Соланж Ноулз
.jpg)
Соланж Ноулз (англ. Solange Piaget Knowles, нар. 24 червня 1986 року[4]) — американська співачка, автор пісень та актриса[5], що виступає також під сценічним ім’ям Solange. Виявляючи інтерес до музики з раннього дитинства, Ноулз була танцюристкою в гурті Destiny's Child[6], серед учасників якого була її старша сестра Бейонсе Ноулз, перш ніж підписала контракт з лейблом Music World Entertainment свого батька Метью Ноулза. У 16 років Соланж Ноулз випустила перший студійний альбом Solo Star (2002). У період з 2004 по 2007 рік зіграла кілька другорядних акторських ролей, а також продовжувала писати музику для Бейонсе та колишніх учасників групи Destiny's Child Келлі Роуленд та Мішель Вільямс.
Її другий студійний альбом Sol-Angel and the Hadley St. Dreams (2008) відійшов від поп-орієнтованої музики її дебютної платівки до саунду 60-х і 70-х років, натхнених Motown. Він посів дев’яту позицію в американському Billboard 200 і отримав позитивні відгуки від критиків. Після цього вона випустила EP True (2012), натхненну поп- та R&B, 1980-х років. Третій студійний альбом A Seat at the Table (2016) отримав широке визнання критиків і став її першим альбомом номер один у Сполучених Штатах. Головний сингл альбому «Cranes in the Sky» отримав Ґреммі за найкраще виконання в стилі R&B[7]. Четвертий студійний альбом When I Get Home був випущений у березні 2019 року й отримав схвалення критиків.
Ноулз, яку ЗМІ часто порівнюють з її сестрою Бейонсе, стверджує, що вони мають різні прагнення та музично різні. Вона була визнана Billboard однією з найуспішніших танцювальних артистів всіх часів[8], а у 2017 році була удостоєна премії «Impact Award» на Billboard Women in Music[9].
Соланж Піаже Ноулз народилася 24 червня 1986 року в Х'юстоні, штат Техас[10], у сім'ї Метью Ноулз і Тіни Ноулз. Її старша сестра — співачка Бейонсе Ноулз. Її батько, родом з Алабами, афроамериканець, а мати, родом з Техасу, є афроамериканкою креольської спадщини Луїзіани[11]. Ноулз виховувалася католичкою до чотирьох років, після її сім'я стала членом методистської церкви[12]. У дитинстві займалася танцями та театром. У п’ятирічному віці дебютувала як співачка в тематичному парку Six Flags AstroWorld у Х’юстоні. Почала писати пісні у віці дев'яти років[13].
Під час виступу-відкриття Destiny's Child для туру Крістіни Агілери 2000 року Ноулз тимчасово замінила учасницю гурту Келлі Роуленд після того, як вона зламала пальці на ногах за лаштунками під час зміни костюма[14]. У віці 15 років Ноулз замінила танцівника, що пішов, і виступала з групою на гастролях[15].
Під керівництвом свого батька Метью Ноулз вперше була залучена у музичний бізнес у 2001 році як співачка за підтримки Destiny's Child у заголовній пісні для анімаційного телесеріалу The Proud Family[16]. Вона також була головною виконавицею «Hey Goldmember» для саундтреку до фільму Остін Пауерс: Золотий орган 2002 року[17], а також з’явилася в треку «Little Drummer Boy» у святковому альбомі Destiny's Child 2001 року 8 Days of Christmas[18].
У 2002 році була представлена у дебютному сольному альбомі Келлі Роуленд Simply Deep, для якого вона написала треки «Simply Deep», «Beyond Imagination» та «Obsession».
У 2002 році вона озвучила персонажа Шанель, двоюрідну сестру головної героїні Пенні Прауд, в епізоді анімаційного телесеріалу The Proud Family[19]. У червні 2003 року Метью Ноулз оголосив, що розглядає можливість участі Соланж у Destiny's Child. Метью Ноулз сказав, що він перевіряв реакцію, і, судячи з почутого, «це здається було гарною ідеєю»[20]. Однак пізніше в серпні Бейонсе заявила, що це лише чутки, і Destiny's Child залишиться тріо.
У віці 14 років Ноулз почала працювати над дебютним альбомом Solo Star, в якому взяли участь такі американські продюсери, як Джермейн Дюпрі, The Neptunes, Лінда Перрі та Тімбаленд. Потім вона записала альбом під лейблом свого батька Music World Entertainment на Columbia Records[21]. Альбом в основному складався зі ритм-енд-блюзу, хоча Ноулз казала, що в ньому присутні поп, рок, регі та хіп-хоп. Ноулз була співавтором і співпродюсером деяких з 15 треків альбому[22], включаючи головний сингл «Feelin' You (Part II)». Пісня не потрапила до Billboard Hot 100, але досягла третього місця в чартах Hot R&B/Hip-Hop Singles Sales і Hot Dance Music/Maxi-Singles Sales[23]. Solo Star був випущений 21 січня 2003 року в США, де дебютував під номером 49 в Billboard 200 і досяг 23 місця в чарті Top R&B/Hip-Hop Albums[24][25]. Solo Star був неоднозначно сприйнятий критиками: Вільям Рулманн з AllMusic назвав його «найсучаснішим альбомом R&B», але вважав Ноулз «десь загубленою у суміші»[26]. За даними Nielsen SoundScan, до середини 2008 року альбом був проданий тиражем 112 000 копій всередині країни[25].
Після виходу дебютного альбому Ноулз почала зніматися в кіно, після чого зробила перерву в кар'єрі, щоб створити сім'ю. Зокрема, знялася в комедійному фільмі Відпустка родини Джонсонів 2004 року[27]. Вона надала пісню «Freedom», створену у співпраці з фанк-джаз-гуртом Drop Trio із Х'юстона, для його саундтреку. Хоча рецензії загалом були негативними, Ноулз заслужила похвалу від Variety.
Ноулз використовувала своє повне ім'я для акторської кар’єри, а не лише ім'я, яке вона використовує для презентації себе як співачки.
Сім'я Ноулз переїхала до Айдахо, і там вона відновила написання пісень, включаючи сингли "Get Me Bodied" і "Upgrade U" з другого сольного альбому її сестри, B'Day. Ноулз отримала нагороду R&B і хіп-хоп за композицію «Get Me Bodied» на церемонії вручення нагород ASCAP Awards 2008[28]. За цей час вона також написала пісні для Destiny's Child, а також для учасниць гурту Келлі Роуленд і Мішель Вільямс[29].
Після розлучення Ноулз повернулася до Х'юстона, щоб почати роботу над другим альбомом. У 2007 році підписала угоду про звукозапис з Geffen і видавничу угоду з EMI[30][31]. Ноулз закінчила роботу над другим студійним альбомом у 2008 році й назвала проєкт Sol-Angel and the Hadley St. Dreams. Він включає треки продюсовані CeeLo Green, Soulshock & Karlin і Марком Ронсоном, а також виступ Bilal. На новий альбом вплинуло звучання 1960-х і 1970-х років[32], що розглядається як відхід від поп-орієнтованого дебюту. Журнал Billboard назвав це «сучасним поворотом хіп-хопу та R&B із відтінком блюзу та джазу»[25]. Альбом був випущений 26 серпня 2008 року в США. За даними Nielsen SoundScan, до грудня 2008 року альбом був проданий тиражем понад 114 000 копій[33]. Альбом був позитивно сприйнятий критиками, і Ян Гріффін з The Guardian вважав його набагато кращим за її дебют[34]. Головний сингл альбому "I Decided", був випущений у квітні 2008 року і досяг вершини чарту Billboard Hot Dance Club Play; журнал Rolling Stone назвав його проривним синглом[35]. На підтримку альбому Ноулз розпочала Solange Presents Sol-Angel і Hadley St. Dreams Tour у Великобританії в листопаді 2008 року.
Ноулз оголосила у своєму блозі, що випустить серію мікстейпів. Перший мікстейп I Can't Get Clearance... мав включати трек, який просочився в мережу «Fuck the Industry (Signed Sincerely)». На цьому записі Ноулз висловила свої погляди на поточний стан музичної індустрії. Мікстейп так і не був випущений, але Ноулз випустила «Fuck the Industry (Signed Sincerely)» як сингл у 2010 році.
В інтерв'ю MTV у 2009 році Ноулз розповіла, що вона визначала тип звуку для подальшої роботи[36]. Ноулз також покинула лейбл Interscope-Geffen-A&M і вирішила випустити третій студійний альбом самостійно[37]. На початку 2010 року Ноулз поїхала до Австралії, щоб попрацювати з австралійською рок-групою Midnight Juggernauts над її третім студійним альбомом[38]. Ноулз планувала випустити новий альбом влітку, як було повідомлено в її офіційному акаунті в Twitter у 2009 році.
В інтерв’ю Vibe 7 липня 2010 року Ноулз сказала, що під час запису альбому вона зазнала «невеликого зриву»: «Я буквально на деякий час відмовилася від свого розуму, щоб зробити цей запис. [...] Ми прокидалися вранці та просто музикували весь день і всю ніч. [...] Це просто почало вражати мене різними способами. У мене почалися ці божевільні панічні атаки»[39]. Щодо музичного напряму альбому, вона сказала, що натхнення прийшло з нової хвилі, і заявила: «Це танцювальний запис, але тексти іноді можуть бути досить темними»[40].
У вересні 2012 року Ноулз випустила тизер-відео на «Losing You», яке було оголошено головним синглом з її третього студійного альбому. Цей реліз став першим релізом Ноулз з незалежного лейбла Terrible Records[41].
24 жовтня 2012 року Ноулз влаштувала вечірку з прослуховуванням у Нью-Йорку свого EP True, випущеного для цифрового завантаження на iTunes 27 листопада 2012 року[42]. Компакт-диск і вініл були доступні 8 січня 2013 року. Після виходу EP Соланж з'явилася на обкладинці 84-го випуску журналу The Fader[43].
14 травня 2013 року Ноулз оголосила, що заснувала власний лейбл під назвою Saint Records, який вона використовуватиме для випуску свого третього повноформатного альбому та майбутніх музичних проєктів, що розповсюджуються через Sony[44]. Saint Records було засновано, щоб зосередитися на ще не мейнстримних виконавцях хіп-хопу та R&B[45]. Вона також співпрацювала з The Lonely Island над піснею "Semicolon", яка була представлена в рамках YouTube Comedy Week і представлена в альбомі The Wack Album[46]. 11 листопада 2013 року лейбл Ноулз випустив перший збірник Saint Heron[47].
.jpg)
15 травня 2015 року Ноулз вперше виконала «Rise» на заході за спонсорства HBO, який був викликаний вбивствами поліції у Фергюсоні та Балтіморі та наступними протестами[48]. У липні 2015 року Ноулз оголосила, що її третій студійний альбом майже завершений[49]. У свій тридцятий день народження, 24 червня 2016 року, вона заявила, що завершила A Seat at the Table за три дні до свого дня народження, 21 червня. Альбом був випущений 30 вересня 2016 року й отримав загальне визнання критиків[50][51]. Він став її першим альбомом номер один у Сполучених Штатах[52]. Це зробило її та Бейонсе першими сестрами, у яких були альбоми номер один у США за календарний рік[53]. 3 жовтня 2016 року Ноулз випустила кліпи на пісні «Don't Touch My Hair» і «Cranes in the Sky», співрежисерами яких була вона сама та Алан Фергюсон[54].
У червні 2017 року Ноулз виступила на фестивалі в Гластонбері. Її виступ отримав ідеальну п'ятизіркову оцінку Патріка Сміта з The Daily Telegraph, який вважав її «артисткою, яку потрібно цінувати», а саму виставу — «фантастичним театром»[55]. У грудні Ноулз стала режисером відео на пісню «The Weekend» від SZA[56]. У 2019 році Соланж виступала на музичному фестивалі Bonnaroo[57], Parklife[58] і Lovebox[59].
1 березня вона випустила четвертий студійний альбом When I Get Home[60]. Раніше вона анонсувала альбом, опублікувавши два фрагменти відео в Instagram та Twitter, а також на особистій вебсторінці в афроамериканській соціальній мережі BlackPlanet[61]. Стерео Вільямс з The Daily Beast вважав альбом підтвердженням того, що Ноулз «є однією із найталановитіших співачок і авторок пісень свого покоління»[62].
Ноулз вийшла заміж за Деніела Сміта в лютому 2004 року, коли їй було 17, а йому 19. 18 жовтня 2004 року Ноулз народила сина. Після народження сина сім'я переїхала до штату Айдахо, де чоловік Ноулз продовжив навчання в коледжі. Вони розлучилися в 2007 році, після чого Ноулз жила у Лос-Анджелесі та Х'юстоні, штат Техас. Вона та її син переїхали до Брукліна[63] у 2011 році та до Нового Орлеана[64], штат Луїзіана, у 2013 році.
12 травня 2014 року TMZ оприлюднила відеозаписи безпеки, на яких Ноулз фізично нападає на свого зятя Джей-Зі, і її затримує охоронець у ліфті The Standard, High Line на Манхеттені[65]. Ноулз, Джей-Зі та Бейонсе назвали цей випадок «неприємним інцидентом» і заявили, що сім'я «пережила це»[66]. Пізніше Ноулз пояснила, що у неї та її сім'ї «все добре»[67].
Ноулз вийшла заміж за режисера музичних відео Алана Фергюсона в оперному театрі Маріньї в Новому Орлеані 16 листопада 2014 року[68]. Пара розлучилася у 2019 році[69]. Того ж року Ноулз почала зустрічатися з експериментальним джазовим виконавцем Джіо Ескобаром з групи Standing on the Corner[70], з яким вона раніше співпрацювала над своїм студійним альбомом When I Get Home. Ноулз публічно визнала стосунки в Instagram у листопаді 2020 року[71].
- Solo Star (2002)
- Sol-Angel and the Hadley St. Dreams (2008)
- A Seat at the Table (2016)
- When I Get Home (2019)
- Saint Heron (2013)
- True (2012)
- Відпустка родини Джонсонів (2004)
- Добийся успіху 3: Все або нічого (2006)
- Повернення додому (2019)
|
