Франсуа Бозізе
| Франсуа Бозізе | |
|---|---|
| François Bozizé Yangouvonda | |
 | |
| Народився | 14 жовтня 1946 (77 років) Муїла, Габон |
| Країна |  ЦАР |
| Національність | Gbaya peopled |
| Місце проживання | Нджамена |
| Діяльність | політик, польовий командир |
| Знання мов | французька і санго |
| Посада | 6-й президент Центральноафриканської республіки |
| Військове звання | генерал |
| Термін | 15 березня 2003 — 24 березня 2013 |
| Попередник | Анж-Фелікс Патассе |
| Наступник | Мішель Джотодіа |
| Партія | безпартійний |
| Конфесія | протестантизм |
| Діти | Jean-Francis Bozizéd |
| Автограф |  |
| Нагороди | _-_ribbon_bar.gif/62px-Order_of_Merit_(Central_African_Republic)_-_ribbon_bar.gif){kind=small}  |
Франсуа́ Бозізе́ Янгувонда́ (фр. François Bozizé Yangouvonda; нар. 14 жовтня 1946 року, Муїла, Габон) — центральноафриканський державний, політичний і військовий діяч; міністр оборони (1979—1981) та інформації та культури ЦАР (1981—1982), президент Центральноафриканської Республіки (у 2003—2013 р.р.). Прийшов до влади в результаті військового перевороту, під час якого було повалено президента Анж-Фелікса Патассе. Після дворічного «перехідного періоду» Бозізе в 2005 році виграв президентські вибори.
Франсуа Бозізе народився 14 жовтня 1946 року в Муїла на території Габона. За етнічною належністю — гбайя[3]. Поступив на військову службу. У 1975 році він отримав звання капітана, а у 1978 році імператор Жан-Бедель Бокасса призвів його в бригадні генерали[4]. Після повалення у наступному році диктаторського режиму Бокасса в країні до влади прийшов Давид Дако, який призначив Бозізе міністром оборони[4]. Під час правління Андре Колінгби генерал Бозізе у 1981—1982 роках був міністром інформації і культури ЦАР[5], але пізніше Колінгба звинуватив його в підготовці державного перевороту і в липні 1989 року він був заарештований в Котону (Республіка Бенін)[4]. Був поміщений у в'язницю і зазнав тортури, але у грудні 1991 року суд в Бангі виправдав його[4].
22 серпня 1993 року Франсуа Бозізе висунув свою кандидатуру на президентських виборах, але програв у першому ж турі, набравши 1,5 % голосів[6]. Тоді Президентом ЦАР став Анж-Фелікс Патассе.
Довгі роки Бозізе вважався прихильником Патассе, допомагаючи йому придушувати армійські заколоти у 1996 і 1997 роках. Саме за ці заслуги, Бозізе і був призначений главою Генштабу збройних сил Центральноафриканської Республіки.
28 травня 2001 року відбулась невдала спроба державного перевороту проти президента Патассе[7]. 26 жовтня генерала Бозізе було відсторонено з посади начальника генштабу армії за звинуваченням в причетності до спроби перевороту[8]. 3 листопада влада спробувала його заарештувати, але Бозізе чинив опір, в результаті чого спалахнули бойові зіткнення. Під час п'яти днів боїв генерал зі своїми по прихильниками залишив свою базу на півночі Бангі і відступив до кордону Чаду[9]. У тому ж місяці Патассе позбавив його генеральського звання[10].
25 жовтня 2002 року війська Бозізе зробили спробу повалити Патассе. У Бангі зав'язалися бої із застосуванням артилерії — спочатку у південно-західній частині міста, в районі аеропорту, а потім на півночі; бій також йшов біля президентського палацу[11]. У битві з бунтівниками, крім урядових військ, брали участь лівійські солдати і 1000 бійців, спрямованих на допомогу президенту командувачем Визвольного Руху Конго Жаном-П'єром Бемба[12]. В ході шестиденних боїв в столиці заколотники були розбиті. Але, вибивши їх зі столиці, союзники почали грабувати Бангі і творити насильство по відношенню до її жителів, що послужило приводом для звинувачення президента Патассе в зловживанні владою і зраді батьківщині.
У лютому 2003 року конголезці на чолі з Жаном-П'єром Бембі відтіснили війська Бозізе майже до самого кордону з Чадом[13].
15 березня 2003 року прибічники Бозізе за підтримки артилерії увійшли в столицю країни[14]. Вони зайняли аеропорт і резиденцію глави держави, потім — телебачення і радіо[13]. Президент Патассе в цей момент знаходився у сусідньому Нігері на саміті організації Країн Зони Сахеля. Франсуа Бозізе заявив, що «повалення колишнього режиму дозволяє створити умови для проведення реальних демократичних перетворень»[15].
Внаслідок перевороту почалася громадянська війна, в країну знову були введені війська ООН.
5 грудня 2004 року в країні відбувся референдум, за підсумками якого була прийнята нова конституція, що встановила змішану республіку[6].
У другому турі президентських виборів, що пройшли 8 травня 2005 року, перемогу здобув Франсуа Бозізе, який набрав 64,60 % голосів[6].
На початку березня 2004 року Центральноафриканська Республіка знову потрапила на перші шпальта світових газет, після того, як стало відомо, що Бозізе вирішив надати притулок поваленому гаїтянському президенту Жану-Бертрану Арістіду. Проте Арістід надовго в ЦАР не затримався.
У 2007 році громадянська війна завершилася угодою з повстанцями.
1 грудня 2010 року Франсуа Бозізе підписав Указ про повну реабілітацію колишнього диктатора Жан-Бедель Бокасса, відповідно до якого повалений імператор був «відновлений в усіх правах». Бозізе назвав Бокассу «великим гуманістом» і «сином нації, визнаним усіма як великого будівничого» і підкреслив «Я хочу говорити про Бокасса. Він побудував країну, а ми зруйнували все, що він побудував»[16][17].
На президентських виборах, які відбулися 23 січня 2011 року, Бозізе був переобраний, набравши 64,37 % голосів[6].
У грудні 2012 році повстанці звинуватили Голову Уряду в недотриманні умов мирних угод, підписаних у 2007 році і захопили багато великих міст в центральній і східній частинах країни. 11 січня 2013 року в столиці Габону, місті Лібревіль було підписано угоду про припинення вогню. Повстанці відмовилися від вимоги відставки президента ЦАР Франсуа Бозізе, в свою чергу він до 18 січня він повинен був призначити представника опозиції на посаду прем'єр -міністра країни[18]. 17 січня прем'єр-міністра Фостен-Аршанжа Туадера змінив Ніколас Тьянгайе — кандидат, названий опозицією[19].
24 березня 2013 року бойовики повстанської коаліції «Селека» захопили президентський палац в Бангі. Бозізе втік із захопленої столиці в Камерун, де йому надали політичний притулок[20]
Лідер повстанців Мішель Джотодіа проголосив себе президентом, пообіцявши незабаром організувати вибори[21]
10 серпня 2015 року партія Ква Ква На оголосила, що Бозізе повернеться в країну і буде змагатися за посаду президента на президентських виборах в жовтні 2015 року[22] 8 грудня 2015 року Конституційний суд оприлюднив список затверджених кандидатів в президенти. Бозізе, який був ще в вигнанні, був позбавлений права балотуватися[23][24]
_2-0">↑ https://www.rfi.fr/fr/afrique/20211106-françois-bozizé-et-d-autres-chefs-rebelles-centrafricains-se-trouvent-à-ndjamena{{cite news}}: Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка)
- Jean-Marc Aractingi, La Politique à mes trousses(Politics at my heels), Editions l'Harmattan, Paris, 2006, Central Africa Chapter (ISBN 978-2-296-00469-6).
- Appiah, K. Anthony; Gates, ред. (1999), Africana: The Encyclopedia of the African and African American Experience (вид. 1st), New York: Basic Books, ISBN 0-465-00071-1, OCLC 41649745
{{citation}}: Вказано більш, ніж один|editor1=та|editor1-last=(довідка); Вказано більш, ніж один|editor2=та|editor2-last=(довідка) - Kalck, Pierre (2005), Historical Dictionary of the Central African Republic (вид. 3rd English), Lanham, Maryland: The Scarecrow Press, ISBN 0-8108-4913-5
- Mehler, Andreas (2005), The Shaky Foundations, Adverse Circumstances, and Limited Achievements of Democratic Transition in the Central African Republic, у Leonardo Villalón; Peter VonDoepp (ред.), The Fate of Africa's Democratic Experiments: Elites and Institutions, Bloomington, Indiana: Indiana University Press, с. 126—152, ISBN 0-253-34575-8, OCLC 57414663
- Titley, Brian (1997), Dark Age: The Political Odyssey of Emperor Bokassa, Montreal: McGill-Queen's University Press, ISBN 0-7735-1602-6
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | FAST: 1646040 · Freebase: /m/01f97r · GND: 1216941149 · ISNI: 0000000053457291 · LCCN: no2006061086 · VIAF: 2221915 |
● Давид Дако
● Жан-Бедель Бокасса ● Давид Дако ● Андре Колінгба ● Анж-Фелікс Патассе ● Франсуа Бозізе ● Мішель Джотодія ● Александр-Фердинанд Нгуєнде (в.о.) ● Катрін Самба-Панза (тимчасовий) ● Фостен-Аршанж Туадера Імператор: Бокасса I (1976–1979) | | |