П'єр Ніколь

П'єр Ніколь
Pierre Nicole
Псевдо	Guillaume Wendrock[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Barthélemy[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Chanteresme[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Chanteresne[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Damvillier[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Damvilliers[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Franciscus Profuturus[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Guillelmus Wendrockius[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Mombrigny[[d:Track:Q13550863]]-1">[1], Optatus theologus[[d:Track:Q13550863]]-1">[1] і Paulus Irenaeus[[d:Track:Q13550863]]-1">[1]
Народився	19 жовтня 1625(1625-10-19) Шартр[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]-2">[2]
Помер	16 листопада 1695(1695-11-16) (70 років) Париж, Королівство Франція[[d:Track:Q27302]][[d:Track:Q36578]]-2">[2]
Країна	Франція
Діяльність	богослов, філософ, французький мораліст, письменник
Вчителі	Martin de Barcosd
Відомі учні	Жан Расін
Знання мов	французька[[d:Track:Q19938912]][[d:Track:Q54837]][[d:Track:Q193563]]-3">[3]
Медіафайли у Вікісховищі

П'єр Ніколь (фр. Pierre Nicole; 19 жовтня 1625 — 16 листопада 1695) — французький мораліст і богослов.

Займаючись у Парижі вивченням богослов'я і староєврейської мови, Ніколь зблизився з янсеністами Пор-Рояля, став професором і брав діяльну участь у всіх працях, виданих у Пор-Роялі — «Logique», «Grainmaire générale», «Méthode», a також в його релігійній полеміці.

Друг і співробітник Антуана Арно, Ніколь не володів його непохитним характером: слабкий, боязкий і стриманий, він губився в усних дебатах і лише в тиші кабінету знаходив ті доводи, які робили його одним з найкращих тогочасних полемістів. Переслідування, яким піддавалися янсеністи, його однодумці, і страх перед єзуїтами, яких роздратували його нападки, довели Ніколя, у 1658 р, до втечі в Німеччину; лише завдяки умовлянням Арно він зважився повернутися.

Смерть покровительки Ніколя герцогині Лонгвіль, змусила його знову шукати притулку поза Франції; він втік до Нідерландів і, тільки отримавши, за клопотанням архієпископа паризького, дозвіл повернутися на батьківщину, оселився в Шартре, потім у Парижі, де цілком поринув у свій улюблений і головний працю: «Essais de morale» — зібрання невеликих міркувань про питання етики та релігії.

Полеміка як і раніше привертала Ніколя, але, змінивши свої погляди, він звертався, переважно, проти протестантів. Від янсеністов він відрікся абсолютно; твори, написані ним в останній період його життя, посварили його з колишніми друзями по Пор-Роялю.

Твори Ніколя, дуже популярні у свій час, пізніше були майже забуті, крім невеликого міркування: «Des moyens de conserver la paix avec les hommes» (з «Essais de morale»), яке передруковувалося багато разів.

Твори

Виходили, здебільшого, під псевдонімами Barthélémy, Guill, Wendrock та ін.):

• «Essais de morale et instructions théologiques» (1671 і сл.),
• «La Perp étuité de la foi de l'Eglise catholique touchant l'Eucharistie» (1664),
• «Les Imaginaires et les Visionnaires» (Льєж, 1667; досить безбарвне наслідування Паскаля)
• «Préjugés contre les calvinistes» (1671),

• «Institution d'un prince» (1671),
• «De l'unite de l'Eglise» (1687),
• «Explication des erreurs des quié listes». Збори соч. видали Jourdain (1844) і Silvestre de-Sacy («Choix de petits traités de morale de N.», 1857).
• Арно А., Ніколь П. Логіка, або Мистецтво мислити. Москва, 199

Література

• Пор-Рояля логіка // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 500. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Niceron, «Mémoires» (т. XXXIX);
• Bayle, «Dictionnaire»; l'abbé Goinet, «Vie de Nicole, tirée de ses écrits» (1732);
• Cerveau, «L'esprit de Nicole» (1765);
• Saverien, «Histoire des philosophes modernes» (1760—73);
• Besoigne, «Histoire de Port-Royal», т, IV; Villenave, «Nicole» (1843);
• Sainte-Bouve, «Port-Royal» (т. IV);
• Gaillardin, «Histoire du regne de Louis XIV».

Примітки

_1-0">^а Czech_National_Authority_Database[[d:Track:Q13550863]]