Мішель Вельбек
Міше́ль Вельбе́к (фр. Michel Houellebecq фр. вимова: [miʃɛl wɛlˈbɛk], справжнє прізвище — Тома, Thomas; народився 1958) — французький прозаїк, поет, співак, сценарист, кінорежисер. Лауреат Премій за найкращу книгу року (1998), Інтеральє (2005). Лауреат Гонкурівської премії (2010) за роман «Карта і територія».[5][6] Один з найбільш читаних у світі французьких авторів.
Мішель Вельбек народився 26 лютого 1958 р. на острові Реюньйон, володінні Франції в Індійському океані. Його батько, провідник в горах, і його мати, лікар-анестезіолог, приділяли йому мало уваги після народження сестри. Спочатку його виховували бабуся і дідусь по материнській лінії, що жили в Алжирі, а у шість років його забрала до себе бабуся з боку батька, Генрієта, активна прихильниця комуністичної партії. З нею в Вельбека складаються прекрасні стосунки, саме її прізвище він вибере згодом своїм літературним псевдонімом. У шістнадцять років Вельбек відкриває для себе твори Говарда Лавкрафта, творчості якого він через двадцять років присвятить окрему книгу. Майбутній письменник відвідує підготовчі курси при ліцеї Шапталя (Chaptal) в Парижі, щоб в 1975 р. вступити у Національний агрономічний інститут Париж-Гріньон (Institut National Agronomique Paris-grignon). Там він створює літературний журнал «Карамазов» (Karamazov), для якого пише декілька поем, і робить постановку любительського фільму, під назвою Cristal de Souffrance.
У тому ж році з'являється на світ його син Етьєн. Далі в житті Вельбека наступає період безробіття і відбувається розлучення з дружиною. Все це викликає у нього глибоку депресію. З 1983 року Вельбек працює в Парижі системним адміністратором, потім деякий час — у Міністерстві сільського господарства (цей період життя письменника знайде відображення в його дебютному романі «Розширення простору боротьби»), і нарешті, — в Національній асамблеї.
Літературну діяльність Мішель Вельбек починає з написання віршів і есе. У 1991 письменник публікує свої перші книги — збірка есе «Залишитися живим», присвячений постаті поета в сучасному світі, і дослідження про творчість американського письменника, класика літератури жахіть, Говарда Філіпса Лавкрафта «Г. Ф. Лавкрафт: Проти світу, проти життя». Через рік з'являється поетичний збірник «Гонитва за щастям». Його перші твори залишаються непоміченими.
Популярність до Мішеля Вельбека приходить разом з виходом його першого роману «Розширення простору боротьби» (1994), у якому він ставить під сумнів ліберальні досягнення західного суспільства. Головним об'єктом критики стає сексуальна свобода, що на практиці обертається, на думку письменника, черговою пасткою для сучасної людини. Тема отримує розвиток в наступному романі Вельбека «Елементарні частки» (1998), у якому він аналізує шлях, пророблений західним суспільством, починаючи з сексуальної революції 1960-х, і приходить до невтішного висновку — людство приречене. Ця книга приносить французькому автору всесвітню славу і державну премію «Гран прі» з літератури.
Роман Вельбека «Можливість острова» (2005) завоював літературну премію «Інтеральє». За мотивами своєї книги Вельбек поставив однойменний художній фільм. Картина, прем'єра якої відбулася в серпні 2008 року в рамках кінофестивалю в Локарно, не викликала ентузіазму в критиків і викликала розгромні рецензії.
Мішель Вельбек залишив Францію в кінці 1990-х (можливо, не останню роль у цьому рішенні зіграли судове переслідування та загрози з боку представників мусульманської громади), жив в Ірландії, потім в Іспанії.
У 2010 році Вельбека звинуватили в плагіаті. За заявою французького інтернет-порталу Slate, письменник в своєму новому романі «Карта і територія» скопіював декілька абзаців з французької Вікіпедії практично без змін. Статті, які частково скопіював автор: Фредерік Ніу (Frédéric Nihous), кімнатна муха (Mouche domestique) та Бове (Beauvais).[7]
Проте саме цього 2010 року Вельбек здобув давно очікувану Гонкурівську премію, що є найвищою відзнакою письменника-романіста у Франції. Популярний літературний журнал «Le Magazine Littéraire» на першій сторінці помістив великий заголовок «Мішель Вельбек, нарешті!»[8] Премією відзначено саме роман «Карта і територія». Це була третя номінація Вельбека на Гонкурівську премію, попередні дві спроби, коли було висунуто його романи «Елементарні частинки» та згодом «Можливість острова», зазнали невдачі.
- H.P. Lovecraft. Contre le monde, contre la vie, éditions du Rocher (1991)
- Rester vivant, méthode, La Différence (1991)
- La Poursuite du bonheur, poèmes, La Différence (1992), відзначено премією Трістана Цара
- Extension du domaine de la lutte, roman, Maurice Nadeau (1994)
- " Approches du désarroi ", contribution, in Objet perdu. Idées — Fictions — Images, album collectif, Parc (1995)
- La Peau, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (680 примірників, травень 1995)
- La Ville, poèmes, livre d'artiste avec Sarah Wiame (25 примірників, січень 1996)
- Le Sens du combat, poèmes, Flammarion (1996), відзначено премією Флори
- Rester vivant et La Poursuite du bonheur, réédition remaniée en un volume, Flammarion (1997)
- Interventions, recueil d'articles, Flammarion (1998)
- Les fourmis imaginaires, essai, Flammarion (1998)
- Les Particules élémentaires, roman (премія Novembre) Flammarion (1998)
- Елементарні частинки («Фоліо», 2005)
- Renaissance, poèmes, Flammarion (1999)
- Lanzarote, récit, Flammarion (2000)
- Poésies, poèmes, J'ai lu (2000)
- Plateforme, roman, Flammarion (2001)
- Платформа («Фоліо», 2004)
- " J'ai un rêve ", Bordel, n° 3, Flammarion, (2003)
- La Possibilité d'une île, roman (премія Interallié), Fayard (2005)
- Можливість острова («Фоліо», 2007)
- Ennemis publics, Flammarion Grasset (2008) (листування з філософом Бернаром-Анрі Леві)
- Interventions 2, recueil d'articles, Flammarion (2009)
- La Carte et le Territoire, Flammarion (Гонкурівська премія) (2010)
- Карта і територія («Фоліо», 2012)
- Configuration du dernier rivage, Flammarion (2013)
- Non réconcilié. Anthologie personnelle: 1991—2013, Poésie/Gallimard (2014)
- Soumission, Flammarion (2015)
- «Покора» («Клуб сімейного дозвілля», 2015)
Як режисер:
- 1978 : Cristal de souffrance (чорно-білий німий фільм на 30 хвилин)
- 1982 : Déséquilibres (короткометражний чорно-білий фільм на 12 хвилин)
- 2001 : La Rivière (короткометражний фільм на 16 хвилин)
- 2008 : La Possibilité d'une île
Як сценарист:
- 1999 : Extension du domaine de la lutte, разом з Філіппом Ареоем (Philippe Harel)
- 2004 : Monde extérieur de David Rault, разом з Loo Hui Phang
- Le Sens du Combat (1996), читання віршів на тлі імпровізованої музики за участі Jean-Jacques Birgé et Martine Viard, éd. Radio-France (France Culture)
- Présence humaine (2000), Мішель Вельбек співає деякі свої тексти на музику Бернара Бургала (Bertrand Burgalat); disque sorti chez Tricatel
- Établissement d'un ciel d'alternance (2007), читання віршів за участі композитора Жана-Жака Бірге (Jean-Jacques Birgé) (GRRR, dist. Orkhêstra)
- «Покора». — Харків: «Клуб сімейного дозвілля», 2015. Переклав Іван Рябчій
- Мішель Уельбек. Карта і територія («Фоліо», 2012, ISBN 978-966-03-5921-5) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Мішель Уельбек. Розширення поля боротьби («Всесвіт», № 3—4 за 2007 р.)
- Мішель Уельбек. Можливість острова («Фоліо», 2007, ISBN 978-966-03-3778-7)
- Мішель Уельбек. Елементарні частинки («Фоліо», 2005, ISBN 966-03-3236-X)
- Мішель Уельбек. Платформа («Фоліо», 2004, ISBN 966-03-2365-4)
- Мішель Уельбек: Життя як супермаркет [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Czech_National_Authority_Database
