Очікує на перевірку

Мінархізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Форми державної влади й політичні системи
Політичні режими
Форми правління
Соціально-економічні ідеології
Ідеології громадських свобод
Гео-культурні ідеології
Структура влади
Портал ПорталКатегорія Категорія

Мінархізм (від латинської minimus — найменший + давньогрецького ἄρχη — початок, влада) — тип організації держави, у якому держава виконує тільки функції захисту прав громадян та оборони. Як правило, більшість мінархістів виступають за державне забезпечення тільки судової системи, поліції та армії.[1]

Разом із анархо-капіталізмом є однією з галузей лібертаріанської політичної філософії. Синонімами мінархізму є такі поняття як мінімальний етатизм, мінімальний державний апарат та лімітований державний лібертаріанізм (лібертаріанство).

Історія

[ред. | ред. код]

У лібертаріанській політичній філософії держава - це «нічний сторож», єдиними функціями якого є забезпечення своїх громадян армією, поліцією і судами, таким чином захищаючи їх від агресії, крадіжок, порушення договорів і шахрайства[2]. Велика Британія XIX століття була описана істориком Чарльзом Тауншендом як приклад цієї форми правління серед західних країн.[3] Першопочатково був запропонований термін “держава — нічний сторож” (нім. Nachtwächterstaat) німецьким соціалістом Фердинандом Лассалем під час його промови в 1862 році в Берліні. Він критикував буржуазну ліберальну обмежену державу, порівнюючи її з нічним сторожем, чиїм єдиним обов’язком було б запобігати крадіжкам. Фразу швидко підхопили та застосовували для опису капіталістичної держави.[4] Термін мінархізм ввів Семюель Конкін в 1970—1971 роках, тоді він описав його негативно[5]. Цей термін популяризував Роберт Нозік у своїй праці “Анархія, Держава та Утопія” (1974).[6]

Основа цього устрою держави зазвичай асоціюється з об'єктивізмом та праволіберальної політичної філософії[7]. Однак, концепцією мінархізму не користуються анархічні ліволіберали. Проте деякі анархісти та ліволіберали також пропонують та підтримують мінархічний принцип через те, мережі соціального захисту є короткотривалими цілями для робочого класу[8]; вони вірять, що відміна підтримки державою необхідна лише для знищення капіталізму та держави заодно[9]. Інші ліволіберали надають перевагу корпоративному добробуту, ніж соціальній підтримці бідних.[10]

Найвідоміші у світі мінархісти: Бенжамін Констан, Герберт Спенсер, Леонард Рід, Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Джеймс М. Б'юкенен, Мілтон Фрідман, Айн Ренд, Роберт Нозік.

Функціями такої держави є неагресивний захист своїх громадян за допомогою війська, поліції та судів, таким чином це запобігатиме крадіжкам та конфліктам, також забезпечуватиме священне право на приватну власність. Мінархісти зазвичай пояснюють, що держава - це наслідок дотримання принципів антиагресії[1]. Вони доводять те, що анархо-капіталізм є непрактичним, тому що він не може забезпечити функцію “нічного сторожа” задля уникнення конфліктів[11]. Також типовим аргументом є неефективність судової системи при анархо-капіталізмі, оскільки компанії захищатимуть інтереси тих, хто їм більше платить[12]. Деякі мінархісти кажуть, що держава — неминучий процес у суспільстві, вважаючи анархізм марним[13]. Вони дотримуються думки Роберта Нозіка, котрий вважав державний принцип “нічного сторожа” основою, яка дозволяє працювати будь-якій політичній системі, яка поважає фундаментальні права особистості, тому цей вчений виправдовує існування держави.[6]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Grimm, Linda (2020). Venezuelan President Declared Illegitimate; Opposition Leader Recognized : January 10, January 15, January 23, February 4, May 17, and August 5, 2019. Historic Documents of 2019. 2455 Teller Road, Thousand Oaks California 91320: CQ Press. с. 15—28. ISBN 978-1-5443-8466-5.
  2. Smith, Tara. Peikoff, Sylvan Leonard (1933– ). The Dictionary of Modern American Philosophers. doi:10.5040/9781350052444-0759. Процитовано 17 вересня 2020.
  3. Утяшов Э.К., Утяшова О.В. Военно-административный договор как альтернатива реквизиции в условиях военного положения. Национальная безопасность / nota bene. Т. 2, № 2. 2019-02. с. 27—32. doi:10.7256/2454-0668.2019.2.29342. ISSN 2454-0668. Процитовано 17 вересня 2020.
  4. Sawer, Marian. (2003). The ethical state? : social liberalism in Australia. Carlton, Vic.: Melbourne University Press. ISBN 0-522-85082-0. OCLC 54814831.
  5. StateMaster — Encyclopedia: Minarchism. Архів оригіналу за 19 травня 2010. Процитовано 18 січня 2011.
  6. а б Nozick, Robert. ([1974]). Anarchy, state, and utopia. New York: Basic Books. ISBN 0-465-00270-6. OCLC 1117735.
  7. Dorsen, Norman (2000-02). Baldwin, Roger Nash (21 January 1884–26 August 1981), civil libertarian and social activist. American National Biography Online. Oxford University Press.
  8. Evans, Danny (8 травня 2018). Spanish anarchists and the Republican state, 1931–1936. Revolution and the State. Routledge. с. 7—28. ISBN 978-1-315-16123-5.
  9. McKay, Iain. (2008-). An anarchist FAQ. Edinburgh: AK Press. ISBN 978-1-902593-90-6. OCLC 182529204. Архів оригіналу за 18 вересня 2009. Процитовано 17 вересня 2020.
  10. CHAPTER FIVE. Libertarian Case Studies. Selfish Libertarians and Socialist Conservatives?. Stanford University Press. 31 грудня 2020. с. 121—144. ISBN 978-1-5036-0029-4.
  11. Long, Roderick T.; Machan, Tibor R. (2008). Anarchism/minarchism : is a government part of a free country?. Aldershot, Hants, England: Ashgate. ISBN 978-0-7546-9303-1. OCLC 471127819.
  12. Holcombe, Randall G. (5 липня 2017). Government: Unnecessary but Inevitable. Anarchy And the Law. Routledge. с. 354—370. ISBN 978-1-315-08234-9.
  13. Emmett, Ross B. (2011). Frank H. Knight in Iowa City, 1919-1928 (вид. 1st ed). Bingley [England]: Emerald Group. ISBN 978-1-78052-009-4. OCLC 763157190.

Посилання

[ред. | ред. код]