Завадовський Петро Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Васильович Завадовський
Народився10 (21) листопада 1738(1738-11-21)
Красновичі, Стародубський полк
Помер10 (22) січня 1812(1812-01-22) (73 роки)
Петербург
ПохованняОлександро-Невська лавра і Лазарівське кладовище (Санкт-Петербург)
Країна Російська імперія
Діяльністьполітик
Alma materєзуїтське училище м. Орша, Києво-Могилянська академія
УчасникБитва при Ларзі і Битва при Кагулі
Титулграф «Священної Римської імперії германської нації» і Російської імперії
Посадасенатор, перший міністр народної освіти Російської імперії
Військове званнягенерал-майор
Конфесіяправослав'я
РідЗавадовські
БатькоВасиль Завадовський
МатиМарія Ширай
У шлюбі зВіра Апраксіна
Діти13 дітей
Автограф
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського орден Білого Орла орден Святого Станіслава Орден Святого Іоанна Єрусалимського
Герб
Герб

Петро Васильович Завадовський (нар. 10 (21) листопада 1738(17381121), Красновичі — 10 (22) січня 1812) — український аристократ й державний діяч Російської імперії. Дійсний таємний радник, сенатор, перший міністр народної освіти, голова Департаменту Законів Державної Ради.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в с. Красновичі Стародубської 2-ї сотні Стародубського полку (пізніше — Чернігівської губернії). Початкову освіту отримав у домі Михайла Ширая — дядька по матері, стародубського підкоморія.

Підлітком був відправлений навчатися в єзуїтському училищі м. Орша. Після закінчення училища слухав лекції у Києво-Могилянській академії.[1] Служив дрібним чиновником (повітчиком) у Малоросійській колегії, а згодом поступив до канцелярії малоросійського генерал-губернатора Петра Румянцева, який був одночасно і президентом Малоросійської колегії. Петро Румянцев звернув увагу на здібного й діловитого молодого урядовця і почав доручати йому важливі справи.

Під час російсько-турецької війни 1768–1774 Петро Румянцев був призначений командиром спочатку 2-ї армії, а згодом 1-ї армії й узяв Завадовського із собою правителем секретної канцелярії. На війні Завадовський відзначився в битвах при Ларзі і Кагулі. Разом з Семеном Воронцовим редагував текст Кючук-Кайнаджирського мирного договору 1774.

1775 супроводжував Петра Румянцева до Санкт-Петербурга. Потрапив у поле зору імператриці Катерини II і на два роки став її кабінет-секретарем та фаворитом. Був нагороджений великими маєтками в Чернігівській та Могильовській губерніях. Після 1777 засідав у Правительствуючому Сенаті, управляє банками, головує в Комісії законів, ревізує присутственні місця, відає навчальними закладами. Підтримує дружбу з Олександром Безбородьком.

Був головою Комісії з запровадження народних училищ. Намагався поповнювати склад учителів народних училищ охочими з числа студентів Київської академії. В листі до митрополита Київського і Галицького Самуїла (Миславського), датованому 4 жовтня 1789, Завадовський просив останнього рекомендувати йому 15 «охочих, які б побажали собі вчительське звання отримати», бо, як він сам пересвідчився, «між усіма присланими для заняття вчительських посад в Комісію з запровадження училищ в різні часи та з різних духовних семінарій найкращими, найздібнішими та й найгречнішими виявлялись завжди ті, хто навчався в Київській академії».

1793 Завадовському наданий титул графа «Священної Римської імперії германської нації», 1795 — графа Російської імперії. Імператор Павло I підтвердив російський графський титул і надав Завадовському св. Андрія Первозванного орден. По смерті князя Олександра Безбородька відправлений у відставку.

За імператора Олександра I став 1802 року першим у Росії міністром народної освіти. За час його служби в міністерстві в державі було відкрито багато парафіяльних шкіл, у селах — народні школи, в повітах — повітові училища, в губернських містах — гімназії. Було засновано 3 університети, в тому числі Харківський університет (нині Харківський національний університет).

Адам Єжи Чорторийський завадив реалізувати план Петра Завадовського відкрити у Києві університет для боротьби з полонізацією краю.[1]

1810 залишив посаду міністра, був призначений головою департаменту законів у Державній раді Російської імперії. Завідував цензурою, уклав цензурний устав, який виявився досить ліберальним і тому невдовзі (1812) був змінений.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ ст.).— Львів: Світ, 1996.— 448 с.— С. 32. ISBN 5-7773-0359-5

Література

[ред. | ред. код]