Стефанія Вільчинська
| Стефанія Вільчинська | |
|---|---|
| пол. Stefania Wilczyńska | |
 | |
| Народилася | 26 травня 1886 Варшава, Російська імперія |
| Померла | 6 серпня 1942 Треблінка, Косув-Ляцький, Ґміна Косув-Ляцький, Соколівський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща |
| Країна | .svg){kind=small} Республіка Польща |
| Діяльність | вчителька, письменниця, педагог |
| Галузь | педагог[d] |
| Alma mater | Льєзький університет і Женевський університет |
| Знання мов | польська |
| Нагороди |   |
Стефанія Вільчинська (пол. Stefania Wilczyńska; 26 травня 1886, Варшава, Російська імперія — 6 серпня 1942, Треблінка) — вихователька і педагог, колега і соратник Януша Корчака, яка розділила з ним і дітьми з Будинку сиріт[pl] загибель в газовій камері.
Стефанія Вільчинська народилася в польській родині єврейського походження. Батько — текстильний фабрикант Юліан (Ісаак) Вільчинський (пол. Izaak Wilczyński; ?-1911); мати — Соломія Вальфиш (пол. Salomea Walfisz; ?-1929). Закінчила приватну школу[pl] Ядвіги Сікорської (пол. Jadwiga Sikorska) у Варшаві, потім факультет природничих наук Льєзького університету в Бельгії, у 1906 році вивчала природні науки в Женевському університеті в Швейцарії[3][4][5].
 Будинок сиріт на Крохмальній вулиці, 92 у Варшаві. Близько 1935 |
 Будівля Державної школи на вулиці Прохолодній, 33, де з листопада 1940 по жовтень 1941 року перебував Будинок сиріт у Варшавському гетто. 1929 |
Повернувшись до Варшави, працювала волонтером у притулку для єврейських сиріт. Притулок, розташований у старій будівлі церкви, перебував у занедбаному стані. Вільчинська налагодила його роботу і незабаром була призначена на керівну посаду. Там у 1909 році познайомилася з Янушем Корчаком, співпраця з яким з перервами тривала аж до смерті обох в Треблінці[3][5].
Разом з Корчаком заснувала і вела Будинок сиріт для єврейських дітей у Варшаві (1912-1942) на Крохмальній вулиці[pl], 92, де застосовувалися новаторські педагогічні методики, що виховують у дітях почуття власної гідності. Будинок сиріт був організований за моделлю держави, керованої дітьми — в ньому була своя «конституція», існували виборний дитячий парламент, товариський суд і судова рада[6].
За спогадами одного з колишніх вихованців, організація Будинку сиріт працювала з чіткістю механізму швейцарського годинника. За свідченням біографа Корчака Бетті Джин Ліфтон, «майже для всіх сиріт Стефа була "серцем, мозком, доглядальницею, матір'ю"»[7]. Діти називали її «пані Стефа»[8].
Стефанія Вільчинська керувала будинком за відсутності Корчака під час Першої світової війни і під час його подорожі в Палестину в 1934 і 1936 роках. Думаючи про переселення на Близький Схід, у 1935 році Вільчинська також їздила в Палестину, жила в кібуці Ейн-Харод[en], але перед війною повернулася до Польщі[9][5][10].
Після початку німецької окупації, в 1940 році Будинок сиріт був переведений в гетто[К 1]. Друзі пропонували Вільчинській втекти з Польщі, але вона відмовилася і залишилася з Корчаком і дітьми[9][5].
Влітку 1942 року було прийнято рішення про депортацію Будинку сиріт в табір смерті. Вранці 6 серпня в Будинку пролунала команда «Alle Juden raus!». Співробітники могли покинути притулок, але вирішили залишитися з дітьми до кінця[К 2]. Діти вишикувалися в колони по чотири і у супроводі вихователів та оточенні фашистської охорони пішли на Умшлагплац, звідки їх в товарних вагонах відправили в Треблінку. Перший загін вів Януш Корчак, другий[К 3] Стефанія Вільчинська[9][12][6].За спогадами очевидця, секретаря єврейської громади у Варшаві Наума Ремба, на відміну від натовпу людей, що кричали, коли нацисти заганяли їх у поїзди, діти з притулку йшли «зі спокійною гідністю»:
|
Це було схоже не на завантаження в товарні вагони, а на марш мовчазного протесту проти режиму убивць ... Такої процесії ще не бачили людські очі. Оригінальний текст (англ.) This was no march to the train cars, but rather a mute protest against this murderous regime… A procession the like of which no human eye has ever witnessed. |
|
— Ліфтон, 2004, гл. 37: Останній марш… | ||
Символічна могила Стефанії Вільчинської знаходиться на місці поховання її батьків, на варшавському Єврейському цвинтарі[ru] (діл. 64, ряд 1)[13]. Меморіал Янушу Корчаку і Стефанії Вільчинській встановлено на Горі вітру[he] під Єрусалимом.
У 1947 році Стефанію Вільчинську посмертно нагороджено срібним Хрестом Заслуги[14].
У 2004 році у Варшаві посмертно видано книгу Стефанії Вільчинської «Слово дітям і педагогам»[15].
У травні 2013 року група польських громадських діячів виступила зі зверненням про присвоєння імені Стефанії Вільчинської алеї поряд з Музеєм історії польських євреїв у Варшаві[16].
У 2015 році в Польщі видано декілька книг, присвячених історії життя Стефанії Вільчинської[17][18][19].
.svg/15px-YouTube_full-color_icon_(2017).svg.png){kind=icon}