Роберт Аткінсон
| Роберт Аткінсон | |
|---|---|
| Robert d'Escourt Atkinson | |
 | |
| Народився | 11 квітня 1898SNAC Rhayaderd, Rhayaderd, Повіс, Уельс, Сполучене Королівство |
| Помер | 28 жовтня 1982SNAC Блумінгтон, Індіана, США |
| Країна | .svg){kind=small} Велика Британія |
| Діяльність | астроном, фізик, винахідник |
| Alma mater | Гертфорд коледж (1922) Гертфорд коледж Геттінгенський університет (1928) |
| Заклад | Ратґерський університет Гринвіцька обсерваторія Індіанський університет в Блумінгтоніd |
| Нагороди | член Американського фізичного товариства[d] |
Роберт д'Ескор Аткінсон (англ. Robert d'Escourt Atkinson, 11 квітня 1898, Реєдер[en], Уельс — 28 жовтня 1982, Блумінгтон, Індіана) — британський астроном, фізик і винахідник. Найбільш відомий своїм внеском у розуміння термоядерних реакцій в зорях.
Роберт д'Ескор Аткінсон народився в Уельсі 11 квітня 1898 року[3]. Він навчався в Манчестерській граматичній школі[en], а 1922 року закічив Оксфордський університет. Він працював у Кларендонській лабораторії[en], а потім поїхав до Геттінгенського університету, де 1928 року здобув ступінь доктора філософії з фізики[4]. Після року викладання фізики в Берлінській технічній вищій школі Аткінсон був призначений доцентом фізики в Ратґерському університеті[3]. Він викладав в Ратґерському університеті в Нью-Джерсі з 1929 по 1937 рік, а потім став головним помічником у Королівській Гринвіцькій обсерваторії[4]. Під час Другої світової війни Аткінсона відкликали з цієї посади, щоб він виконував роботи з антимагнітними мінами. У 1944 році його відправили в Лабораторію балістичних досліджень на Абердинському випробувальному полігоні в Меріленді, де він працював під керівництвом відомого астронома Едвіна Габбла. Аткінсон пробув там два роки, а потім повернувся до Гринвіцької обсерваторії. Значну частину своїх подальших років в Гринвіцькій обсерваторії він присвятив нагляду за переїздом обсерваторії до замку Герстмонсо[en] в Сассексі. У 1964 році Аткінсон звільнився з Гринвіцької обсерваторії та переїхав до Університету Індіани на посаду запрошеного професора. У 1973 році він став ад'юнкт-професором, а в 1979 році — професором-емеритом Університету Індіани. Аткінсон також брав участь у професійних асоціаціях, був членом-засновником Королівського інституту навігації[en] та протягом одного року обіймав посаду президента Британської астрономічної асоціації[en]. Аткінсон помер у Блумінгтоні 28 жовтня 1982 року[3].
У 1929 році Аткінсон співпрацював з Фрідріхом Гоутермансом над застосуванням гамівської теорії квантового тунелювання до процесу ядерного синтезу в зорях. Вони показали, що злиття легких ядер може створювати енергію відповідно до формули еквівалентності маси-енергії Ейнштейна, а важкі ядра можуть утворюватися шляхом послідовної серії злитів легших ядер. Їхні моделі були схожі на пізніший вуглецево-азотний цикл. У той час ця теорія не була прийнята, оскільки вона базувалася на ідеї, що зорі здебільшого складаються з водню. Аткінсон знову писав про цю теорію в 1930-х роках, передбачаючи, що найяскравіші зорі повинні мати короткий час життя. Він також припустив, що елементи, знайдені у Всесвіті, можуть бути створені шляхом термоядерного синтезу в зоряз, і що білим карликам не потрібне ядерне джерело енергії, щоб сяяти[4]. Після Другої світової війни він працював над астрономічними приладами та позиційною астрономією[4].
Механічні навички Аткінсона призвели до того, що він отримав замовлення на розробку астрономічного годинника для Йоркського собору, астрономічного годинника Йоркського собору[en][5].
- Член Королівського астрономічного товариства[6] та Королівського інституту навігації[en].
- Медаль Еддінгтона від Лондонського королівського астрономічного товариства за роботу над зоряним нуклеосинтезом (1960)
- На його честь названо астероїд 1827 Аткінсон[4].
- ↑ SNAC
