Тіна Ансельмі
_crowned.svg){kind=small}
.jpg)
Тіна Ансельмі (25 березня 1927 — 1 листопада 2016) — членкиня італійського руху опору під час Другої світової війни, яка стала італійським політиком. Вона стала першою жінкою, яка обіймала міністерську посаду в італійському уряді[6].
Ансельмі народилася у Кастельфранко Венето, Тревізо. Батько був помічником фармацевта, а мати, разом із бабусею, керували корчмою.[7]
Дівчина навчалалася спочатку в місцевій середній школі, а потім у викладацькому інституті в Бассано дель Граппа. У вересні 1944 року нацистські солдати змусили її та групу інших студентів стати свідками повішення групи з 31 молодих партизанів.[8] В результаті, вона приєдналася до італійського руху Опору і ввійшла до складу бригади Чезаре Баттісті. Того ж самого року Тіна також вступила до партії Християнської демократії. Після Другої світової війни вона вивчала літературу в Міланському католицькому університеті та почала працювати вчителем початкової школи.[7]
Працюючи вчителем, Ансельмі займала посади у християнських профспілках, зокрема у профспілці початкових вчителів 1948—55 років.[7] У 1959 році вона приєдналася до національної ради Партії християнської демократії, де була заступником лідера партії в 1968—92 роках.[9] У 1963 році її обрали на посаду віце-президентом Жіночої ради Європейського Союзу. З 1958 по 1964 роки вона очолювала молодіжні програми партії «Християнська демократія».
З 1968 по 1987 роки Тіна Ансельмі була депутатом Палати депутатів Італії. Вона тричі обіймала посаду заступника департаменту праці та соціальних служб, і в 1976 році стала першою жінкою, яка входила до складу італійського кабінету, яку при цьому обрав Джуліо Андреотті — міністр праці та соціального захисту. Цю посаду вона обіймала з 1976 ро 1979 роки.[10] З 1978 по 1979 роки вона обіймала посаду міністра охорони здоров'я.[8]
Ансельмі відома своєю головною прихильністю італійських законів щодо рівних можливостей — справа, яку вона завжди виборювала у своєму політичному житті. Наприклад, у 1977 році вона запровадила законопроєкт, який визнавав батьків первинними вихователями своїх дітей.[10] Того ж року було прийнято основний закон про гендерний паритет в умовах зайнятості, головним прихильником якого стала Ансельмі.[11] Вона очолювала Національну комісію з рівних можливостей до 1994 року і зробила величезний внесок у запровадженні Національної служби охорони здоров'я Італії.[8]
У 1981 році вона очолила Парламентську розслідувальну комісію стосовно незаконної масонської ложі P2: ложа в той час вважалася загрозою для суспільства. Ансельмі скала остаточний звіт комісії, який був затверджений у 1984 році, і діяльність ложі припинилася наступного року.[8][12]
Ансельмі була головою комісії по розслідуванні роботи італійських солдатів у Сомалі та національної комісії з питань наслідків законів для італійської єврейської громади. Тіна стала почесним віце-президентом Національного інституту історії визвольного руху в Італії.[13]
Пізніше вона почала описувати свій досвід в Опорі: у 2003 році вона написала «Zia, cos'è la Resistenza?» (Тітка, що таке опір?) — книга, яка зображує італійський опір для молодих людей.[14][15]
У 2004 році вона написала другу книгу для молоді під назвою «Bella ciao: la resistenza raccontata ai ragazzi» (Хей прекрасні: Опір пояснили для дітей)[16].
У 2006 році вона опублікувала свій спогад разом з Анною Вінчі під назвою «Storia Di Una Passione Politica» (Історія пристрасті до політики).[17]
Тіна Ансельмі померла вдома в Кастельфранко Венето, Тревізо, 31 жовтня 2016 року, у віці 89 років.[8]
18 червня 1998 року Ансельмі нагородили Великим хрестом лицаря: орденом «За заслуги» Італійської Республіки .[18]
У червні 2016 року Ансельмі був зображена на італійській поштовій марці — єдина людина, яку удостоїли таким чином.[19]
_1-0">а