Квінт Енній
Квінт Енній (лат. Quintus Ennius; 239 до н. е., Рудія[en] — 169 до н. е., Рим) — давньоримський поет, драматург і сатирик, найвпливовіший в тріаді ранніх латинських епічних поетів, разом з Лівієм Андроніком та Гнеєм Невієм. Його поема «Аннали», що розповідає історію Риму від мандрів Енея до сучасності поета, була найпопулярнішим римським національним епосом у ІІ-І ст. до н. е., поки її не затьмарив Вергілій своєю «Енеїдою».[5][6]
Про самого Квінта Еннія відомо небагато. За походженням був греком і народився у 239 році до н. е. в м. Рудії (між Бріндізіоном і Тарентом) у колишній Великій Греції, що була завойована Римом за 40 років до його народження. у 204 році Марк Порцій Катон привіз Еннія в Рим з Сардинії, де той ніс військову службу. У столиці Енній займався педагогічною діяльністю і, завдяки своїм літературним здібностям, швидко завоював прихильність багатьох знатних римлян, що почали у той час усвідомлювати силу поезії. Зокрема, його шанували Сципіони.[7]
У 189 році до н. е. Марк Фульвій Нобіліор, вирушаючи до Етолії, запросив з собою Еннія, щоб той потім зміг оспівати його подвиги. Син цього вельможі добився для Еннія в 184 році до н. е. прав римського громадянина. Помер Енній у 169 році до н. е. від подагри, через те що, за свідоцтвом Горація, полюбляв заохочувати свій поетичний талант дарами Вакха.[7]
Знав три мови і, як він казав, «мав три серця». Це була його рідна оскійська мова, а також грецька, якою він здобував освіту, і латина.[6]
Поетична діяльність Квінта Еннія охоплювала всі галузі поезії: серед його творів були трагедії, комедії, сатири. Втім, всі його праці дійшли до нас лише в уривках.
Найбільшу славу поету принесла його поема Annales (укр. літопис); пізніші граматики дали їй назву «Romais». Ймовірно, що Енній працював над «Анналами» значну частину свого життя і випускав їх неодноразово, доповнюючи кожне видання новими подіями. У повному вигляді поема, за припущенням, складалися з 18 книг, по 1500−1800 віршів у кожній, і розповідала історію римлян від прибуття міфічного Енея в Італію і до часів самого поета (подій 178—175 рр. до н. е). До нас дійшло трохи більше 600 віршів з приблизно 30 000.[a][8]
У своїй праці приділяє значну увагу Другій Пунічній війні, що, за припущеннями і спонукала поета почати писати, але майже проігнорована Перша Пунічна війна.[8][9]
Судячи з усього, Енній збирав для своєї праці численні матеріали у вигляді суспільних та приватних хронік, сімейних переказів тощо, і хотів створити художню епопею на кшталт Гомера. Це особливо виявляється з передмови до поеми, де Енній розповідав, що бачив уві сні Гомера, який розкрив йому таємниці всесвіту і потойбічного життя і повідомив, що душа його, Гомера, побувавши в тілі павича, переселилась тепер в Еннія.[8]
Наслідування Гомеру проявилось і в тому, що Енній написав свою поему гекзаметрами, вперше в римській літературі використавши цей розмір. Ці спроби далеко не завжди були вдалими, чим частково пояснюється сувора оцінка твору Теодором Моммзеном .[8]
Сучасні історики вважають, що поема також цінна як джерело відомостей з історії Стародавнього Риму і, свого часу, справила великий вплив на формування традиційних образів у римській історіографії.[10]
Енній пробував свої сили і в інших видах літератури. Збереглися уривки з 22 драм Еннія, з яких видно, що сюжети для трагедій він брав переважно з міфів про Троянську війну і в обробці їх примикав, головним чином, до Евріпіда, скепсис якого знаходив сильний відклик в душі Еннія.
З грецькими оригіналами Енній поводився досить вільно і, ймовірно, старався пристосувати їх до потреб римської сцени; так, наприклад, в «Іфігенії» хор дівчат, який виведений в Еврипіда, Енній замінив на хор солдатів. З римського життя нам достеменно відома лише одна п'єса Еннія — «Викрадення сабінянок». Від комедій Еннія залишилися лише два заголовки. Теренцій зараховує Еннія до авторів, які поєднували у своїх творах події з кількох грецьких оригіналів.[8]
У дидактичному вірші «Epicharmus» Енній, приєднуючись до поглядів названого сицилійського філософа, виклав (у трохеїчних тетраметрах) його матеріалістичне натурфілософське вчення. Подібним раціоналістичним напрямком відрізняється і, написаний імовірно тим же розміром, твір «Euhemerus — sacra historia», який містив в собі відомий погляд на походження богів. Цей твір зберігся головним чином у переробленні Лактанція. Гумористичним доповненням до цієї філософії є дидактична поема (в гекзаметрах) з кухонного світу: «Hedyphagetica» («ласощі»); вцілілий уривок з неї перераховує різні сорти риб.[8]
А ще Енній писав сатири та епіграми, і в останніх вперше, здається, започаткував у римській літературі елегійний дистих. Творам Еннія не вистачало художньої обробки, але він мав безперечний талант (ingenio maximus, arte rudis називає його Овідій) і тому, сильно вплинув на наступних поетів (наприклад, на Вергілія), які запозичили у нього багато красивих оборотів. Особливо цінували Еннія Цицерон та Вітрувій. За свідоцтвом Авла Гелія, ще в II-му столітті уривки з «Анналів» входили у програму публічних читань.[8]
Один з найвідоміших римських педагогів І ст. н. е., Квінтіліан, сказав:[7]
|
Еннія нам слід шанувати немов гаї, священні своєю давниною, в яких величезні і старі дуби зачаровують не стільки красою, як святістю. Оригінальний текст (лат.) Ennium sicut sacros vetustate lucos adoremus, in quibus grandia et antiqua robora non tantam habent speciem quantam religionem |
|
- ↑ Для оцінки обсягу поеми і визначення її змісту дослідники опираються на свідоцтва античних письменників.
- ↑ [[:ru:s:МСЭ2/Энний_Квинт|Энний_Квинт]]_//_''[[:d:Q66386517|Малая_советская_энциклопедия]]''
