Собко Вадим Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вадим Миколайович Собко
Народився5 (18) травня 1912(1912-05-18)
Москва, Російська імперія
Помер12 вересня 1981(1981-09-12) (69 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР
Діяльністьписьменник, драматург
Alma materФілологічний факультет Київського університету[d]
Мова творівукраїнська
Жанрроман
ЧленствоСП СРСР
ПартіяКПРС
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР
Премії
Сталінська премія Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1975

Собко́ Вади́м Микола́йович (5 (18) травня 1912, Москва — 12 вересня 1981(1981-09-12), Київ) — український радянський письменник, прозаїк, драматург.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 5 [18] травня 1912(19120518) року в родині військовослужбовця. Працював робітником на Харківському тракторному заводі. У 1939 році закінчив філологічний факультет Київського університету. Член ВКП(б) з 1940 року. В роки німецько-радянської війни брав участь у бойових діях та працював в армійських газетах. Під час штурму Берліна був тяжко поранений. Демобілізувався у званні підполковника. Був головою правління Добровільного товариства любителів книги УРСР.
Дружина — Войтушенко Віра Денисівна (1915—1982), доктор філологічних наук, відомий фахівець з історії російської літератури ХХ ст., педагог, літературознавець, яка виховала ряд відомих філологів, культурологів та журналістів, зокрема Володимира Семенова, П. Яковенка та ін.
Донька — Ярослава Вадимівна Собко (1938—1999), мистецтвознавець, редактор.

Могила Вадима Собка

Помер 12 вересня 1981 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (ділянка № 50). Автори надгробного пам'ятника — скульптор О. Прудка, архітектор Т. Довженко.

Творчість

[ред. | ред. код]

Друкувався з 1930 року: збірки поезій «Погляд вперед» і «Тракторобудні» (1932), «Мій товариш» (1933), поема «Мікрон» (1934) та інші, нарисів і оповідань — «Монтажники» (1931), «Люди риштовань» (1933) та інші.

Першу популярність здобув пригодницькою трилогією про роботу радянських авіаконструкторів «Зоряні крила» (1937—1950 рр.). Роман-трилогія «Шлях зорі» («Кров України», 1943; «Кавказ», 1946; «Вогонь Сталінграду», 1947) присвячений подіям Другої світової війни. П'єса «Життя починається знову» і роман «Запорука миру» (1951) — з повоєнного життя в Німеччині.

У дальших творах порушує проблеми будівництва, моралі: «Біле полум'я» (1952), «Звичайне життя» (1957), «Нам спокій тільки сниться…» (1959), «Справа прокурора Малахова» (1959), «Матвіївська затока» (1962), «Київський зошит» (п'єса, 1964), молоді й спорту (роман «Стадіон», 1954) та інші.

Останній роман «Ключ» вийшов у 1978 році.

Твори Собка перекладалися російською мовою та мовами соціалістичних країн. Збірник «П'єси» (1958, 1969), «Вибрані твори в 2 томах» (1972).

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Лауреат:

Нагороджений орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, а також медалями. Нагороджений також Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (18.05.1972).

Причетність до репресій

[ред. | ред. код]

2 березня 1972 взяв участь у засіданні президії правління Спілки письменників України, під час якого зі Спілки було виключено дисидента Івана Дзюбу за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». У своєму виступі він підтримав виключення та розкритикував Дзюбу і його книгу:

Два роки тому, у цій кімнаті була вельми гостра розмова про подальшу долю І. Дзюби. Минуло два роки. Він тоді виступив із заявою, яка нас не в усьому задовольняла, але ми пішли на компроміс, сподіваючись, що це буде першим кроком у подальшому переломі в позиції І. Дзюби...

У вас було два роки часу. Ваша книга стала антирадянською книгою, а ви і не подумали дати відсіч тим "друзям", що взяли її на озброєння в своїй антикомуністичній пропаганді. Я цілком підтримую пропозицію В. П. Козаченка, що нам із І. Дзюбою в одній Спілці бути не можна.[2]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Меморіальна дошка

14 січня 1983 року в Києві, на вулиці Леніна (тепер Богдана Хмельницького), 68, у будинку письменників РОЛІТ, де жив Вадим Собко з 1935 по 1981 рік, йому встановлено бронзову пам'ятну дошку (барельєф; скульптор А. В. Кущ, архітектор П. П. Купрій)[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Сайт Комітету з Національних премій імені Тараса Шевченка. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 4 серпня 2012.
  2. Леонід Бойко «ЯК РОЗПИНАЛИ ІВАНА ДЗЮБУ»
  3. Захоплюючий Київ[недоступне посилання з липня 2019]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]