Ружена Байчі
Ружена Байчі (англ. Ruzena Bajcsy, уроджена Кучерова, словац. Kučerová; 1933, Братислава) — американська науковиця словацького походження, що спеціалізується на робототехніці та штучному інтелекті.
Байчі народилася 1933 року в Братиславі в єврейській родині. Втратила матір у дитинстві. Батько був інженером, що врятувало сім'ю від повного винищення нацистами, але до 1944 року більшість її родичів усе ж було вбито або вивезено в концтабори. Батько та мачуха загинули в концтаборі. Вижилі Ружена та її сестра врятувалися, коли Червоний хрест записав їх сиротами й оформив у дитячий будинок, де вони й виросли.
У школі демонструвала явні здібності до математики, але в університет пішла вчитися на електротехніку, тому що математика, в умовах марксистсько-ленінської ідеології, обіцяла їй лише викладацьку кар'єру[10]. 1957 року захистила дипломну роботу, а 1967 — кандидатську дисертацію з електротехніки у Словацькому технічному університеті[ru]. 1972 року вона захистила ще одну кандидатську (на здобуття ступеня доктора філософії) у Стенфордському університеті під керівництвом легендарного Джона Маккарті, творця мови Лісп та одного з батьків-засновників штучного інтелекту. Темою її другої дисертації стало «Комп'ютерне розпізнавання текстурних візуальних сцен» (Computer Identification of Textured Visual Scenes)[11]. Також отримала низку почесних докторських ступенів від Люблянського (2001) та Пенсільванського (2012) університетів, а також від Шведського КТІ (2012)[12].
Після радянського вторгнення до Чехословаччини 1968 року ухвалила рішення не повертатися на батьківщину і залишилася в США. Тільки після Оксамитової революції в Чехословаччині 1989 року возз'єдналася зі сім'єю, коли її дочка Клара (нар. 1957) та син Петер (нар. 1964) переїхали до США.
Довго працювала в Пенсільванському університеті, де заснувала лабораторію із загальної робототехніки та активного сенсорного сприйняття (англ. General Robotics and Active Sensory Perception, GRASP), після чого перейшла до Каліфорнійського університету в Берклі, де й працює досі (на 2016 рік).
Під її керівництвом успішно захистилися 28 аспірантів, багато з яких стали успішними вченими. За іншими джерелами їхня кількість перевищує 50. Авторка та співавторка понад двохсот конференційних та журнальних робіт, її індекс Хірша на 2016 рік становить 54[13].
Увійшла в список найвпливовіших жінок у науці, який у листопадовому номері 2002 року надрукував журнал Discover[en][14]. Визнання колег виражається членством у Національній інженерній академії[15], Національної медичної академії[en][16], Асоціації обчислювальних машин[17], Інституту інженерів з електротехніки та електроніки[18], Асоціації з розвитку штучного інтелекту[19] та Американської академії мистецтв і наук[20]. Більшість цих організацій відзначили її особливими нагородами та почестями.
Дослідницькі інтереси Ружени Байчі на 2016 рік сягають галузей комп'ютерного зору, штучного інтелекту, робототехніки, технічних засобів реабілітації[en], моделювання людей, телеприсутності і сенсорних мереж[21].
2022 року під час візиту до США президентка Словаччини Зузана Чапутова вручила Ружені Байчі орден Подвійного білого хреста 2 класу.
Перший чоловік — Юліус Байчі (словац. Július Bajcsy; нар. 1930). Від нього має двох дітей: дочка Клара (Klára; нар. 1957) і син Петер (Peter; нар. 1964). Розлучилися 1969 року.
1979 року вийшла заміж за Шермана Франкеля (Sherman Frankel). Від нього має сина Волтера (Walter).
_1-0">↑ http://www.ieeeghn.org/wiki/index.php/Oral-History:Ruzena_Bajcsy_(2002)