Статуї Айн-Газаля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

 

Двоголова статуя з Музею Йорданії
Час створення:біля 6500 до н.е.
Зберігається:The Jordan Museumd
CMNS: Двоголова статуя з Музею Йорданії у Вікісховищі

Статуї Айн-Газаля — монументальні скульптури, знайдені біля поселення Айн-Газаль (Йорданія) і датовані періодом докерамічного неоліту B (VII тисячоліттям до н. е.). Одні з ранніх відомих великоформатних скульптурних зображень людини. Більшість статуй знаходиться в Музеї Йорданії в Аммані ; одна експонується у Луврі. Одна з двоголових статуй була експонована в Луврі Абу-Дабі[1].

Історія виявлення та датування

[ред. | ред. код]

Стародавнє поселення Айн-Газаль було виявлено в 1974 під час будівництва дороги на околицях Аммана[2]. У 1980-х роках там розпочалися археологічні роботи; в 1983 були знайдені статуї, що невдовзі стали всесвітньою сенсацією[3]. Вони були відправлені для вивчення та реставрації до Археологічного інституту в Лондоні. Двома роками пізніше, у 1985 році, археологи виявили другий шар, що містив статуї. Статуї другого шару вивчалися та реставрувались у Смітсонівському інституті[3]. Загалом було знайдено 32 статуї [4]. Перший шар містив 25 статуй (13 на повне зростання і 12 бюстів), датованих 6750 роком (+/- 80 років) до н. е. У другому шарі було 7 статуй (2 на повний зріст, 3 двоголові погруддя і два фрагменти голів); їх фахівці віднесли до 6570 (+/- 110 років) року до н. е. [4]. У той час як більшість авторів однозначно датують статуї 7-м тисячоліттям до н. е. [5][6] [7], у деяких джерелах їх вік вказується як раніше: початок[8] або кінець [9] 8-го тисячоліття до н. е. У всякому разі, статуї Айн-Газаля належать до найбільш ранніх скульптурних зображень людини майже в натуральну величину (їхня висота досягає метра, тоді як більшість скульптур епохи неоліту мають мініатюрні розміри). Довгий час вони вважалися ранніми, поки в 1989 році в Туреччині не були знайдені подібні статуї, датовані 10-м тисячоліттям до н. е. [10]

Статуя з Музею Йорданії
Двоголова статуя з Музею Йорданії

Всі статуї Айн-Газаля є людськими фігурами або бюстами. Деякі з них мають по дві голови, що унікально для докерамічного неоліту B (хоча подібні знахідки пізнішого періоду нерідкі) [11]. Повноростові статуї мають висоту близько метра (90-104 см); бюсти — від 35 до 86 см [11]. Всі вони знаходилися під підлогою безлюдних приміщень, у поглибленнях, створених, мабуть, спеціально для них, і, ймовірно, під час поховання були в хорошому стані [4]. Примітно, що статуї у похованнях орієнтовані зі сходу на захід. Всі вони створені в одній техніці: каркас із тростини, покритий товстим шаром штукатурки [12]. При великій висоті статуї мають малу товщину — 5-10 см — тобто майже плоскі. Проте, вони, мабуть, могли стояти вертикально. У статуй непропорційно великі голови та подовжені шиї; деякі мають по шість пальців на ногах і від чотирьох до семи пальців на руках. Статеві органи відсутні; злегка намічені груди та сідниці [12]. Риси обличчя своєрідні: дуже маленькі носи, малесенькі роти, величезні, широко посаджені очі. Поглиблені контури очей обводилися сумішшю бітуму та деревного вугілля; нижні повіки часто посипалися порошком зеленого діоптазу [13]. Ймовірно, статуї були поліхромними: на багатьох з них, особливо з першого шару, збереглися сліди пігментів, у тому числі червоні та чорні смуги, які, можливо, зображали елементи одягу[6] [14]. Не виключено також, що статуї мали справжній одяг, волосся з очерету та різні прикраси: все це не збереглося, але деякі особливості оздоблення дозволяють висловлювати подібні припущення [15].

Значення та символіка

[ред. | ред. код]

Деніз Шмандт-Бессера у своїй роботі Ain Ghazal Monumental Figures: A Stylistic Analysis (2013) наводить різні версії про призначення айн-газальських статуй. Найчастіше скульптура епохи неоліту являє собою зображення особливо шанованих предків або вбитих ворогів [16]. Однак щодо статуй Айн-Газаля це малоймовірно, насамперед тому, що багато хто з них — двоголовий.

Більш правдоподібна гіпотеза передбачає, що вони могли бути пов'язані з магічними ритуалами, такими як екзорцизм, в яких замість самої людини використовувалися фігурки, що його заміняли. Збереглися тексти, що свідчать про те, що подібні ритуали проводилися, зокрема, у Вавилоні, причому після ритуалу ці фігурки не знищували, а захоронювали [16]. На користь цієї гіпотези говорить матеріал статуй, що явно не розрахований на довговічність, їхнє поховання в занедбаних будинках і загальний вигляд — плоскі тіла, білі обличчя, дивні анатомічні особливості. Цілком можливо тому, що айн-газальські статуї зображували не людей, а духів [17]. З іншого боку, фігурки, що використовувалися в магічних ритуалах, були маленькими і ліпилися просто з глини, без більш складних технологій. Крім того, духи не зображалися ні двоголовими, ні у вигляді жінок з оголеними грудьми.

Нарешті, за третьою версією, статуї є зображеннями богів. Боги-близнюки зустрічаються у близькосхідній іконографії з часів неоліту до 3-го тисячоліття до н. е.; відомі також божества з кількома обличчями [18]. На користь цієї версії говорить також те, що одна з статуй є жінкою, що притримує руками об'ємно виліплені груди. Ще дві статуї повторюють цей жест, хоча одна з них пошкоджена, а у другої груди та руки ледь намічені. Відомо, що у такій позі зображувалися божества достатку, зокрема Інанна — Іштар [19]. Таким чином, якщо двоголові та жіночі статуї чудово вписуються в теорію пантеону богів, цілком можливо, що інші статуї зображують деякі божества. У тих подібної гіпотези дивним залишається лише те, що статуї богів захоронювалися в занедбаних місцях. Цьому знаходиться пояснення, якщо припустити, що айн-газальські статуї пов'язані з широко поширеним архетипом бога, що вмирає і воскресає. Можливо, всі вони були зображеннями божеств, що вмирають, щоб воскреснути та забезпечити родючість наступної весни [20].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Stanley Carvalho (7 листопада 2017). East meets West as Louvre Abu Dhabi opens in the Gulf. Рейтер (англ.). Архів оригіналу за 12 березня 2022. Процитовано 15 листопада 2019.
  2. 2004 World Monuments Watch. World Monuments Fund. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 24 січня 2019.
  3. а б Alan H. Simmons. [1] — University of Arizona Press, 2011. — P. 195. Архівовано з джерела 12 березня 2022
  4. а б в D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 319.
  5. Carol A. Grissom, 2000, с. 25.
  6. а б Hannelore Hägele. Colour in Sculpture: A Survey from Ancient Mesopotamia to the Present. — Cambridge Scholars Publishing, 2013. — 369 p.
  7. Kathryn W. Tubb, 2001.
  8. Besim Ben-Nissan. [2] — Springer Science & Business, 2014. — P. 436. Архівовано з джерела 12 березня 2022
  9. British Museum.
  10. Kathryn W. Tubb, 2001, с. 50.
  11. а б Carol A. Grissom, 2000, с. 27.
  12. а б D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 320.
  13. Kathryn W. Tubb, 2001, с. 48.
  14. D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 321.
  15. Carol A. Grissom, 2000, с. 43.
  16. а б D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 324.
  17. D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 325.
  18. D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 326.
  19. D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 327.
  20. D. Schmandt-Besserat, 2013, с. 328.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Lime plaster statues. British Museum. Процитовано 20 січня 2019.(англ.)