Джованні Арпіно
.svg){kind=small}
_crowned.svg){kind=small}
Джованні Арпіно (італ. Giovanni Arpino, 27 січня 1927, Пула — 10 грудня 1987, Турин) — італійський письменник і журналіст.
Арпіно народився в Пулі, які тоді входила до складу Італії (нині — Хорватія) у батьків з П'ємонта. Згодом переїхав до Бра у провінції Кунео, на батьківщину своєї матері. Тут він одружився з Катериною Бреро, перш ніж переїхати в Турін, де він залишився на все життя.
Він закінчив університет у 1951 році з дисертацією про російського поета Сергія Єсеніна, а наступного року дебютував у літературі з романом Sei stato felice, Giovanni, опублікованим видавництвом Einaudi.
Він зайнявся спортивною журналістикою, писав для щоденних газет La Stampa та Il Giornale; разом із Джованні Брера в La Gazzetta dello Sport він привніс нову літературну якість до італійської літератури про спорт. Його найважливішою роботою в цьому напрямі був футбольний роман 1977 року «Синя пітьма» (італ. Azzurro tenebra). В Італії він познайомився з аргентинським письменником та колегою-ентузіастом спорту Освальдо Соріано.
Арпіно також писав п'єси, оповідання, епіграми та оповідання для дітей.
Він виграв премію Стрега в 1964 році з романом «Тінь пагорбів» (італ. L'ombra delle colline)[7], премію Камп'єлло 1972 року за роман Randagio è l'eroe і премію Камп'єлло 1980 року за роман «Італійський брат» (італ. Il fratello italiano)[8]. Його романи характеризуються сухим та іронічним стилем.
Його роман «Вбивство честі» (італ. Un delitto d'onore) став високо оціненою комедією П'єтро Джермі 1962 року «Розлучення по-італійськи» з Марчелло Мастроянні.
У епізоді «Ренцо і Лучана» фільму «Боккаччо-70» режисера Маріо Монічеллі (1962), Арпіно працював над сценарієм разом з Італо Кальвіно, Сузо Чеккі д'Аміко та Маріо Монічеллі.
Його роман «Темрява і мед» (італ. Il buio e il miele) було екранізовано у двох фільмах: Діно Різі «Запах жінки» (1974) з Вітторіо Гассманом і Мартіна Бреста «Запах жінки» (1992), який приніс Аль Пачино Премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль.
У 1977 році фільм Діно Різі «Втрачена душа» з Вітторіо Гассманом у ролі Фабіо Штольца та Катрін Денев у ролі Софії Штольц був вільно екранізований за однойменним романом Арпіно.
Будучи великим футбольним фанатом, у 1978 році він висвітлював чемпіонат світу в Аргентині для туринської газети La Stampa. У 1980 році він почав співпрацювати з міланською газетою Il Giornale di Indro Montanelli, пишучи про новини, звичаї та культуру.
Арпіно помер у Турині 1987 року. Його зв'язки з містом Бра, де пройшло його дитинство, було підтримано створенням багатофункціонального культурного центру та премією в галузі дитячої літератури[9].
- Sei stato felice, Giovanni (1952)
- Gli anni del giudizio (1958)
- La suora giovane (1959)
- Un delitto d'onore (1960)
- Una nuvola d'ira (1962)
- L'ombra delle colline (1962)
- Un'anima persa (1966)
- La babbuina (1967)
- Il buio e il miele (1969)
- Randagio è l'eroe (1972)
- Racconti di vent'anni (1974)
- L'assalto al treno ed altre storie (1974)
- Rafé e Micropiede (1974)
- Domingo il favoloso (1975)
- Il primo quarto di luna (1976)
- Azzurro tenebra (1977)
- Il fratello italiano (1980)
- Le mille e una Italia (1980)
- Un gran mare di gente (1981)
- Bocce ferme (1982)
- La sposa segreta (1983)
- Il contadino Genè (1985)
- Passo d'addio (1986)
- La trappola amorosa (посмертно, 1988)
У 2005 році Мондадорі опублікував збірку вибраних творів за редакцією літературного критика Джорджо Барбері Скуаротті.
- ↑
