Салтиков Петро Семенович

Салтиков Петро Семенович
Народився	11 (21) грудня 1698, 1697[[d:Track:Q23833686]]-2">[2] або 1698[[d:Track:Q22918706]][[d:Track:Q4517503]][[d:Track:Q19909792]]-1">[1] Q21341214?, Росія
Помер	26 грудня 1772 (6 січня 1773)[[d:Track:Q22918706]][[d:Track:Q4517503]][[d:Track:Q19909792]]-1">[1] Марфіно, Росія
Країна	Російська імперія
Діяльність	державний діяч, офіцер, політик, військовослужбовець
Учасник	Війна за польську спадщину 1733—1735, Семирічна війна, Російсько-шведська війна 1741—1743 і Кунерсдорфська битва
Суспільний стан	аристократія[[d:Track:Q23833686]]-2">[2]
Титул	граф
Посада	мер Москвиd
Військове звання	генерал-майор, генерал-поручник, генерал-аншеф і генерал-фельдмаршал[[d:Track:Q23833686]]-2">[2]
Рід	Салтикови
Батько	Салтиков Семен Андрійович
Мати	Fekla Yakovlevna Volynskaiad[[d:Track:Q19847329]][[d:Track:Q19847326]]-3">[3]
Брати, сестри	Vladimir Saltykovd
У шлюбі з	Praskovya Saltykovad
Діти	Салтиков Іван Петрович, Anastasiya Saltykovad і Catherine Saltykovad[[d:Track:Q19847329]][[d:Track:Q19847326]]-3">[3]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Салтиков Петро Семенович (22 грудня 1698, Нікольсько-Салтиково, Московське царство — 6 січня 1773, Марфіно, Московська губернія, Російська імперія) — російський полководець Семирічної війни, генерал-фельдмаршал (1759), граф.

Біографія

Початок кар'єри

Народився у знатній дворянській родині Салтикових. Батько — генерал-аншеф, командир Преображенського полку, граф Семен Андрійович Салтиков.

Із 1714 року перебував на військовій службі. За наказом Петра I був направлений до Франції вивчати морську справу. Однак після повернення з Франції продовжив службу в сухопутних військах.

За часів імператриці Анни Іванівни служив її камергером, а в 1732 році разом з батьком отримав титул графа. У 1734 році брав участь у Війні за польську спадщину.

З початком правління Єлизавети Петрівни спочатку перебував у негласній опалі як відданий прихильник покійної імператриці Анни Іванівни. Однак згодом нова імператриця простила генерала і відправила його на війну зі шведами. Після завершення російсько-шведської війни Салтиков був призначений командиром Української піхотної дивізії в Україні. З 1756 року — командир Шуваловського корпусу в Санкт-Петербурзі.

Семирічна війна

У 1756 році розпочалася Семирічна війна. Російська імперія в союзі з Австрією, Францією, Швецією і Саксонією воювала проти Пруссії. На початку війни російськими військами командували генерали Апраксін та Фермор, які командували невдало. Улітку 1759 року генерал Фермор був звільнений з посади і головнокомандувачем російської армії був призначений Салтиков.

Імператриця Єлизавета Петрівна наказала Салтикову з'єднатися з австрійцями і захопити Франкфурт-на-Одері. Але генерал-аншеф вирішив почати генеральний наступ з ціллю взяття Берліна і виведення Пруссії з війни. У битві під Пальцигом Салтиков знищив прусську армію генерала Веделя, а у битві під Кунерсдорфом повністю розгромив прусську армію короля Фрідріха II. Перемога під Кунерсдорфом стала тріумфом Салтикова і піком його полководницької кар'єри. За перемогу під Кунерсдорфом Салтиков отримав звання генерал-фельдмаршала і медаль «Переможцю над пруссаками».

Однак скористатися плодами своєї перемоги Салтиков не зміг. Австрійці відмовилися йти на Берлін, а в російських військ почалися проблеми з постачанням продовольства і боєприпасів. Лише у вересні 1760 року російсько-австрійські війська змогли ненадовго захопити Берлін. У кінці 1760 року в знак протесту проти дій австрійського командування та у зв'язку з хворобою Салтиков пішов у відставку з посади головнокомандувача. Вдруге ненадовго він очолив російські війська за правління Катерини II у 1762 році.

Останні роки

Із 1764 року — московський генерал-губернатор. На цій посаді активно займався розбудовою Москви. У 1771 році під час епідемії чуми в Москві спалахнув бунт. Через ці заворушення Салтиков був звільнений з посади і відправлений у відставку. Жив у своєму помісті, де й помер і був похований. Могила фельдмаршала була знищена за радянського часу.

Був одружений з Парасковією Трубецькою, від якої мав сина Івана і дочок — Анастасію, Варвару і Катерину.

Військові звання

• Генерал-майор (1732)
• Генерал-поручник (1741)
• Генерал-аншеф (1743)
• Генерал-фельдмаршал (1759)

Нагороди

Був нагороджений російськими орденами Андрія Первозванного, Святого Олександра Невського та польським орденом Білого орла.

Примітки

_1-1">^б [[:ru:Исаев,_Юрий_Николаевич|Исаев Ю. Н.]]_[http://enc.cap.ru/_Чувашская_энциклопедия]_—_[[:ru:Чувашское_книжное_издательство|Чувашское_книжное_издательство]],_2006._—_С. 2567._—_2567 с._—_ISBN_978-5-7670-1471-2[[d:Track:Q22918706]][[d:Track:Q4517503]][[d:Track:Q19909792]]