Мирослав Туджман
Мирослав Туджман (хорв. Miroslav Tuđman, МФА: [mîroslaʋ, mǐ- tûdʑman]; нар. 25 травня 1946, Белград — пом. 31 січня 2021, Загреб) — хорватський учений та політик, найстарша дитина і старший син першого президента Хорватії Франьо Туджмана.[5][6][7]
Народився у Белграді,[7] де закінчив початкову школу, після чого в 1961 році переїхав із сім'єю в Загреб. Народився рівно на 1-шу річницю вінчання його батьків.[8] Названий Мирославом на честь знаменитого письменника Мирослава Крлежі, якого в той час обожнював його батько.[8]
1965 року закінчив гімназію, а 1970 року — філософський факультет Загребського університету за напрямом «філософія» і «соціологія». 1975 року здобув ступінь магістра з теми «Когнітивно-логістичні елементи фактів та інформації». Входив до професорсько-викладацького складу, а 1985 року в цьому ж університеті здобув ступінь доктора інформаційних наук, захистивши дисертацію на тему «Парадигма інформатики». З 1988 завідував кафедрою документознавства відділення інформаційних наук філософського факультету Загребського університету. 1988 року обраний доцентом. 1989 року заснував при факультеті Інститут інформаційних досліджень, ставши першим його керівником (1989—1990).[6] Був заступником декана філософського факультету (1990—1991). Викладав такі дисципліни, як теорія інформатики, організація знань, розвідувальні системи і служби. 1991 року обраний екстраординарним професором. Того ж року брав участь у хорватській війні за незалежність, а в 1992 році став керівником Центру стратегічних досліджень. Двічі був заступником керівника Управління національної безпеки та засновником і директором Хорватської розвідувальної служби (з 1993 по 1998 та в 1999—2000 рр.).[6] Головував у колегіях із національної безпеки в Дипломатичній академії, Воєнній школі та Розвідувальній академії. 1995 року Президент Туджман нагородив його орденом князя Домагоя за заслуги воєнного часу як члена політичної адміністрації Міністерства оборони.[9] 1998 року він дістав посаду штатного професора філософського факультету Загребського університету.[7]
2000 року започаткував міжнародний журнал National Security and the Future (Національна безпека і майбутнє), де був головним редактором. У 2004 році призначений завідувачем кафедри організації знань відділення інформаційних наук філософського факультету Загребського університету. Був організатором низки науково-професійних конференцій у галузі інформатики і національної безпеки та дослідником у галузі інформаційних наук, національної безпеки та розвідувальної діяльності. Прочитав низку лекцій у США, Німеччині, Болгарії, Великій Британії, Чехії та Угорщині.
Перший досвід у політиці здобув 1990 року як співзасновник (спільно зі своїм другом Антуном Вуїчем) недовговічної лівої партії Соціал-демократи Хорватії, але незабаром перейшов до партії свого батька — консервативної Хорватської демократичної співдружності (ХДС).[5] Однак упродовж 90-х був здебільшого політично неактивним. Після смерті батька та першої поразки ХДС на виборах у 2000 році балотувався в Загребську скупщину на місцевих виборах 2001 року як незалежний кандидат, набравши 7,6 % голосів.
Того ж року разом із Ненадом Іванковичем заснував маргінальну праву партію Хорватське істинне відродження, ставши її головою. 2002 року, після перемоги Іво Санадера у виборах голови ХДС і розпуску ряду окружних і міських організацій, три депутати Анте Бельо, Джуро Нявро і Даріо Вукич вступили до партії Туджмана, завдяки чому вона стала парламентською у четвертому скликанні хорватського парламенту. До фракції приєдналася і незалежна депутатка Лєрка Мінтас-Ходак. Пізніше Хорватське істинне відродження співпрацювало з Хорватським блоком (ще однією дрібною партією, що вийшла з лона ХДС), який очолював Івич Пашалич. Проте на парламентських виборах 2003 року вони не здобули популярності (1,7 % голосів).[5][6] На парламентських виборах 2007 року партія Туджмана-молодшого не висувала своїх кандидатур.
2009 року як номінально незалежний кандидат балотувався на президентських виборах, набравши 4,09 % голосів і посівши сьоме місце в першому турі.[5][6]
2010 року був співзасновником руху Хорватський ріст (ХРАСТ), але покинув його і повернувся до ХДС, від якої на виборах 2011 року був обраний депутатом хорватського парламенту 7-го скликання.[10] На трьох наступних виборах у 2015 році, 2016 та 2020 роках був обраний депутатом парламенту відповідно 8-го, 9-го та 10-го скликань.
Помер 31 січня 2021 року в Загребській лікарні інфекційних хвороб, куди був госпіталізований за кілька днів до того через ускладнення коронавірусної хвороби на тлі епідемії COVID-19 в Хорватії.[11] Похований 4 лютого 2021 року на загребському кладовищі Мирогой.[12]
Туджман є автором та упорядником кількох книжок і збірників. Він також опублікував понад 150 наукових і професійних праць у вітчизняних і закордонних журналах і збірниках. До його найважливіших праць належать:
- Struktura kulturne informacije (1983) [13][14]
- Paradigma informacijske znanosti (1985), doktorska disertacija [15]
- Teorija informacijske znanosti (1986) [16]
- Obavijest i znanje (1990) [17]
- Uvod u informacijsku znanost (1992), srednjoškolski udžbenik [18]
- Priča o Paddyju Ashdownu i Tuđmanovoj salveti (2003) [19] (PDF) [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- Krivi za zločin samoodređenja? (2003) [20]
- Prikazalište znanja (2003) [21]
- Istina o Bosni i Herecegovini (2005) [22]
- Vrijeme krivokletnika (2006) [23]
- Informacijsko ratište i informacijska znanost (2008) [24][25]
- Programiranje istine (2012) [26][27]
- Programirane hereze i hrvatski otpori (2013) [28]
- Bosna i Hercegovina u raljama zapadne demokracije (2013) [29][30]
- Oslobađajuće presude haškoga Suda Tuđmanovoj Hrvatskoj (2014) [31] (PDF) [Архівовано 2 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Tuđmanov arhiv (2015) [32][33]
- Druga strana Rubikona (2017) [34][35]
- Haški krivolov (2019) [36][37][38]
- 1995: Орден князя Домагоя зі стрічкою.[39]
- 2006: премія «Ми були перші, коли було треба».
- 2017: премія Любиці Штефан.[40]
