Орловський Кирило Прокопович

Орловський Кирило Прокопович
Псевдо	Муха–Михальский-1">[1], Стрик-1">[1] і Кирилл-1">[1]
Народився	18 (30) січня 1895 село Мишковичі, тепер Кіровського району Могильовської області, Республіка Білорусь
Помер	13 січня 1968(1968-01-13)[[d:Track:Q649]][[d:Track:Q17378135]]-2">[2] (72 роки) село Мишковичі, тепер Кіровського району Могильовської області, Республіка Білорусь
Поховання	Myškavičyd
Громадянство	Росія,  СРСР
Національність	білорус
Діяльність	політик
Alma mater	Комуністичний університет національних меншин Заходу імені Мархлевського (1930)
Учасник	Перша світова війна, громадянська війна в Іспанії, німецько-радянська війна і Польсько-радянська війна 1920
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Військове звання	підполковник
Партія	КПРС
Нагороди	Орден Трудового Червоного Прапора БСРР (1932)
Медіафайли у Вікісховищі

Кирило Прокопович Орловський (30 січня 1895(18950130), село Мишковичі, тепер Кіровського району Могильовської області, Республіка Білорусь — 13 січня 1968, село Мишковичі, тепер Кіровського району Могильовської області, Республіка Білорусь) — радянський білоруський діяч, співробітник органів державної безпеки СРСР, один із керівників партизанського руху в Білорусі, голова колгоспу «Рассвет» Кіровського району Могильовської області. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1956—1961 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 3—7-го скликань. Герой Радянського Союзу (20.09.1943). Герой Соціалістичної Праці (18.01.1958).

Життєпис

Народився в родині селянина-середняка. У 1910 році закінчив церковноприходську школу. Працював в господарстві батька.

У 1915 році призваний в російську імператорську армію. Служив рядовим 251-го запасного піхотного полку в Москві, в 1917 році — в саперному взводі 65-го піхотного полку на Західному фронті. Після Лютневої революції обирався командиром саперного взводу. Учасник першої світової війни, молодший унтер-офіцер. Після демобілізації наприкінці 1917 року повернувся на батьківщину, в село Мишковичі.

Член РКП(б) з 1918 року.

Учасник Громадянської війни в Росії з червня 1918 року: боєць Краснокочерицького партизанського загону в Бобруйській губернії, воював проти німецьких військ.

З грудня 1918 по травень 1919 року — співробітник Оршанської повітової і Бобруйської губернської надзвичайних комісій (ЧК). Чотири місяці воював на Західному фронті проти польських військ, два місяці — проти військ генерала Юденича. У 1920 році закінчив восьмимісячні 1-і Московські піхотні курси командного складу.

У 1920—1935 роках служив в органах ОДПУ—НКВС СРСР. У травні 1920 року із військовим загоном перейшов лінію радянсько-польського фронту і до 1925 року безперервно брав участь в так званих «активних бойових операціях» на території Литви і Польщі в складі сформованих на території РРФСР радянських бойових загонів, які закидалися на територію Литви та Польщі з метою розгортання масового партизанського руху. У 1925 році повернувся на територію Білоруської РСР.

У 1925—1930 роках — студент Комуністичного університету національних меншин Заходу імені Мархлевського.

З травня 1930 року — в Управлінні ДПУ по Білоруській РСР, уповноважений особливого відділу ОДПУ/НКВС в 5-му стрілецькому корпусі в місті Бобруйську, займався підбором партизанських кадрів на випадок війни.

З січня 1936 року — начальник ділянки на будівництві каналу «Волга—Москва».

У січні 1937 — січні 1938 років брав участь у громадянській війні в Іспанії 1936—1939 років, командир диверсійно-розвідувальної групи.

З січня 1938 року навчався на спеціальних курсах при Особливому відділі НКВС СРСР в Москві.

З лютого 1939 по 1940 рік — помічник ректора Чкаловського сільськогосподарського інституту з господарської частини.

З липня 1940 року — в 5-му відділі Головного управління державної безпеки НКВС СРСР.

З березня 1941 року — в закордонному відрядженні в Західному Китаї під прикриттям начальника геологічного управління. У березні 1942 року повернувся з Китаю і був зарахований в апарат 4-го Управління НКВС СРСР.

Учасник німецько-радянської війни з жовтня 1942 року, коли був закинутий в німецький тил, в Біловезьку пущу. З жовтня 1942 по серпень 1943 року — командир партизанського загону особливого призначення «Соколи», який діяв в Барановицькій області Білоруської РСР. Керований ним загін успішно провів ряд операцій зі знищення промислових об'єктів і військових ешелонів ворога. 17 лютого 1943 року в бою Кирило Орловський був важко поранений, втратив кисті обох рук. Після одужання продовжив командувати загоном.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 вересня 1943 року за мужність і відвагу, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, Орловському Кирилу Прокоповичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

У серпні 1943 року відкликаний до Москви, продовжив службу в органах Народного комісаріату державної безпеки Білоруської РСР. З грудня 1944 підполковник державної безпеки Кирило Орловський — в запасі через інвалідність.

З січня 1945 по 13 січня 1968 року — голова колгоспу «Рассвет» Кіровського району Могильовської області Білоруської РСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 січня 1958 року за видатні успіхи, досягнуті в справі розвитку сільського господарства з виробництва зерна, картоплі, льону, м'яса, молока та інших продуктів сільського господарства, і впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду Орловському Кирилу Прокоповичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Помер 13 січня 1968 року. Похований в селі Мишковичі Кіровського району Могильовської області Білорусі.

Звання

• підполковник державної безпеки

Нагороди і відзнаки

• Герой Радянського Союзу (20.09.1943)
• Герой Соціалістичної Праці (18.01.1958)
• п'ять орденів Леніна (13.11.1937; 20.09.1943; 30.12.1948; 18.01.1958; 22.03.1966)
• орден Червоного Прапора (30.04.1946)
• орден Трудового Червоного Прапора Білоруської РСР (1932)
• медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ст. (2.09.1943)
• медаль «За трудову доблесть» (25.12.1959)
• медалі
• почесна вогнепальна зброя від ОДПУ СРСР (6.11.1923)

Примітки

_1-0">^а