Кравчук Олексій Анатолійович
Олексій Анатолійович Кравчук (нар. 3 квітня 1963, м. Лієпая, Латвія) — український актор, режисер, педагог та організатор театрального процесу. Син актора і режисера Анатолія та акторки Ірини Кравчуків. Заслужений діяч мистецтв України (2012). Лауреат премії імені Володимира Блавацького (2008)[2].
Цей розділ статті ще не написано. |
Після повномасштабного нападу росії вступив добровольцем до 80 окремої десантно-штурмової бригади (позивний «Артист», «Святий Миколай»), був контужений[3][4][5][6][7]. З липня 2023 року – повернувся до роботи у театрі[8].
Вивчав акторську майстерність (1988) та режисуру (1995) у Харківському інституті мистецтв. Працював актором у Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1985—1988), пізніше у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (1988—91, 1999—2012), а у 2006–12 — директором останнього. У 1995—99 та у 2012 був режисером Донецького драмтеатру; у 2000—02 — в. о. головного режисера Першого українського театру для дітей та юнацтва у Львові; від 2012 — головний режисер Луганського театру ляльок. З 2015-го — директор — художній керівник Львівського академічного театру «І люди, і ляльки». Олексій Кравчук викладав у Львівському університеті (2001—05)[9].
В репертуарі актора є і комедійні, і драматичні ролі, його манера гри вирізняється простотою і змістовністю. Як режисер намагається сценічними засобами створити художні образи й динаміку, яка розкриває ідею та фабулу вистави; знаходить сучасні засоби вираження у постановках на історичні теми[2].
- Юда, Командор («На полі крові», «Камінний господар» Лесі Українки),
- Семянніков, Офіцер («Між двох сил» В. Винниченка),
- Потвора, Памва («Благодарний Еродій», «Наркіс» за Г. Сковородою),
- Старий («Сад нетанучих скульптур» за Л. Костенко),
- Олексій («Кабанчик» В. Розова),
- Лопахін («Садок вишневий» за А. Чеховим),
- Раскольников («Сни» за романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського),
- Злодюжка («Оперетка» В. Ґомбровича),
- Калігула (однойм. п'єса А. Камю),
- Король («Двір Генріха ІІІ» за А. Дюма)[2].
- 2020 — «Діти Ноя» за однойменним романом Еріка-Емманюеля Шмітта; реж. Михайло Урицький — Отець Понс[10]
Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
- «Учитель танців» Лопе де Веґи (1995)
- «Закон» В. Винниченка (1996)
- «Піґмаліон» Б. Шоу (1997, також роль Гіґґінса)
- «Отак загинув Гуска» М. Куліша
- «Як важливо бути серйозним» О. Вайлда (обидві — 1998)
- «Золотий човник» за п'єсою «Івасик-Телесик» М. Кропивницького
- «Зайчик-хвалько» С. Михалкова (обидві — 2002)
- «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета (2006, також роль Естрагона;)
- «Кольори» П. Ар'є
- «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло (обидві – 2008)
- «Гамлет» В. Шекспіра
- «Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Кобиліна
- «Оскар…» за Е.-Е. Шміттом (усі — 2011)
- «Маскарад» М. Лермонтова (2012)
- «Синій птах» М. Метерлінка (2013)[2][11].
- Львівський академічний театр «І люди, і ляльки»)
- 2019, 31 травня — «Пустостан» Маліни Пшешлуги[12][13][14]
- 2021, 4 червня — «Сніжинка для Вовчика» Надії Крат
- 2006 — Гран-прі Міжнародного фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», м. Керч, АР Крим[15]
- 2007 — Львівська обласна премія імені Бориса Романицького в категорії «Драматургія, театральне мистецтво»[2]
- ↑
[[:d:Q2818964|різні_автори]]_[[:Енциклопедія_сучасної_України|Енциклопедія_сучасної_України]] _—_[[:Інститут_енциклопедичних_досліджень_НАН_України|Інститут_енциклопедичних_досліджень_НАН_України]],_2001._—_ISBN_966-02-2075-8 [[d:Track:Q4201869]][[d:Track:Q2818964]][[d:Track:Q4532152]]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кравчук Олексій Анатолійович |
- Олекса Кравчук у соцмережі «Facebook»
- Олексій Кравчук у каталозі режисерів портала «Театральна риболовля» [Архівовано 18 травня 2022 у Wayback Machine.]