Очікує на перевірку

Паризький клуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Паризький клуб є неформальною організацією, що об'єднує інтереси країн-кредиторів (переважно країн ОЕСР).

Клуб об'єднує уряди 21 країн-кредиторів (ФРН, США, Італія, Японія, Франція, Швейцарія, Іспанія та інші). Справи Паризького клубу веде постійний секретаріат при Міністерстві фінансів Франції.[1]

Однією з основних умов прийняття Паризьким клубом кредиторів рішення про реструктуризацію боргів є наявність належної програми, яка має підтримку Міжнародного валютного фонду і демонструє необхідність зменшення боргового тягаря.[1]

Історія

[ред. | ред. код]

Клуб виник у 1956 як зібрання приватних банків-кредиторів для врегулювання зовнішнього боргу Аргентини.

Організаційна структура і членство

[ред. | ред. код]

Клуб не має чіткої організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх країн, які є кредиторами і беруть практику роботи цієї організації. Основними членами Паризького клубу є розвинуті країни — члени ОЕСР. Головою Паризького клубу традиційно є висока посадова особа міністерства фінансів Франції, а його секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Країни-члени Паризького клубу

Постійними членами Паризького клубу є 22 держави:

Австралія Австралія Данія Данія Канада Канада Фінляндія Фінляндія
Австрія Австрія Ізраїль Ізраїль Нідерланди Нідерланди Франція Франція
Бельгія Бельгія Ірландія Ірландія Норвегія Норвегія Швейцарія Швейцарія
Велика Британія Велика Британія Іспанія Іспанія Росія Росія Швеція Швеція
Німеччина Німеччина Італія Італія Південна Корея Південна Корея Японія Японія
США США Бразилія

Основні принципи і діяльність

[ред. | ред. код]

Діяльність клубу базується на двох принципах:[1]

  • надання необхідної зовнішньої фінансової допомоги у позиковій формі (або пільгового погашення «старих» боргів);
  • сприяння проведенню внутрішніх реформ і структурній перебудові економіки держав — реципієнтів коштів.

Представники країн-кредиторів визначають:[1]

  • часовий період, до якого відносяться платежі, що підлягають переоформленню (період консолідації — від 12 до 18 місяців);
  • характер боргових зобов'язань, що переоформляються (поточні чи прострочені зобов'язання);
  • нові умови погашення консолідованої заборгованості (пільговий період, терміни погашення).

Відсоткова ставка за переглянутою заборгованістю («процент мораторію») визначається не в Паризькому клубі, а встановлюється в результаті двосторонніх переговорів. На початку процесу перегляду боргу країни-кредитори, що беруть участь у засіданнях Паризького клубу, визначають «дату відсічення», тобто дату, після якої підписані угоди не підлягають переоформленню, хоча платежі за старим боргом можуть переноситися протягом багатьох років.[1]

Основними принципами, якими керується клуб у процесі реструктуризації зовнішніх державних боргів, є консенсус, солідарність, :

  • консенсус означає, що всі рішення приймаються тільки за згоди всіх членів клубу;
  • солідарність кредиторів передбачає, що жоден із них не прагне вирішувати питання врегулювання тільки своїх боргів;
  • зумовленість реструктуризації боргу затвердженням МВФ програми економічного коригування країни-боржника;
  • рівний підхід з боку боржників до всіх кредиторів, включаючи кредиторів — нечленів Паризького клубу. Боржники не повинні прагнути отримати вигідніші умови врегулювання боргів іншим кредиторам.

Умови реструктуризації

[ред. | ред. код]

В даний час діють Неапольські та Ліонські умови.

Неапольські умови (Naples terms) діють з 1995. Згідно з цими умовами країни, які отримали раніше пільги на основі Торонтських або Лондонських умов, можуть отримати подальші пільги від кредиторів у вигляді списання 67% чистої поточної вартості їхнього боргу. Якщо середній дохід на одну особу країни становить не більше як 500 дол. США, а відношення суми боргу до експорту не перевищує 35%, може бути списано не більш як 50% вартості боргу. Наприкінці 90-х років Неапольські умови застосовувалися з ініціативи МВФ і Світового банку для скорочення боргів найбідніших країн з високою заборгованістю.

Ліонські умови (Lyon terms), узгоджені в грудні 1996 р., можуть застосовуватися до найменш розвинутих країн з високою заборгованістю на другому етапі реструктуризації разом з Неапольськими умовами. Вони передбачають скорочення чистої поточної вартості боргу на 80% з виплатою іншої частини протягом 40 років за восьмирічного пільгового періоду.

Паризький клуб і Україна

[ред. | ред. код]

Уряд України у 2001 провів переговори з клубом і домовився реструктурувати зовнішній борг на суму 580 млн дол. США за період 2000–2002 на термін 12 років з пільговим періодом у 3 роки. Реструктуризація скоротила (шляхом відстрочки) виплати Паризькому клубу з 800 до 285 млн дол. США.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Про результати аналізу причин та фінансових наслідків реструктуризації зовнішніх боргових зобов'язань України перед органами управління іноземних держав - членів Паризького клубу кредиторів. Рахункова палата України. 2003. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 14 березня 2014.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]