Дао Цзан
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Дао Цзан (кит. 道藏, піньїнь Dào Zàng) — повна збірка релігійної та філософської літератури Даосизму. У буквальному перекладі — "Скарбниця Дао", "Даоський Канон".
У I столітті н.е. з Індії до Китаю прийшла нова релігія Буддизм, яка відразу прижилася у суспільстві й почала серйозно конкурувати з Даосизмом. Буддизм мав свій канон у вигляді "Трипітаки" (від санскр. त्रिपिटक "Три кошики"), а Даосизм, на той час — ні. Кожен даоський наставник намагався зібрати у себе якомога більше рідких рукописних текстів, даючи доступ до них тільки найталановитішим учням.
Об'єднати даоські тексти, першим вдалося Ґе Хуну в 19 розділі свого трактату «Баопу-цзи» (кит. 抱朴子), де він дає перелік більш ніж 250 даоських текстів, які були йому відомі з бібліотеки його вчителя Чжен Іня (Чжен Си Юаня). Але перший оригінальний варіант даоського канону з'явився більш ніж через 100 років після написання "Баопу-цзи", завдяки праці даоса школи Лінбао (Духовної Коштовності) Лу Сю Цзина (406-477).
Лу Сю Цзин зібрав відомості про всю існуючу тоді даоську літературу у всіх вчителів, класифікував усі ці тексти й створив повний звід даоської літератури, який отримав назву "Скарбниця Дао" — "Дао Цзан".
Першопочатково, "Дао Цзан" був поділений на 3 частини під однією назвою дун (печера, сховище) яким відповідала література трьох провідних направлень даосизму:
- Дун чжень (кит. 洞真部) школи Маошань' (найвищий рівень)
- Дун сюань (кит. 洞玄部) школи Лінбао' (середній рівень)
- Дун шэнь (кит. 洞神部) південнокитайського алхімічного окультизму "Письмен Трьох Імператорів" (найнижчий рівень)
У 4 столітті структура "Скарбниці Дао" ускладнилась. До трьох основних розділів додали ще 4 додаткових (фу):
- Великого Потаємного (Тай сюань бу 太玄部) містив у собі "Дао де цзін" з коментарями
- Великої Рівноваги (Тай пин бу 太平部) — "Канон Великої Рівноваги" ("Тай Пін Цзін'") з супутньою літературою
- Великого Чистого (Тай цин бу 太清部) — алхімічна література
- Досконалої Єдності (Чжэн и бу 正一(正乙)部) містило у собі тексти школи Небесних Наставників.
До «Дао Цзану» також додані недаоські тексти — «Мо-цзи», «Ґуань-цзи», «Гуйгу-цзи» та інші.
"Дао Цзан" неодноразово "гинув" під час смут та міжусобиць (наприклад, під час повстання Хуан Чао (кінець 9 століття) і в період 5 династій — 907–960 роки), але потім відновлювався заново.
У 1191 році під час правління чжурженьської династії Цзінь "Дао Цзан" був вперше перенадрукований з дощок (ксилографічним методом).
Монгольська династія Юань, яка втратила прихильність до даосизму, після їх поразки у полеміці з буддистами у питанні справжності історій про подвиги Лао-цзи в Індії, наказала взагалі знищити "Дао Цзан", залишивши від нього тільки один "Дао де Цзин", однак, фактично, це не було зроблено, але велика частина текстів постраждала.
При національній династії Мін був зібраний остаточний варіант "Дао Цзана".
Близько 1445 року був підготовлений до друку збірник, який отримав свою назву через девіз правління Імператора Ін Цзуна — "Чжентун Дао цзан" ("Скарбниця Дао ери Чжентун"), до якого звертаються усі подальші перевидавництва "Дао Цзана".
У 1607 році до нього було додано ще 56 текстів, на чому історія формування "Скарбниці Дао" була завершена.
При маньчжурській династії Цін частина друкованих дощок з "Дао Цзаном" була розкрадена, а інша частина згоріла у 1900 році під час боксерського повстання. Зберігся єдиний повний екземпляр "Дао Цзана" тільки в монастирі Байюньґуань у Пекіні.
Цей єдиний екземпляр був відтворений фототипічним способом в 1923 році в Шанхаї.
Це видання (1120 томів, об'єднаних в 112 папок) було видано за ініціативи відомих представників китайської громадськості, в тому числі таких відомих вчених і політичних діячів, як Кан Ювей і Лян Цічао, і фінансувалося експрезидентом Китайської республіки Сюй Шічаном. Згодом, саме цей варіант «Дао цзана» був перевиданий в КНР і на Тайвані.
- Торчинов Е. А. Даосизм. — СПб : "Азбука-классика", 2004. с. 136-138
- Мудрецы Китая. Ян Чжу, Лецзы, Чжуанцзы / Пер. с кит. Л. Д. Позднеевой. СПб.: Петербург — XXI век: ТОО «Лань», 1994. 416 с.
- Торчинов Е. А. Даосизм в смутное время «распадения Поднебесной» (IV–VI вв.)
- Рубель В. А. Історія Середньовічного Сходу. — Київ: Либідь, 2002.
- «Китайская философия. Энциклопедический словарь» — Москва, «Мысль», 1994.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |