Даніеле Де Россі
 | ||||||||||||||||||||||
.jpg) | ||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження | 24 липня 1983 (40 років) | |||||||||||||||||||||
| Рим, Італія | ||||||||||||||||||||||
| Зріст | 184 см | |||||||||||||||||||||
| Вага | 78 кг | |||||||||||||||||||||
| Громадянство |  Італія
| |||||||||||||||||||||
| Позиція | півзахисник | |||||||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||
| 1997–2000 2000–2003 |
«Остія Маре» «Рома»
| |||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
 | |||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||
Данієле Де Россі (італ. Daniele De Rossi, нар. 24 липня 1983, Рим) — італійський футбольний тренер і колишній футболіст, що грав на позиції півзахисника.
Майже всю кар'єру провів в італійській «Ромі», з якою двічі виграв Кубок Італії в 2007 і 2008 роках, а також Суперкубок Італії в 2007 році. Він був названий найкращим молодим футболістом Серії А в 2006 році[2] та найкращим футболістом італійського року Серії А в 2009 році. Де Россі став капітаном «Роми» на початку сезону 2017/18 років після завершення кар'єри Франческо Тотті. Наприкінці сезону 2018/19 він покинув «Рому» після 18 сезонів у команді. Маючи 616 матчів за римлян у всіх турнірах, він є другим гравцем клубу за кількістю матчів за всю історію після Тотті. Згодом він приєднався до аргентинського клубу «Бока Хуніорс» влітку 2019 року та завершив кар'єру в січні наступного року.
Де Россі представляв Італію на юнацькому і молодіжному, вигравши молодіжний чемпіонат Європи 2004 року, а також здобувши бронзові медалі на Олімпійських іграх 2004 року. Також грав за національну збірну Італії, за яку протягом 2004—2017 років провів 117 матчів і є п'ятим гравцем за кількістю проведених матчів за всю історію збірної Італії та півзахисником з найбільшою кількістю матчів за всю історію. З 21 голом він є найрезультативнішим півзахисником збірної Італії після Другої світової війни та другим найрезультативнішим півзахисником Італії за всю історію Адольфо Балонч'єрі. Де Россі був з командою переможцем чемпіонату світу 2006 року, а також брав участь у Євро-2008, Кубку Конфедерацій 2009 року, чемпіонаті світу 2010, Євро-2012, де став віцечемпіоном і був включений до символічної збірної, Кубку Конфедерацій 2013 року, здобувши бронзові медалі, чемпіонаті світу 2014 року та Євро-2016.
По завершенні ігрової кар'єри став тренером і обіймав посаду помічника головного тренера у штабі Роберто Манчіні в збірній Італії, а також працював головним тренером у СПАЛі. У січні 2024 року очолив рідну «Рому».
Вихованець юнацької футбольної команди «Остія Маре». 2000 року продовжив займатися футболом у молодіжній команді клубу «Рома».
У дорослому футболі дебютував за «Рому» 2001 року, з того часу незмінно захищав її кольори протягом вісімнадцяти сезонів. Провів загалом у складі «вовків» 616 офіційних матчів, забивши 63 голи, двічі ставав володарем Кубка Італії. За кількістю ігор за римську команду поступається лише своєму багаторічному партнерові по футбольному полю Франческо Тотті[3][4].
У травні 2019 року було офіційно оголошено, що клуб не має наміри подовжувати контракт із наддосвідченим півзахисником, який добігав до завершення[5]. За 12 днів Де Россі провів свою останню гру за «Рому», після чого вирішив не завершувати ігрову кар'єру.
26 липня 2019 року гравець, якому щойно виповнилося 36 років, уклав однорічну угоду з аргентинським «Бока Хуніорс»[6][7], де спортивним директором працював багаторічний одноклубник Де Россі по «Ромі» Ніколас Бурдіссо[8]. 13 серпня 2019 року Де Россі дебютував за «Боку» проти «Альмагро» (1:1) у Кубку Аргентини, забивш свій перший і єдиний гол за клуб, але його команда вилетіла зі змагань після поразки в серії пенальті[9]. Загалом до кінця року він зіграв 7 ігор в усіх турнірах за клуб і 6 січня 2020 року оголосив про завершення кар'єр, пославшись на сімейні причини[10][11][12].
2001 року дебютував у складі юнацької збірної Італії, взяв участь у 3 іграх на юнацькому рівні.
Протягом 2002—2004 років залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв у 20 офіційних матчах, забив 3 голи. Був учасником футбольного турніру на Літніх Олімпійських іграх 2004 року, де разом з командою виборов бронзові олімпійські нагороди.
2004 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. На наступні 13 років став гравцем основного складу італійської команди. За ці роки був учасником фінальних частин трьох чемпіонатів Європи і трьох чемпіонатів світу, включаючи переможний для італійців чемпіонат світу 2006 року у Німеччині.
У листопаді 2014 року провів свою соту гру за збірну, а за три роки завершив кар'єру в національній команді, маючи в активі 117 ігор у її складі, що на той момент стало четвертим показником в історії «сквадри адзурри». Попри амплуа півзахисника регулярно відзначався забитими голами і на момент припинення виступів за національну команду мав в активі 21 забитий гол, посідаючи на той час 12-те місце серед її найкращих в історії бомбардирів.
18 березня 2021 року Де Россі було представлено як нового помічника Роберто Манчіні у національній збірній Італії[13][14]. 11 липня 2021 року Італія виграла Євро-2020 після перемоги у фіналі у серії пенальті проти Англії[15]. 13 серпня він залишив італійську команду, щоб завершити свій тренерський курс, а 23 листопада повернувся до роботи в Італійській федерації футболу, цього разу на посаду технічного співробітника для юнацьких команд віком від 15 до 20 років[16]. У січні 2022 року він погодився повернутися тренерського штабу Роберто Манчіні, щоб допомогти у збірній плей-оф кваліфікації до чемпіонату світу 2022 року[17], але італійцям не вдалось вийти на «мундіаль».
11 жовтня 2022 року Де Россі був призначений новим тренером команди Серії B СПАЛ[18][19]. На момент призначення Де Россі команда посідала 14-е місце у турнірній таблиці, здобувши лише дві перемоги за 8 турів. Однак покращити результати команди тренеру-початківцю не вдалося, і команда при ньому здобула лише 3 перемоги у 17 матчах, через що вже 14 лютого 2023 року він, не доопрацювавши до кінця сезону, залишив посаду, опустивши команду на 18 місце[20].
16 січня 2024 року Де Россі був призначений головним тренером «Роми» до кінця сезону, змінивши на цій посаді Жозе Моурінью[21].
| Сезон | Команда | Чемпіонат | Національний кубок | Континентальні кубки | Інші змагання | Усього | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ліга | Ігор | Голів | Ігор | Голів | ||
| 2001-02 | «Рома»
|
A | 0 | 0 | КІ | 3 | 0 | ЛЧ | 1 | 0 | — | — | 4 | 0 | |
| 2002-03 | A | 4 | 2 | КІ | 2 | 0 | ЛЧ | 0 | 0 | — | — | 6 | 2 | ||
| 2003-04 | A | 17 | 0 | КІ | 4 | 0 | КУЄФА | 6 | 1 | — | — | 27 | 1 | ||
| 2004-05 | A | 30 | 2 | КІ | 5 | 1 | ЛЧ | 2 | 1 | — | — | 37 | 4 | ||
| 2005-06 | A | 34 | 6 | КІ | 4 | 0 | КУЄФА | 7 | 0 | — | — | 45 | 6 | ||
| 2006-07 | A | 36 | 2 | КІ | 8 | 2 | ЛЧ | 10 | 2 | СІ | 1 | 0 | 55 | 6 | |
| 2007-08 | A | 34 | 5 | КІ | 6 | 0 | ЛЧ | 10 | 0 | СІ | 1 | 1 | 51 | 6 | |
| 2008-09 | A | 33 | 3 | КІ | 2 | 0 | ЛЧ | 7 | 0 | СІ | 1 | 1 | 43 | 4 | |
| 2009-10 | A | 33 | 7 | КІ | 4 | 1 | ЛЄ | 12 | 3 | 49 | 11 | ||||
| 2010-11 | A | 28 | 2 | КІ | 4 | 0 | ЛЧ | 7 | 1 | СІ | 1 | 0 | 40 | 3 | |
| 2011–12 | A | 32 | 4 | КІ | 0 | 0 | ЛЄ | 0 | 0 | - | - | - | 32 | 4 | |
| 2012–13 | A | 25 | 0 | КІ | 4 | 0 | - | - | - | - | - | - | 29 | 0 | |
| 2013–14 | A | 32 | 1 | КІ | 4 | 0 | - | - | - | - | - | - | 36 | 1 | |
| 2014–15 | A | 26 | 2 | КІ | 1 | 1 | ЛЧ+ЛЄ | 3+4 | 0 | - | - | - | 34 | 3 | |
| 2015–16 | A | 24 | 1 | КІ | 1 | 0 | ЛЧ | 6 | 2 | - | - | - | 31 | 3 | |
| 2016–17 | A | 31 | 4 | КІ | 1 | 0 | ЛЧ+ЛЄ | 2[22]+6 | 0+1 | - | - | - | 40 | 5 | |
| 2017–18 | A | 22 | 1 | КІ | 0 | 0 | ЛЧ | 10 | 1 | - | - | - | 32 | 2 | |
| 2018–19 | A | 18 | 1 | КІ | 1 | 0 | ЛЧ | 4 | 1 | - | - | - | 23 | 2 | |
| Усього за «Рому» | 459 | 43 | 55 | 5 | 98 | 13 | 4 | 2 | 616 | 63 | |||||
| 2019–20 |  «Бока Хуніорс» |
ПД | 5 | 0 | КА | 1 | 1 | КЛ | 1 | 0 | - | - | - | 7 | 1 |
| Усього за кар'єру | 464 | 43 | 56 | 6 | 99 | 13 | 4 | 2 | 623 | 64 | |||||
Італія
.svg/13px-Flag_of_Switzerland_(Pantone).svg.png){kind=small}
.svg/20px-Flag_of_Northern_Ireland_(1953–1972).svg.png){kind=small}
.svg/20px-Flag_of_Costa_Rica_(state).svg.png){kind=small}
.svg/20px-Flag_of_Belgium_(civil).svg.png){kind=small}
Володар Кубка Італії (2): 2006/07, 2007/08
Володар Суперкубка Італії (1): 2007
- Чемпіон світу (1): 2006
- Чемпіон Європи (U-21): 2004
Бронзовий олімпійський призер: 2004- Віце-чемпіон Європи: 2012
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Даніеле Де Россі |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Даніеле Де Россі |
- Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії (італ.)
- Даніеле Де Россі на сайті ФІФА (англ.)
- Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
- Даніеле Де Россі на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Даніеле Де Россі на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
- Даніеле Де Россі на сайті fussballdaten.de (нім.)
- Даніеле Де Россі на сайті УЄФА (англ.) (фр.) (нім.) (рос.) (італ.) (ісп.) (порт.)
- Даніеле Де Россі на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
|
| |||||
| |||||
|
Це незавершена стаття про футболіста. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |