Дугін Олександр Гелійович
Олекса́ндр Ге́лійович Ду́гін (7 січня 1962, Москва) — російський філософ, політик, політолог[6], публіцист фашистського штибу[7][8][9], ідеолог неоєвразійства та рашизму[10][11], засновник та лідер «Міжнародного євразійського руху». Автор рашистської геополітичної книги «Основи геополітики: геополітичне майбутнє Росії», яка на думку багатьох людей вплинула на політику нинішньої Росії щодо України. На думку багатьох спостерігачів, Олександр Дугін сповідує праворадикальні, екстремістські, терористичні[12][13] та ультранаціоналістичні імперські ідеї[14][15].
Почесний професор Євразійського національного університету ім. Гумільова (Нур-Султан) і Тегеранського університету. Запрошений професор Південного федерального університету РФ.
Фігурант фінансових санкцій США проти осіб, винних в агресії проти України[16]. Занесений до переліку осіб, що створюють загрозу нацбезпеці України. Фігурант бази центру «Миротворець»[17]. З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність.[18]
Народився 7 січня 1962 року в Москві. 1979 року вступив до Московського авіаційного інституту (МАІ), проте був відрахований з другого курсу за неуспішність[19] (згодом, при захисті дисертації, представив у Вчену раду РДУ диплом про закінчення заочного відділення Новочеркаського інженерно-меліоративного інституту)[20][21].
У 1980 році разом із Гейдаром Джемалем вступив до гуртка «Чорний орден СС»[22][19][23][24][25], який створив і очолив (обравши звання «рейхсфюрера») містик[26], один з перших російських «нових правих»[27] Євген Головін; саме учнем Головіна він себе і вважає[28][29].
Разом із Гейдаром Джемалем Дугін вступив 1988 року до Національно-патріотичного фронту «Пам'ять» Дмитра Васильєва, але потім був вигнаний із цієї організації, за офіційним формулюванням, за те, що «контактував і контактує з представниками емігрантських дисидентських кіл окультистсько-сатанинського спрямування, зокрема, із якимсь письменником Мамлєєвим»[30][31]. Разом із Едуардом Лимоновим і Єгором Лєтовим був одним із співзасновників Націонал-більшовицької партії Росії. 1989 року входив до групи «Рух інтелектуальних консерваторів» Ігоря Дудинського[32]. У період з 1990 до 1992 року працював із розсекреченими архівами КДБ, на основі яких підготував низку газетних, журнальних статей, книг і телепередачу «Таємниці століття», що транслювалася на Першому каналі[33][34].
З 1993 до 1998 року — ідеолог та один із лідерів Націонал-більшовицької партії. За словами Едуарда Лимонова, Дугін вийшов із НБП через те, що звинуватив чотирьох націонал-більшовиків у крадіжці у нього 248 рублів[35]. За оцінкою ж самого Дугіна, розрив стався з ідеологічних розбіжностей, зокрема через відсутність у Лимонова чітко вираженої політичної позиції[36]. З листопада 2003 року — лідер Міжнародного євразійського руху (рос. Международное евразийское движение, МЕД)[37][38][39].
З березня 2008 року є неофіційним ідеологом партії «Єдина Росія», згідно з інформацією на офіційному сайті МЕД[40]. Також із березня 2012 року — член Експертно-консультативної ради при голові Держдуми Росії С. Наришкіні[41][42].
Під час широкого вторгнення Росії в Україну в 2022 році Дугін спершу привернув широку увагу своєю оцінкою значення острова Зміїний у червні. Дугін надавав йому сакрального значення, пишучи: «Там розташовувалося найдавніше святилище Аполлона. Хто контролює Зміїний, той контролює хід світової історії»[43].
Дугін став широко відомий за межами Росії після загибелі його доньки 20 серпня 2022. Вона загинула від вибуху в автомобілі, що спричинило різні припущення: від замаху українських або російських спецслужб на Дугіна й до того, що він сам убив свою дочку аби виставити її мученицею та виправдати подальшу російську агресію[44][45][46][47].
Батько — Гелій Олександрович Дугін (1935—1998) — кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант Головного розвідувального управління Генштабу Збройних сил СРСР[48], працював у Російській митній академії[49], мати — Галина Вікторівна Дугіна (Онуфрієнко)[50] (1937—2000) — лікар, кандидат медичних наук. Проживала у Москві.
Олександр Дугін був одружений з Євгенією Дебрянською[48]. Одружений із Наталією Мелентьєвою. Має сина Артура, 1985 року народження, та доньку Дар'ю (вбита 20 серпня 2022[51]).
- Метафізика Благої Звістки (рос. Метафизика Благой Вести, 1996)
- Онови геополітики: геополітичне майбутнє Росії (рос. Основы геополитики: геополитическое будущее России, 1997)
- Філософія Традиціоналізму (рос. Философия Традиционализма, 1999)
- Абсолютна Батьківщина (рос. Абсолютная Родина, 1999)
- Еволюція парадигмальних засад науки (рос. Эволюция парадигмальных оснований науки, 2002)
- Проєкт «Євразія» (рос. Проект "Евразия", 2004)
- Попкультура і знаки часу (рос. Поп-культура и знаки времени, 2005)
- Геополітика постмодерну (рос. Геополитика постмодерна, 2007)
- Суспільствознавство для громадян Нової Росії (рос. Обществоведение для граждан Новой России, 2007)
- Постфілософія (рос. Постфилософия, 2009)
- Четверта політична теорія (рос. Четвёртая политическая теория, 2009)
- Соціологія уяви (рос. Социология воображения, 2010)
- Логос і міфос (рос. Логос и мифос, 2010)
- Міфоманія (рос. Мифомания, 2010) — разом є Євгеном Головіним
- Соціологія російського суспільства. Росія між Хаосом і Логосом (рос. Социология русского общества. Россия между Хаосом и Логосом, 2011)
- Радикальний суб'єкт і його дубль (рос. Радикальный субъект и его дубль, 2013)
- Тамплієри пролетаріату (рос. Тамплиеры пролетариата, 2013)
- У пошуках Темного Логосу (рос. В поисках темного Логоса, 2013)
- Філософія війни (рос. Философия войны, 2013)
- Мартін Гайдеггер. Можливості російської філософії (рос. Мартин Хайдеггер. Возможность русской философии, 2013)
- Ноомахія: війни розуму. Три Логоса: Аполлон, Діоніс, Кібела (рос. Ноомахия: войны ума. Три Логоса: Аполлон, Дионис, Кибела, 2014)
- Нова формула Путіна. Основи етичної політики (рос. Новая формула Путина. Основы этической политики, 2014)
- Війна континентів. Сучасний світ в геополітичній системі координат (рос. Война континентов. Современный мир в геополитической системе координат, 2014)
- Євразійський реванш Росії (рос. Евразийский реванш России, 2014)
- Україна. Моя війна. Геополітичний щоденник (рос. Украина. Моя война. Геополитический дневник, 2015)
- Ноомахія. Війни розуму. Англія чи Британія? Морська місія і позитивний суб'єкт (рос. Ноомахия. Войны ума. Англия или Британия? Морская миссия и позитивный субъект, 2017)
- Ноомахія. Війни розуму. Велика Індія. Цивілізація Абсолюту (рос. Ноомахия. Войны ума. Великая Индия. Цивилизация Абсолюта, 2018)[52]
Дугіна часто описують як головного ідеолога путінської Росії, представника й натхненника сучасного євразійства, що ідейно обґрунтував потребу у війні Росії проти Грузії в 2008 році та проти України з 2014 року. Іноді його характеризують як окультного письменника, «Распутіна Путіна», «мозок Путіна»[53][54]. Фактичний вплив Дугіна на погляди Путіна є предметом дискусій. Деякі російські експерти називають його «духовним порадником Путіна», а інші, здебільшого в Москві, кажуть, що він не настільки впливова особа і лише прагне виглядати близьким до Кремля задля особистої вигоди[55].
Ідеї Дугіна схвалювали такі громадські та політичні діячі Росії як журналіст Першого каналу Михайло Леонтьєв[56], співробітник Адміністрації Президента РФ Іван Демидов[57], професор СПбГУ Юрій Солонін[58], ведучий програми «Судіть самі» (рос. Судите сами) Першого каналу Максим Шевченко[59].
У 2014 році в Росії відбувся[60] збір підписів за звільнення професора факультету соціології МДУ та лідера міжнародного євразійського руху Олександра Дугіна через публічні заклики вбивати українців: «ми вважаємо, що публічна діяльність „професора“ Дугіна несумісна із займаним ним постом у системі державної освіти, завдає шкоди образу російської науки й статусу МДУ ім. Ломоносова»[61][62].
Російський громадський і церковний діяч, протодиякон Андрій Кураєв називав вчення Дугіна окультним і таким, що прагне перетворити православ'я на революційно-терористичну ідеологію[63].
За переконанням колишнього депутата Державної думи РФ Іллі Пономарьова, Дугін причетний до організації вбивства українських полонених в Оленівці[64].
- У збірнику новел Віктора Пелевіна «П5: Прощальні пісні політичних пігмеїв Піндостана» (2008) як персонаж на ім'я Дюпен.
- У фільмі «Generation П» Іван Охлобистін грає роль бородатого націоналіста, в якому легко впізнається Дугін[65].
- У 2021 році був згаданий в музичному альбомі «Красота и уродство» репвиконавця Oxxxymiron, в треці «Нон-Фикшн».
- FINIS MUNDI [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.] — Цикл театралізованих музично-філософських постановки, які йшли в 1997—1998 року на Радіо 101.
- «Богема против НАТО (1998)»[66] — відео-арт, перформанс за участю ноиз-виконавців CISFINITUM, Олексія Борисова, Павла Жагуна і арт-групи «Север».
- Barbarossa Umtrunk – Tagebuch eines Krieges (2005—2015)[67] — музичний альбом у стилі індастріал і дарк-ембієнт, вийшов на німецькому лейблі SkullLine.
