Ольгерд
Ольге́рд Гедимінович (бл. 1296 — 24 травня 1377) — великий князь литовський і руський (1345—1377). Представник литовської династії Гедиміновичів. Син великого литовського князя Гедиміна. Один із головних будівничих Великого князівства Литовського[14]. Батько литовського князя і польського короля Ягайла. Князь вітебський (з 1320) і кревський (з 1338)[14]. Після смерті Гедиміна (1341) відсторонив від правління Литвою свого брата Явнута (1345), став великим князем литовським. Державними справами займався спільно з братом Кейстутом[14]. Приєднав до Литви більшу частину земель Русі: частину Смоленщини (1350-ті), Київщину, землі Чернігово-Сіверщини й Поділля (1362)[15]. Здійснив успішний похід проти ординців у Південній Україні, розбив татарське військо на Синіх Водах (1362)[15]. У союзі з Тверським князівством воював із Московією (1368—1372)[15]. У писемних джерелах постає як мудрий правитель і успішний полководець[14]. Знав декілька мов[14]. Не вживав алкогольних напоїв[14]. Відомості про віросповідання Ольгерда суперечливі: деякі джерела (зокрема пом'яник Києво-Печерської лаври) дають підстави вважати, що він прийняв християнство, інші — що до смерті залишався язичником.[14].
Імена[ред. | ред. код]
- Альгірдас (лит. Algirdas) — литовське язичницьке ім'я.
- Альгерд — білоруський варіант імені.
- Ольгерд або Ольґерд (ст.-укр. Олкгердъ, пол. Olgierd) — староукраїнський й польський варіант імені; використовувався у офіційній діловій документації.
- Дмитрій — хрещене ім'я (за даними пом'яника Києво-Печерської лаври).
Біографія[ред. | ред. код]
Молоді роки[ред. | ред. код]
Ольгерд народився близько 1296 року в родині литовського князя Гедиміна. Його старшими братами були Монвид і Наримунт; молодшими — Коріят, Любарт, Кейстут і Явнут.
1318 року Ольгерд одружився із руською князівною Марією, дочкою вітебського князя Ярослава Васильовича із дому Ізяславичів Полоцьких. 1320 року, після смерті тестя, він успадкував Вітебське князівство[14].
1327 року Ольгерд очолював литовське військо у спільному з поляками поході проти Бранденбургу[14].
1338 року Ольгерд отримав від батька Гедиміна князівство із центром у замку Крево[14].
1341 року після смерті Гедиміна (1341), який розділив Велике князівство Литовське між синами, Ольгерд залишився на Кревському столі, в той час як столичне місто Вільно дісталося його наймолодшому братові Явнуту[14]. Формально великим князем вважався Явнут, але брати не визнавали його своїм сюзереном[14].
Великий князь[ред. | ред. код]
1345 року Ольгерд, спільно із братом Кейстутом організували державний переворот й усунули Явнута від влади[14]. Великим князем литовським став Ольгерд, а Кейстут — князем тракайським, гродненським і берестейським[14]. Обидва брати керували державними справами спільно: Кейстут відповідав за західні рубежі, зокрема боротьбу з Тевтонським орденом; Ольгерд займався східним і південним напрямком — боротьбою з руськими князівствами та Золотою Ордою[14].
Протягом правління Ольгерда Велике князівсво Литовське воювало із Тевтонським орденом. Провідну роль у ній грав Кейстут, проте сам Ольгерд брав участь у деяких боях проти хрестоносців, зокрема на річці Страва (1348) та біля замку Рудау (1370)[14].
Боротьба за руські землі[ред. | ред. код]
Ольгерд провадив політику розширення Литви на схід і південь, об'єднуючи землі колишньої Київської Русі. У 1350-тих роках він завоював частину володінь смоленських князів: Брянськ, Мстиславль, Білий[14]. У 1349–1351 і 1366 роках він успішно воював із польським королем Казимиром ІІІ за Галицько-Волинську спадщину[14], виборовши Волинь за винятком Белзу і Холму. 1377 року було приєднано Берестейський, Володимирський і Луцький уділи Волині. Завдяки Ольгерду у сфері впливу Литви періодично перебували Смоленськ, Псков і Новгород[14]. 1349 Ольгерд безуспішно намагався встановити політичний контакт із золотоординським ханом Джанібеком[14].
За гіпотезою Фелікса Шабульда, 1359 року Ольгерд скористався анархією в Золотій Орді й уклав союз із темником Мамаєм[14]. Спільно із ним Литва розпочала війну із джучидським «Волзьким царством», яке опанували царевичі-джучиди зі східного крила Улусу Джучі[14]. Влітку 1362 Ольгерд здійснив визвольний похід у Південно-Східну Україну між Дніпром і Доном, а восени — напав на ординське Поділля. Його військо досягло Чорного моря біля гирл Дніпра й Південного Бугу[14]. У цьому поході литовсько-руські сили розбили трьох татарських князів у битві на Синіх Водах, про що згадують пізніші джерела[14]. Внаслідок успішних військово-політичних дій Ольгерда землі колишньої Київської Русі позбулися політичної залежності від Золотої Орди й були приєднані до Великого князівства Литовського. Зокрема, частиною Литовської держави стали Волинь, Київщина, Сіверщина та Поділля, де постали удільні князівства, очолювані Гедиміновичами — Київське, Сіверське, Подільське та інші[14]. Мамай також видав ярлик Ольгерду на володіння Південною Україною — землі від Дністра до верхів'я Дону й Оки[14].
Ведучи боротьбу за об'єднання руських князівств, 1351 року Ольгерд уклав союз із Великим князівством Тверським проти ординської Московії, який закріпив одружившись із Уляною, сестрою великого князя тверського Михайла Олександровича[14]. У 1368—1372 роках Ольгерд вів війну із московським князем Дмитром Донським[14], яка після успіхів литовсько-руського війська над московитами, закінчилася підписанням Любуцького миру.
Ольгерд зумів об'єднати всі білоруські і більшість українських земель. Добрим ставленням до української культури і церкви прихилив до себе населення України-Русі та українських князів і магнатів, які брали участь у державній адміністрації Великого князівства Литовського. На зайнятих руських (українських) землях Ольгерд посадив своїх родичів, а в деяких місцях залишив руських князів із династії Рюриковичів. За його правління руська мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського.
Релігійна політика[ред. | ред. код]
На відміну від Гедиміна, який намагався утворити окрему Литовську православну митрополію, Ольгерд пробував поставити на чолі Київської митрополії та всієї Русі свого кандидата, домагався від Константинополя повернення Києву в такий спосіб реального значення церковної столиці Русі[14]. 1353 року литовським кандидатом на Київського митрополита і всієї Русі був Теодорит, 1355 року — Роман, пізніше — Кипріян[14].
Відомості про вірування самого Ольгерда суперечливі: одні джерела, зокрема Києво-Печерський пом'яник вказує, що він прийняв християнство й охрестився під іменем Дмитра; інші — що до смерті залишався язичником[14].
Титул[ред. | ред. код]
Сім'я[ред. | ред. код]
Мав дванадцять синів та вісім дочок.
- Батько: Гедимін
- 1-ша дружина (з 1318): Марія Ярославна (?—1349), донька вітебського князя Ярослава Васильовича.
- Діти:
- Андрій (1328—1399) — князь Полоцький та Псковський
- Дмитро (1329—1399) — князь Брянський
- Володимир (1331—після 1398) — князь Київський, Слуцький і Копильський
- Костянтин (1330—після 1386) — князь Чорторийський
- Федір (бл. 1333—бл. 1392) — князь Ратненський (Волинський)
- Федора (? — ?) ∞ Карачевський князь Святослав
- Агрипина (? — ?) ∞ Суздальський князь Борис
- 2-га дружина (з 1351[17]): Уляна Олександрівна (?—1391), донька тверського князя Олександра Михайловича.
- Діти:
- Ягайло (Владислав) (1354—1434) — король Польщі
- Скиргайло (Іван) (1356—1396) — Великий князь Литовський, Князь Київський
- Корибут-Дмитро (бл. 1356—бл. 1405) — князь Новгород-Сіверський, князь Чернігівський
- Коригайло (Казимир) (1361/62—1390) — князь Мстиславський
- Лугвеній (Симон) (бл. 1360—після 1430) — князь Новгород-Литовський
- Вігунт (Олександр) (1363/64—1392) — князь Керновський
- Свидригайло (Болеслав) (1365/66—1452) — Великий князь Литовський, Великий князь Руський
- Олена (1355—1438) ∞ московський князь Володимир Андрійович.
- Марія (бл. 1359—після 1382) ∞ городецький князь Давид Дмитрович.
- Олександра (1368/70—1434) ∞ белзький князь Земовит IV.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- Вулиця Князя Ольгерда у місті Черкаси
