Флоренс Сайберт
Флоренс Барбара Сайберт (англ. Florence B. Seibert, англ. вимова: [ˈsaɪ.bəɹt][3], 6 жовтня 1897, Істон — 23 серпня 1991, Сент-Пітерсбург)[4] — американський біохімік. Була прийнята до Зали слави жінок у Флориді й до Національної зали слави жінок.
Сайберт народилася 6 жовтня 1897 року в місті Істон, штат Пенсильванія, у сім'ї Джорджа Пітера Сайберта і Барбари (Мемерт) Сайберт.[5] У трирічному віці Флоренс захворіла на поліомієліт.[6] Їй довелося носити стримувальні апарати для ніг[7], що призвело до кульгання протягом всього життя.[8] Будучи підлітком, Сайберт читала біографії відомих вчених, які розпалювали її інтерес до науки.
Сайберт захистила бакалаврську роботу в коледжі Гаучера в Балтиморі[7] в 1918 році.[5] Вона разом зі своїм викладачем хімії, Джессі І. Майнор, працювала у хімічній лабораторії паперового комбінату Гамерслі в Гарфілді, штат Нью-Джерсі, у часи війни.
Доктор Сайберт здобула ступінь доктора філософії з біохімії в Єльському університеті в 1923 році.[5] У Єлі вона вивчала внутрішньовенне введення молочних білків під керівництвом Лафаєта Менделя .[9] Вона розробила метод запобігання зараження цих білків бактеріями.
У 1923 році Сайберт працювала постдокторантом у Меморіальному інституті Ото С. А. Спрейга[10] в Чиказькому університеті. Її фінансувало Американське філософське товариство. Вона продовжувала працювати неповний робочий день у лабораторії Ріккетса в Чиказькому університеті й неповний день у Меморіальному інституті Ото С. А. Спрейга в Чикаго.
У 1924 році Сайберт отримала премію Говарда Тейлора Рікеттса в Чиказькому університеті за роботу, яку вона розпочала в Єлі і продовжувала в Чикаго. У Єлі Сайберт зробила цікаву знахідку: внутрішньовенні ін'єкції часто спричинюють гарячку у пацієнтів. Доктор Сайберт визначила, що її спричинюють токсини, що виробляються бактеріями. Дані токсини можуть забруднювати дистильовану воду, коли бризки окропу в колбі для дистиляції досягають колби-приймача. Сайберт винайшла новий метод запобігання забруднення води під час процесу дистиляції шляхом схоплення бризків у «пастку».[11] Вона опублікувала свій метод в Американському Журналі Фізіології. Згодом його було одобрено Управлінням харчових продуктів і лікарських засобів, Національним інститутом охорони здоров'я й іншими фармацевтичними фірмами.[12] У 1962 році Сайберт була нагороджена Меморіальною премією Джона Елліота від Американської асоціації банків крові за роботу над пірогенами (речовинами, що спричинюють гарячку).[5]
З 1924-28 рр. Сайберт працювала інструктором із патології в Чиказькому університеті та була запрошена на посаду доцента з біохімії в 1928 році. У 1927 році її молодша сестра Мейбл переїхала до Чикаго, щоб жити і працювати з нею. Мейбл вважалася і секретарем Флоренс, і її науковим співробітником.[5]
За цей час Сайберт познайомилася з доктором наук Есмондом Р. Лонгом, який досліджував туберкульоз. У 1932 р. вона погодилася переїхати разом із Лонгом в Інститут Генрі Фіппса при Університеті Пенсільванії. Лонг став професором патології та директором лабораторій Інституту Фіппса, а Сайберт — доцентом із біохімії. Їхньою метою була розробка надійного тесту на виявлення туберкульозу. Попередній варіант туберкуліну, який створив Роберт Кох, давав помилково негативні результати під час тестування на туберкульоз з 1890-х р. через домішки в матеріалі.[11]
Під час кураторства й фінансуванням Лонга, Сайберт визначила, що активним агентом туберкуліну є білок. Протягом декількох років Сайберт працювала над розробкою методів виділення й очищення білка від мікобактерій туберкульозу для того, щоб отримати очищену білкову похідну (PPD) та уможливити створення надійного тесту на туберкульоз.[11][13]
Її перша публікація про очищення туберкуліну з'явилася в 1934 році.[8] Деякі джерела приписують їй успішне виділення молекули білка туберкульозу протягом 1937–38 рр,[14] коли вона відвідала Уппсальський університет, Швеція, як член Гуггенхайма, щоб співпрацювати з нобелівським вченим Теодором Сведбергом, який займався білками.[7] Вона розробила методи очищення кристалічного туберкуліну з використанням фільтрів із пористої глини й обробленої азотною кислотою бавовни.[11] У 1938 році вона була нагороджена медаллю Трюдо Національної асоціації з туберкульозу.[15]
У 1940-х роках очищена білкова похідна Флоренс Сайберт (PPD) стало національним[12] і міжнародним стандартом для туберкулінових тестів.[13]
У 1943 році Сайберт отримала першу нагороду за свої досягнення від Американської асоціації жінок з вищою освітою.
Сайберт залишалася в Інституті Генрі Фіппса в Пенсильванському Університеті з 1932 по 1959 рік. Вона була доцентом у 1932—1955 рр., професором біохімії у 1955—1959 рр. і заслуженим професором з моменту її офіційного виходу на пенсію в 1959 році.[5]
Пізніше Флоренс разом із сестрою Мейбл переїхала до Сейнт-Пітерсберґа, штат Флорида, де вона продовжувала досліджувати можливі зв'язки між бактеріями й видами раку, співпрацюючи з лікарнею Маунд Парк[5] і з дослідницьким центром Бей-Пайнс.[12] Вона продовжувала публікувати наукові праці до 1977 року. Теорії, що стосуються бактерій і раку досі залишаються суперечливими.[16]
У 1968 році Сайберт опублікувала свою автобіографію «Галька на пагорбі вченого» (Pebbles on the Hill of a Scientist).[17]
Флоренс Сайберт померла в будинку для людей похилого віку «Пам-Спрингс» у Сейнт-Пітерсберзі, штат Флорида, 23 серпня 1991 року.
[[:en:Marilyn_Bailey_Ogilvie|Ogilvie M. B.]]_[[:d:Q28721132|The_Biographical_Dictionary_of_Women_in_Science]]:_Pioneering_Lives_From_Ancient_Times_to_the_Mid-20th_Century _—_[[:Routledge|Routledge]],_2003._—_Vol. 2._—_P. 1173._—_798 p._—_ISBN_978-1-135-96342-2 [[d:Track:Q28721132]][[d:Track:Q16733642]][[d:Track:Q1508259]]
{{cite book}}
: |access-date=
вимагає |url=
(довідка)
- «Electrodialysis of Tuberculin», Florence B. Seibert and Milton T. Hanke
- Florence B. Seibert Papers: An Inventory at Goucher College
- Florence Barbara Seibert papers, 1920-1977. American Philosophical Society.
- National Women's Hall of Fame page on Florence B. Seibert (with photo)
- Shearer, Benjamin F. (1997). Notable women in the physical sciences : a biographical dictionary. Westport, Conn.: Greenwood Press. ISBN 0313293031.