув докторський ступінь 1922 року і вступив на роботу в Імперську пошту, де впроваджував математичні методи в облаштування телефонного зв'язку. 1922 року в пари народилася дочка Магда, але шлюб розпався. Після розлучення Гейрінгер продовжувала працювати у фон Мізеса, одночасно виховуючи дитину[9].
Здобувши освіту як чистий математик, Гейрінгер зайнялася прикладною математикою, щоб відповідати вимогам, які ставив Інститут прикладної математики. Її робота в цей час стосувалася статистики, теорії ймовірностей і математичної теорії пластичності. Щоб отримати право викладати в Берлінському університеті, вона підготувала дисертацію для габілітації і 1927 року отримала посаду приват-доцента. У грудні 1933 року, після приходу до влади Гітлера, вона втратила право викладати через гоніння на євреїв у нацистській Німеччини[11]. Безпосередньо перед цим її збиралися призначити на посаду екстраординарного професора. Втративши роботу, Гейрінгер покинула Німеччину і разом з дочкою переїхала до Брюсселя. Там вона отримала місце в інституті механіки, де зайнялася теорією коливань[9].
1934 року Гейрінгер слідом за фон Мізесом вирушила до Стамбула, де отримала посаду професора математики в Стамбульському університеті і продовжила дослідження в галузі прикладної математики, статистики та теорії ймовірностей. Під час перебування в Туреччині Гейрінгер зацікавилася основними принципами генетики, які сформулював Грегор Мендель[12][9].
Після смерті Ататюрка 1938 року Гейрінгер з дочкою перебралася в Пенсільванію, де отримала посаду викладача з частковою зайнятістю в коледжі Брін Мар. Крім читання лекцій вона виконувала секретну роботу для Національної дослідницької ради[9].
Протягом 1942 року Гейрінгер вела додатковий літній курс механіки в Браунському університеті в Провіденсі (Род-Айленд) для підвищення американського стандарту освіти до рівня, досягнутого в Німеччині. Вона написала серію лекцій про геометричні основи механіки і, хоча їх ніколи належним чином не опубліковано, вони широко розійшлися серед студентів і використовувалися в Сполучених Штатах протягом багатьох років[13].
Гейрінгер і фон Мізес одружилися 1943 року, наступного року вона пішла з викладацької посади в коледжі Брін Мар, щоб бути поруч із чоловіком, а також у зв'язку з пропозицією коледжу Вітон у Нортоні (Массачусетс) штатної посади — першої постійної роботи в США[9]. Вона стала професоркою і завідувачкою кафедри математики. У робочі дні вона читала лекції в коледжі, а на вихідні поверталася в Кембридж (Массачусетс), щоб бути з фон Мізесом.
З багатьох причин ситуація, що склалася, не була вдалою. У коледжі Вітон на математичному факультеті було лише два викладачі, і Гейрінгер шкодувала, що не може бути частиною великої математичної спільноти.
Гейрінгер намагалася отримати роботу в навчальних закладах Нової Англії, але успіху не досягла через практично відкриту дискримінацію жінок-викладачів[10]. Іншим фактором було єврейське походження, від якого Гейрінгер ніколи не дистанціювалася. Однак вона сприймала подібну ворожість досить спокійно, вважаючи, що її робота допоможе майбутнім поколінням науковиць[10]. Викладаючи в коледжі Вітон, вона також не припиняла наукової роботи.
1939 року професор астрономії Гарвардського університету Гарлоу Шеплі рекомендував Гейрінгер на посаду викладача коледжу Редкліфф, з яким Гарварда мав партнерські стосунки. Хоча університет надавав коледжу підтримку і направляв своїх викладачів для читання лекцій, до 1963 року його випускники не отримували дипломів гарвардського рівня, і Гейрінгер, як математик і викладач, перевершувала рівень посади, яку їй могли запропонувати в Редкліффі, проте ніякої пропозиції вона так і не отримала.
За неї просили Освальд Веблен і Герман Вейль, характеризуючи Гейрінгер як рідкісну фахівчиню, що поєднує глибоке теоретичне знання математики і одночасно досвідчену в прикладній науці. У листі-відповіді Вейлю в Інститут перспективних досліджень у Прінстоні вона відзначала: «Я, звичайно, усвідомлюю, як важко для біженки і жінки щось знайти. Проте, я не втратила надії. Немає потреби говорити, що дослідницьку позицію я прийму з тією ж охотою, що й викладацьку»[14]. «Я сподіваюся, наступне покоління жінок матиме кращі умови. Тим часом, потрібно продовжувати жити з найбільшою можливою користю»[15].
1953 року помер Ріхард фон Мізес, і від наступного року Гейрінгер, продовжуючи викладати в коледжі Вітон, почала роботу в Гарварді, завершуючи і редагуючи незакінчені рукописи чоловіка. Але для цього їй довелося отримати грант від Управління військово-морських досліджень[en][16], і тільки тоді Гарвард запропонував їй тимчасову посаду наукового співробітника в галузі математики[9].
1959 року Гейрінгер обрано до Американської академії мистецтв і наук[17]. 1956 року Берлінський університет, чи то на знак спокути провини, чи то через бажання додати яскраве ім'я в список співробітників, обрав Гейрінгер професором-емеритом із повним забезпеченням. 1959 року Гейрінгер формально пішла у відставку з посади в коледжі Вітон, і наступного року коледж присвоїв їй звання почесного доктора наук[11]. Почесне звання їй також присвоїв Інститут математичної статистики, і 1967 року — Віденський університет[9].
Хільда Гейрінгер опублікувала понад 70 наукових статей і випустила кілька книг. Серед них:
- Die Gedankenwelt der Matematik (Берлін, 1922)[9];
- Geometrical Foundations of Mechanics (Провіденс, штат Род-Айленд, 1942)[9].
Вона також закінчила, відредагувала й опублікувала роботи Ріхарда фон Мізеса, зокрема книгу Mathematical Theory of Probability and Statistics[9].
